2.2. Сценарії спеціальних інформаційних операцій

Загальні умови щодо розробки сценаріїв здійснення інформаційних впливів були такі.

1. Критерії вибору об'єкту здійснення впливу.

- Середньорозвинена країна з багаточисельною інтелігенцією, перевиробництвом кваліфікованих кадрів, нині вже непотрібних для функціонування економіки, з відносно низьким рівнем життя, наявністю ефекту "культурного шоку".

- Відносно демократичний устрій суспільства (йдеться виключно про відсутність сторонньої "заморозки" процесів, можливість існування непідконтрольних державі преси, політичних партій та об'єднань). Слабка влада не є обов'язковою вимогою, скоріше влада безпорадна, соціально інерційна, неспроможна належним чином вдповідати на виклики майбутнього (цікаві матеріали див. у підручнику з сучасної політології та геополітики, складеному під керівництвом Д. Корчинського - прим. авт.).

Відповідність обраним критеріям дозволяє характеризувати ситуацію у країні-об'єкті нападу як принципово нестабільну, траєкторії розвитку якої лише накреслені та припускають значну варіативність.

2. Вимоги до країни, яка здійснює інформаційну операцію: високорозвинена в інформаційному плані держава, яка має у своєму розпорядженні сучасні спецслужби та інші відповідні інститути та ресурси, має значний вплив у світових мас-медіа, значні фінансові ресурси в обсягах десятків - сотень мільйонів доларів.

Спеціальні передумови здійснення сценаріїв наведено на початку кожного з конкретних їхніх описів.

1. Сценарій впливу на особу, що ухвалює рішення. Об'єктом сценарію, що описується, має бути особа, бажано авторитарного складу, яка є не ритуальним, а справжнім лідером, тобто, яка може особисто ухвалювати рішення, та у кризових ситуаціях звикла спиратися на власні відчуття, а не на поради експертів.

Можна виділити чотири етапи операції за цим сценарієм: підготовчий, дестабілізуючий, формуючий, виходу з операції.

На першому, підготовчому, етапі необхідно створити політичний та психологічний портрет об'єкта, на якого буде спрямовано операцію. Виконати це завдання можна кількома шляхами, що докладно описано у відповідній літературі. На думку автора, на особливу увагу заслуговують, методи дистантного дослідження особистості, особливо метод створення психологічного портрету лідера на основі його промов . Незважаючи на зовнішню простоту технології, остання широко застосовувалася під час "холодної війни" і давала, за певними оцінками, непогані результати.

У колишньому Радянського Союзі на базі Інституту світової економіки і міжнародних відносин АН СРСР під проводом доктора політичних наук Є. Єгорової склалася школа створення психологічних портретів політичних лідерів. За дослідженнями школи, при створенні психологічного портрета лідера слід аналізувати інформацію за такими напрямами: я-концепція, потрібнісно-мотиваційна сфера, система політичних переконань, стиль ухвалення політичних рішень, стиль міжособистісних стосунків, стійкість до стресу .

Другий етап покликаний вивести об'єкта операції зі стану психологічної рівноваги. Для цього необхідно з великою долею ймовірності викликати в об'єкта будь-які сильні емоції. Залежно від цілей кампанії та психологічних характеристик об'єкта впливу ними можуть бути гнів, роздратування, розслабленість, самозаспокоєність, неспокій тощо. Класичними методами дій на цьому етапі є використання дратівливих карикатур, наклепницьких статей і тому подібних матеріалів. Їхньою особливістю має бути постійне звернення до однієї "больової точки", використання певної прихованої або відкритої вади, манії. Часто такою "точкою" є "царський комплекс", жага влади, фанатична відданість певним ідеалам, гіперболізована підозрілість, манія переслідування, сексуальні комплекси тощо.

Послабивши, а в ідеалі пригнітивши/вимкнувши, раціональну складову свідомості об'єкта впливу на другому етапі, на третьому етапі у свідомість реципієнта намагаються вкласти вже готові рішення, за витонченіших підходів - бачення, оцінки ситуації.

Завдання четвертого етапу - закріплення досягнутих результатів, поступовий вихід з операції. Залежно від психологічних характеристик об'єкта для закріплення можна використовувати великий спектр дій, починаючи з підхвалювання.

