5.Суспільно-політична ситуація на Правобережній Україні у другій половині XVII ст.

Друга половина XVII ст. в історії Правобережної України — це доба приборкання польським урядом національно-визвольної боротьби українського народу на цій території, руїнницької інтервенції Польщі, Московщини й Туреччини й боротьби цих держав за панування на Україні, нового польського наступу на українські землі. Андрусівське перемир’я 1667 р. і «вічний мир» 1686 р. залишили в руках Речі Посполитої Правобережну Україну (крім Києва), але поразка Польщі у війнах з Туреччиною віддала останній Поділля і зверхність над південносхідною частиною Правобережжя — Брацлавщиною і півднем Київщини. Нарешті, правобережна Наддніпрянщина за Бахчисарайською угодою 1681 р. і «вічним миром» приречена була на пустелю.

На території Правобережної України в другій половині XVII ст. з’являється чимало нових землевласників як з місцевої шляхти, так особливо із зайшлих польських і литовських маґнатів та шляхтичів. Замість володінь київських монастирів і київської православної митрополії, які після 1686 р. зосередили своє господарство на Лівобережжі і в тій частині Правобережжя, що відійшла до Росії, в межах Правобережної України з’явилися володіння різних католицьких та уніятських церковних інституцій і серед них володіння (з 1684 р.) такого великого землевласника, як київська уніятська митрополія.

Разом з тим відновлюється і посилюється економічний визиск селянства. Вже в 50-60-х роках XVII ст. нормою панщини на Волині було 3 дні, але нерідко зустрічалася панщина і в 6—7 день на тиждень (до 356 робочих днів на рік з селянського господарства). Навіть на сході Правобережжя інвентарі наддніпрянських поліських сіл вже на початку 1660-х років згадують дводенну панщину (1660 р. — села Козаровичі й Глібівка), тимчасом як у сусідніх селах на території Гетьманщини панщини ще майже не було.

6.Україна у період гетьманування К. Розумовського

22 лютого 1750-го року в Глухові Кирила Розумовського було обрано гетьманом Лівобережної України. Період гетьманування Кирила Розумовського називають “золотою осінню” Гетьманщини. Залучившись небаченою досі підтримкою тодішньої імператриці Єлизавети Кирило прагнув відродити гетьманську Україну: її політичну, економічну та територіальну незалежнісь.

При К. Розумовському козацька старшина остаточно захопила в свої руки справи місцевого управління і, користуючись родинними зв'язками з гетьманом, спішно привласнювала села, які ще залишалися вільними. Загалом часи гетьманування характеризуються як часи панування козацької старшини. При К. Розумовському козацька старшина остаточно захопила в свої руки справи місцевого управління і, користуючись родинними зв'язками з гетьманом, спішно привласнювала села, які ще залишалися вільними. Загалом часи гетьманування К. Розумовського характеризуються як часи панування козацької старшини.

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу. У процесі цієї перебудови виявилися дві головні політичні течії серед вищої козацької старшини. Одна з них, консервативна (речниками її були генеральний писар Андрій Безбородько йгенеральний підскарбій Михайло Скоропадський), намагалася, зберігаючи традиційний козацький устрій Гетьманщини, наблизити його до шляхетського ладу Речі Посполитої. За гетьманування К.Розумовського Гетьманщину було поділено на повіти, запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських, війтівські посади у великих містах передано до козацької старшини. Поширилися політичні права старшини, яка частіше брала участь у старшинських з'їздах, «зібраннях», а згодом у «Генеральному зібранні» в Глухові для обговорення важливіших справ і проектів державних реформ.

Друга політична течія, до якої належали здебільшого представники молодої старшинської інтелігенції, що здобували часто високу освіту в Західній Європі (речником їх були брати Туманські), шукала зразків для державної перебудови своєї країни на Заході й воліла встановити в Україні гетьманську монархію, спадкову в роді Розумовських, але з наданням їй певних конституційних форм парламентарного типу.Ця течія набрала більшого впливу на початку 1760-х pp., коли вона 1764 року зробила спробу висунути свої домагання не лише в Україні, але й перед російським урядом.

Це пожвавлення українського політичного життя й думки було пов'язане з діяльністю самого К.Розумовського. Він намагався — але без успіху — дістати право дипломатичних зносин, дбав про розвиток української торгівлі й промисловості реформував козацьке військо, планував відкриття університету в Батурині, сприяв розвиткові української науки, літератури й мистецтва.