7. Чигиринські походи: причина та наслідки

Чигиринські походи (1677–1678) — воєнні дії Туреччини, за підтримки частини українських козаків, з метою об'єднання Правобережної України з Поділлям. У центрі турецьких зусиль було здобуття гетьманської столиці Чигирина.

Московське царство не можна розглядати першопричиною походу на Україну багатотисячного турецького війська в 1677 році. Йому, сильно ослабленому багатолітніми війнами з Річчю Посполитою та Шведським королівством в останній чверті XVII сторіччя навряд чи було під силу стати до двобою з могутньою Османською імперією, маючи союзником лише гетьмана Самойловича. Навпаки, Московська держава послідовно робила кроки по зменшенню напруження, що виникло після підписання Османською імперією і Річчю Посполитою Журавненського миру.

у березні 1674 року лівобережний гетьман Іван Самойлович на Генеральній козацькій раді у Переяславі був проголошений гетьманом обох боків Дніпра, що, безумовно, відбулося за підтримки московського уряду. Після того як авантюра Самойловича із захопленням Чигирина не дала потрібного результату і він був відбитий від гетьманської столиці військами Петра Дорошенка, влада останнього збереглася на Правобережжі лише на короткий час. В умовах тяжкої громадянської війни та спустошення України військами Московського царства, Речі Посполитої, Туреччини і Криму гетьман Петро Дорошенко поступово втрачав контроль над ситуацією, а також підтримку народу та козацького війська. Тим часом протистояння між Чигирином і Москвою зростало. Перший наступ почався влітку 1677 року, коли потужне османське військо обложило Чигирин, що його боронили гетьман Іван Самойлович з 20 — 25 000 козаків і російський воєводаГригорій Ромодановський з 32 000 російського війська.

Завдяки завзятій обороні росіян і козаків та сильним укріпленням міста, турки змушені були відступити.

Підбиваючи підсумки першого Чигиринського походу війська Османської імперії, слід наголосити на тому, що український народ узяв найактивнішу участь у кампанії 1677 року. Виставивши ополчення і надавши матеріальну допомогу гарнізону фортеці, жителі Чигирина і його околиць значно полегшили завдання армій Ромадановського і Самойловича. Адже відомо, що козаки, міщани, ремісники й селяни заготовляли селітру, виготовляли порох та зброю, ядра, гранати, надавали для військових потреб худобу, постачали харчі, будували укріплення, переправи, мости, човни та баржі, несли обозну службу, на своїх возах і власною тягловою силою перевозили амуніцію. Не менш схвальної оцінки заслуговує й координованість дій українських козацьких полків з військами московських воєвод.

Після відступу Ібрагіма–Паші Шайтана та повернення Самойловича й Ромадановського на лівий берег Дніпра запанувала тиша у відносинах між Московським царством і Оттоманською Портою. Чигирин, як і вся Київщина, залишився під владою Івана Самойловича. Поросуков повідомляв про підготовку нового походу до берегів Дніпра, що якраз проводилась у Туреччині посиленими темпами.

Улітку 1678 року турки ще раз намагалися захопити Чигирин. Цього разу вони наступали з військом близько 200 000 вояків під проводом візира Кара-Мустафи. Російське-козацьке військо збільшилося до близько 120 000. Після місяця завзятої боротьби, турки захопили Чигирин, з якого залишилися самі руїни, але виснажені боротьбою і частими наскоками запорожців під проводом Івана Сірка, вони також залишили зруйнований Чигирин, уклавши з Росією Бахчисарайський мир 1681.

Після військових невдач і примирення між Москвою та Туреччиною Хмельницького позбавлено гетьманства. Замість нього в 1681 році турецький уряд призначив гетьманом України молдавського володаря Георге Дуку управляти Правобережною Україною. Присвоївши собі титул «господаря земель молдавських і земель українських» і поставивши «наказним гетьманом» Яна Драгинича, Дука поставив собі за мету заселити спустошене війною Правобережжя на засадах козацького устрою. Проте похід ще одного гетьмана Правобережної України Стефана Куницького на Правобережжя і Молдову та інші зовнішні, несприятливі для Туреччини обставини, не дали реалізуватися цим планам.

8.Скасування козацького устрою на Слобожанщині та ліквідація решток автономного устрою Гетьманщини.

У серпні 1765 р. Катерина ІІ видала указ про скасування полкового устрою й створення Слобідсько¬Української губернії. Замість п’яти козацьких полків було сформовано п’ять гусарських. Місцеві козаки були позбавлені прав і привілеїв й перетворювалися на «військових обивателів».У 1780 р. замість Слобідсько¬Української губернії утворюється Харківське намісництво.

У вересні 1781 р. скасовується полковий адміністративно¬територіальний поділ і Гетьманщина, яка перетворюється у Малоросійське генерал¬губернаторство в складі трьох губерній (намісництв) — Київської, Чернігівської та Новгород¬Сіверської. У губернських центрах і повітових містах створюються російські адміністративні та судові установи.

Поряд з адміністративно¬територіальними змінами царський уряд переймався проблемою втечі українських селян. У травні 1783 р. було прийнято указ про остаточне прикріплення селян до місць їхнього проживання. Цим самим було узаконене кріпосне право на Лівобережжі та Слобожанщині.

9 липня 1783 р. дійшла черга й до української армії: замість десяти козацьких і трьох компанійських полків формуються десять кінних карабінерських полків російської армії. Строк служби складав шість років. Козацька старшина отримувала російські офіцерські звання, а козаки перетворювалися на державних селян.

Таким чином на початок 80-х рр. XVIII ст. було остаточно ліквідовано Українську державу. Українські прапори, гармати, печатки вивозились до Петербурга. Її адміністративно¬територіальний устрій, судова система, соціальний склад були в основному уніфіковані з рештою регіонів Російської імперії. В історії України починається новий період — період становлення нової національної ідеї розгортання боротьби за відновлення Української держави.