Зрозуміло, що наведена схема є ідеальною. Черговість та чіткі межі етапів можуть змінюватися, можливе також паралельне розв'язання завдань різних етапів. Наприклад, у більшості реальних випадків другий і третій етапи поєднуються: на етапі "роздратування" пропонуються шляхи виходу, подолання кризи.

Нині є багато розробок подібного типу. Як приклад наведемо статті В. Рендова, що публікувалися в журналі "Підтекст". Вони цікаві передусім тим, що побудовані на українському матеріалі та використовують технології так званого нейролінгвістичного програмування (НЛП). Багато цікавих матеріалів стосовно реалізації впливу на осіб, які ухвалюють рішення, також можна зустріти в книгах про діяльність спецслужб.

2. Сценарії, що спрямовані на вплив на великі маси людей за умов вже дестабілізованої обстановки. Ці сценарії можуть використовуватися, наприклад, під час страйків, кампаній непокори тощо. Автор вважає за доцільне охарактеризувати їх як "провокуючі".

Умови для здійснення подібних сценаріїв такі:

- дестабілізована ситуація, наявність значних груп людей, які висувають будь-які вимоги до центральної влади від суто економічних до політичних включно (група "протестуючі");

- можливість "протестуючих" контролювати якийсь життєво важливий для суспільства (держави) ресурс;

- певне політичне угруповання, яке бажає використати потенціал "протестуючих" для досягнення своїх політичних цілей (група "провокуючі");

- контроль "провокуючими" потужних засобів масової інформації, до аудиторії яких входять "протестуючі" (бажано, щоб з міркувань оперативності ці ЗМІ були електронними).

В інформаційних повідомленнях ЗМІ можуть міститися приховані інструкції для "протестуючих", що замасковані під аналітичні матеріали, прогнози чи роздуми щодо подальшого плину подій. Оперативність, точність, доступність інформування, а фактично управління подіями поєднуються з прихованістю керуючого впливу. "Провокуючі" жодним чином організаційно не поєднані з "протестуючими", кожна група досягає власних, можливо, протилежних цілей, довести наявність якогось зв'язку фактично неможливо, що значно ускладнює протидію.

Цікавий приклад реалізації подібних сценаріїв продемонстрували російські телеканали у травні 1998 р. Під час так званої "рейкової війни" шахтарів ОРТ і НТВ в інформаційних випусках постійно інформували про стан залізниць. У передачах фактично озвучувалися інструкції керівникам страйкових комітетів, щодо перекриття магістралей для подальшого перерізання Транссибу. Ці повідомлення було замасковано приблизно так: "вже перекрито такі-то залізниці. Якщо шахтарі перекриють цю залізницю перевезення вантажів на Далекий Схід буде остаточно припинено". Таким чином, ЗМІ можна ефективно використовувати і для замаскованого управління деструктивними діями.

Окремого розгляду заслуговують і терористичні акти як спеціальні інформаційні операції, проте ця тема має специфічний характер і, на думку автора, не може розглядатися у цій роботі.

3. Сценарій масованої інформаційної операції стратегічного характеру. Ці сценарії спрямовані на зміну політичного курсу держави, передбачають масований політичний та інформаційний вплив із залученням значних ресурсів. Операція складається з чотирьох обов'язкових й одного додаткового етапів.

Перший (підготовчий) етап операції є, точніше може бути, латентним (прихованим). На ньому виявляється, чи створюється сервільна (кишенькова) опозиція ("п'ята колона"). Бажано, але зовсім не обов'язково, залучення до її лав одного-двох діячів загальнонаціонального масштабу. Необхідний час - близько 2-3 місяців.

Зрозуміло, що за наявності певних коштів та за умов дії системи стратегічного планування на основі стабільних національних інтересів діяльність щодо формування "п'ятої колони" у різних країнах світу не переривається жодної миті. Одним з найпоширеніших методів є відбір представників національної еліти, що нестандартно мислять, вибір з них відповідним чином налаштованих та штучна робота з кожним за допомогою різноманітних фондів розвитку, освітніх програм, інформаційних центрів, систем зовнішньополітичної пропаганди. Відомо, що подібні потужні системи існують та існували у багатьох розвинених країнах світу, таких, як США (US IA, Corpus of the Peace etc.), Німеччина (Гете-інститут), Великобританія (British Council), колишній СРСР (АПН, спілки дружби з СРСР тощо). Дослідження та регулювання цієї діяльності є одним з найважливіших завдань держави у галузі забезпечення безпеки, провідним напрямом діяльності спецслужб.

Наведене вище жодним чином не може розцінюватися як заклики до боротьби з іноземним впливом в радянському дусі, навпаки, необхідно всіляко сприяти найширшому культурному, науковому тощо співробітництву. Відмова від нього призводить окрім зрозумілих наслідків ізольованості країни, і до втрати імунітету до впливів, але знати про наявність потенційної загрози необхідно .

Необхідно зауважити, що проблеми інфільтрації, молекулярного впливу, змішування в умовах сучасного нестабільного постсоціалістичного суспільства потребують окремого ретельного дослідження.

Зрозуміло, що створення "п'ятої колони", яке відбувається за мирних часів, не потребує жодних важливих рішень на рівні політичного керівництва країни і є звичайною діяльністю розвідувальних служб.

Тут у нагоді стає напівзабута теорія генезису Великої Французької революції, що належить французькому консервативному історику кін. XIX - поч. XX ст. О. Кошену. Нариси цієї теорії у вітчизняній та російській літературі є у кількох роботах.

На жаль, один із вчених, який вперше використав у сучасній вітчизняній науці ідеї О. Кошена, зробив з них доволі суперечливі висновки, що позначилося на застосуванні цього плідного, на думку автора, підходу.

О. Кошен вважав, що Французька революція, крах "старого ладу" були значною мірою підготовлені генезою специфічного типу свідомості. Із середини 50-х років XVIII ст. у Франції виникли так звані "громади думки", де у спосіб дискусій на абстрактні теми формувався специфічний тип мислення. На відміну від традиційного, він грунтувався не "на позитивних цінностях, таких, як віра, традиція, досвід, а на "чистих поняттях". Спроба впровадження у життя логічних соціальних і політичних висновків з цих думок призвела до революції.

З точки зору автора, важливими є не конкретні події XVIII ст., а ідея щодо можливостей підготовки соціально-політичних змін за допомогою створення мережі філософських громад. І якщо А. Грамші вважав структури громадянського суспільства другою лінією оборони соціуму на шляху соціальних перетворень, то О. Кошен свідчить, що ті ж самі структури за певних умов можуть відігравати роль руйнівного ферменту. Це справедливо як для традиційного суспільства, що розпадається, так і для громадянського, що поставлено у певні умови.

Однією з цих умов є, безперечно, наявність живої, альтернативної офіційній ідеології. Але ця умова є об'єктивною, впливати на її формування дуже важко, а у дійсності неможливо. Проте можна розглянути цілу низку суб'єктивних умов, генезою яких не так важко керувати.

Будь-яка велика ідеологія (ліберальна, демократична, комуністична, консервативна, соціал-демократична) припускає масу інтерпретацій, "граючи" якими можна впливати на свідомість людей. Вміла робота з ідеологічними концептами дозволяє виправдати будь-яке здирництво, зраду, найстрашніший злочин високою метою. І про це переконливо свідчить історія людства.

Одними з ознак пострадянських країн є наявність маргіналізованої інтелігенції, відсутність вагомого суспільного стабілізатора (середнього класу), слабкість або повна відсутність традицій функціонування структур громадянського суспільства. Створення публіки під ідею за цих умов є значно простішим.

Продовження

Відомо, що дійсність так само активно впливає на наукову картину світу, як і наука у певному сенсі формує дійсність. Дослідження В. Парето, Г. Моски, Р. Мілса та їхніх послідовників сформували сучасну теорію еліт. Тому нині грунтовні дослідження інформаційної проблематики неможливі без звернення до певних аспектів цієї теорії. Тим більше це справедливо для проблематики спеціальних інформаційних операцій. Особливого значення набувають елітаристські підходи до аналізу формування "п'ятої колони".

Тут і далі дотримано так звану "вертикальну", або "структурно-функціональну", версію визначення еліти. Відповідно до неї під елітою розуміють не найкращих, а тих, хто у суспільстві перебуває "на горі", належить до провідних верств певних соціальних прошарків. Такий підхід дозволяє відокремити дослідження від моралізаторства, за нього припустимі еліта кримінального світу, або еліта злодіїв. Подібним чином можна виділити й інформаційну еліту, або інформаційний істеблішмент.

Одним з наслідків інформаційної революції є швидке зростання ролі інформаційної еліти у процесі ухвалення рішень. Це стосується будь-якого типу сучасного суспільства і будь-якого політичного режиму: від тоталітарного (роль ідеологічних працівників) до демократичного. Проте надзвичайного, сказати б, вирішального значення набуває позиція інформаційної еліти у суспільствах, що знаходяться у ситуації переходу, транзиту від одного політичного режиму до іншого. Їхній перехідний (у сенсі визначення правил політичної гри, суспільної ідеології та міфології) характер, значна маса маргіналізованого населення, яке не має чітких, усталених світоглядних орієнтацій, значно знижують бар'єр навіюваності, полегшують маніпуляції масовою та індивідуальною свідомістю. Крім того, у цих суспільствах нерозв'язаною залишається проблема розробки інтересів спільнот. Таким чином, інформаційна еліта на певний час виходить на центральні, звичайно не властиві їй позиції не тільки в публічних, а й у "тіньових" ланках процесу ухвалення політико-економічних рішень.

Ці міркування підтверджують відоме прагнення фінансово-політичних угруповань зосередити медіа та інші інформаційні та пропагандистські ресурси, пояснюють надзвичайну увагу влади та політиків до проведення усіляких свят, театралізованих масових шоу, концертів, естрадних конкурсів тощо.

Звичайно, у сучасному малому та замкненому світі ця еліта не може не відчувати впливу з боку інших сил, як національних, так і позанаціональних. За цих умов її характеристики набувають вирішального значення для національної безпеки сучасної держави.

Передусім розглянемо так звану доктрину "постімперської легітимності" та наслідки її застосування для формування інформаційних еліт нових незалежних країн. Ця доктрина була розроблена у п'ятдесяті роки XX ст. для запобігання кривавим наслідкам розпаду колоніальних імперій у Африці, та застосована у 90-х роках XX ст. стосовно держав, що виникли на територіях колишньої Югославії, Чехословаччини та СРСР.

Суть доктрини постімперської легітимності полягає у наступному. Усі кордони в межах імперій проводилися, виходячи переважно з міркувань ефективності управління. Наприклад, в Африці найчисленніші етнічні групи (тутсі, хуту, бвамба, зулуси тощо) виявилися розсіяними у межах різних колоній. В адміністративних утвореннях поряд з колоніальною адміністрацією формувалися певні елітні групи, що поступово перебирали на себе окремі адміністративні та пропагандистські функції. На момент розвалу імперії кордони цих угруповань визнавалися легітимними державними кордонами.

Одним з наслідків застосування доктрини є те, що допоміжні, абсолютно штучні за своєю сутністю для цього соціуму елітні прошарки стали елітами нових держав. Дуже важливим є те, що метрополія та її агенти у колоніях доклали багато зусиль для формування адекватних їхнім цілям елітних прошарків, спроможних ефективно "впроваджувати у життя політику Центру", але в жодному разі не формувати її. Особливо це позначилося на інформаційній еліті цих утворень. Вона виконувала виключно функції передавальної шестерні від метрополії до населення. Стратегічне планування, визначення пріоритетів, формулювання інтересів, навіть створення адекватної ситуації мови - усі ці найважливіші функції інформаційної еліти були винятковою прерогативою метрополії, Центру. Фактично без підживлення звідти колоніальна інформаційна сфера не може існувати.

Після розпаду імперії інформаційні підплечники адміністративного утворення стають інформаційною елітою незалежної держави. У цій ситуації формуються кілька основних тенденцій.

Найпростішим та найприроднішим для старої еліти є звернення по допомогу до колишньої метрополії. Спроба продовжити своє "безтурботне" існування "старих добрих часів". Певний час продовжують функціонувати старі налагоджені канали інформаційного обміну, а це значно спрощує ситуацію.

Проте імперія "відпускає на волю" колонії (провінції) здебільшого в момент внутрішньої слабкості. Як переконливо свідчить новітня історія, у більшості випадків незалежності досягають не завдяки самовідданій боротьбі національно свідомих громадян, а через те, що метрополія вважає для себе подальше утримання колоній зайвим клопотом. Це зауваження жодним чином не принижує значущість національно-визвольної боротьби, що у багатьох випадках досягає успіху, йдеться про цілком конкретну та найпоширенішу ситуацію. Тому перший спосіб з самого початку здебільшого приречений на провал.

Другим способом є спроба вибудувати нову інформаційну еліту на базі відповідних прошарків прихильників руху за незалежність за включенням окремих представників колишніх проімперських елітних груп. Старі колоніальні еліти як цілісні соціальні тіла у цьому разі зникають. Цей спосіб є найуспішнішим, проте реальним лише за наявності у народу незборимого та відчайдушного прагнення до незалежності, надзвичайно високого авторитету визвольного руху. А це можливо, коли незалежність набуто внаслідок національно-визвольних змагань, тобто визвольної війни. У випадках "дарованої" незалежності цей спосіб можна лише імітувати, бо відсутня відповідна база, а стара еліта дуже міцно тримає позиції.

Третій спосіб - орієнтація на провідну силу сучасного світу, що спроможна дати ідеологію, визначити стратегію, взагалі у повному обсязі здійснювати функції колишньої метрополії, забезпечити інформаційній еліті функціонування у квазіколоніальному режимі. Треба чітко усвідомлювати, що нині такою силою є лише США.

Перехід до другого етапу спеціальної інформаційної операції вже передбачає ухвалення відповідального рішення на рівні вищого політичного керівництва країни.

Другий етап: нагнітання та "розкручування". Він характеризується напівявними діями, спрямованими на інформаційне "розкручування" опозиції під гаслами на кшталт "режим веде державу до катастрофи". Необхідно використовувати мінімум два-три загальнонаціональних видання та одну-дві популярні радіостанції FM-діапазону, що діють у столиці, бажано ще й телеканал (створення безпосередньо під це завдання таких видань та радіостанцій можливо, але оптимальним є використання вже "розкручених", відомих). Важливою умовою діяльності на цьому етапі є поява кількох повідомлень в авторитетних світових ЗМІ. Пропаганда опозиції орієнтується саме на столицю, конкретно на столичну молодь, зокрема студентів.

Важливим завданням, якщо воно не повністю вирішено на першому, латентному, етапі є створення у столиці політичної інфраструктури, що здатна організувати демонстрації молоді, студентів. У разі наявності цієї інфраструктури необхідно її удосконалити, пристосувати до дій у кризових ситуаціях, режимі воєнного часу. Одним з важливих напрямів формування інфраструктури є створення, а точніше активізація вже існуючих осередків в університетах та інших найбільших вищих навчальних закладах. Підгрунтям цих осередків можуть бути як політичні групи (осередки опозиційних політичних партій, їхні молодіжні організації), так і різні неполітичні організації на кшталт профспілок, клубів за інтересами, навіть релігійних спільнот певного спрямування. Мінімальний термін реалізації завдань цього етапу - близько 2-3 місяців.

Третій етап передбачає дестабілізацію суспільно-економічного життя в столиці. Можливий шлях: організація несанкціонованої емісії великих обсягів національної валюти з виведенням їх на валютну біржу (емоціональний ефект від падіння національної валюти на десятки відсотків за один день), масові крадіжки грошей (це досить легко зробити, практично не втрачаючи коштів, через проникнення крізь захист системи електронних розрахунків; технічні подробиці залежать від конкретних характеристик системи).

Досягнення дестабілізації можливо і традиційнішими засобами, наприклад: терористичний акт проти популярного діяча; терористичний акт з великою кількістю жертв; штучне створення перебоїв з постачанням продовольчих продуктів (хліб, молоко тощо).

Як відомо, "революції здійснюють не хронічно голодні а ті, кому два дні не дали хліба" . Масована інформаційна операція, що розглядається, ні в якому разі не є революцією, проте вона має з останньою багато спільних рис.

Термін: дестабілізація за 1-2 дні, причому підготовчий період (час, потрібний на знешкодження систем захисту, створення умов для здійснення теракту, підготовку блокування транспортних, телекомунікаційних мереж) триває близько 6 місяців.

Четвертий етап: "оксамитова революція". Характеризується організацією в столиці масових демонстрацій опозиції. Необхідним є виведення на ці демонстрації великих мас молоді. Демонстранти мають на певний час захопити контроль за центром столиці. Характер мітингів має бути не страшний, грізний, а м'якій, неначе карнавальний. Ворог не хтось конкретний, а абстрактна Страшна Влада. Влада, виводячи війська і поліцію на вулиці, тільки підігрує демонстрантам: "Проти кого спрямовані війська - проти наших дітей?"

Цим подіям необхідно надати потужного пропагандистського звучання у міжнародній та місцевій, підконтрольній опозиції пресі. Акцент у пропаганді слід робити на принципово ненасильницький підхід опозиції. Доцільним є використання таких гасел, як "боротьба свободи проти рабства", "прогресу проти відсталості" тощо, виправдане масоване використання відповідної символіки. Важливою задачею міжнародної пропагандистської кампанії є створення образу влади як збіговиська ретроградів, корупціонерів, злочинців (злочином має стати сама служба ворогам прогресу, демократії, свободи, нації, тобто старій владі). Реалізація цього завдання дозволяє позбутися раціональних міркувань при аналізі ситуації і перевести розмови у русло боротьби Абсолютів (Добра зі Злом).

На певному етапі перебігу подій за допомогою ЗМІ слід довести необхідність інтернаціоналізації конфлікту. Сприйнятливим сценарієм є забезпечення посередництва міжнародних організацій.

Обов'язковою умовою посередництва має стати обіцянка проведення вільних дострокових виборів під міжнародним контролем. Досягненням відповідних поступок влади закінчується четвертий етап.

Можна говорити про певні варіації у перебігу подій. У разі повного успіху операції і деморалізації владних структур завершенням четвертого етапу може стати передача влади до рук опозиції та формування з її лав нового тимчасового уряду. Тоді результат досягнено вже на цьому етапі. В іншому разі необхідно ще додати певних зусиль для досягнення необхідного результату на виборах.

Розгляд проблеми застосування сучасних комунікаційних технологій для здобуття опозицією перемоги не є метою роботи. Проте зазвичай перемога керованої опозиції при правильному застосуванні наявних інформаційних потужностей практично гарантована.

Результатом здійснення подібного сценарію має стати повна чи часткова зміна урядового курсу. Інакше кажучи, досягнення певних цілей.

Наведемо переваги подібних операцій:

- практична відсутність людських втрат;

- відносно невеликі витрати на проведення операції;

- відсутність реваншистського ефекту, оскільки переможені не відчувають свого програшу.

Сучасна розвинена держава спроможна тільки за допомогою інформаційних засобів боротьби добитися майже повного розгрому супротивника.

Цілком зрозуміло, що можна казати про певну умовність та обмеженість наведеного сценарію, тим більше, що це дослідження не може вичерпати усі аспекти проблеми спеціальних інформаційних операцій, але розглянуто один з можливих підходів до ведення масованих інформаційних операцій стратегічного характеру.

* * *

1. Сценарний підхід є одним з найпоширеніших методів досліджень сучасної політичної науки. Його основою є уявлення щодо певної детермінованості майбутнього суспільно-політичних систем сучасним. Сценарний підхід дозволяє адекватно формулювати думки фахівців щодо прогнозування перебігу подій у складних системах.

2. Поява нової наукової програми - синергетики - значно вплинула на політичну і спеціальну науку та дозволила розробити принципово нові підходи до проблем впливу на політичне життя іноземних держав. Зокрема, винайдення "ефекту метелика" дозволило певним чином "реабілітувати" тероризм з точки зору ефективності його впливу на суспільно-політичні процеси. Другою базовою теорією для зміни уявлень про спеціальні інформаційні операції можна вважати теорію гегемонії А. Грамші та похідні концепції символічного й культурного капіталів, використання яких дозволяє побудувати методи впливу адекватніші реальній політичній ситуації. Не менш важливими для тематики спеціальних інформаційних операцій є й певні розділи теорії політичних режимів, теорії еліт, інші розділи сучасної політичної науки.

3. Пострадянські країни недостатньо захищені від методів спеціальних інформаційних операцій через свою нестабільність та невизначеність. Побудовані сценарії дозволяють скорегувати їхній політичний курс й ефективні для застосування.