8. Метод пресування (Шерера) у виробництві м’яких желатинових капсул.

Див вище… Картинки нижче.

9. Ректальні желатинові капсули.

Ректальні капсули мають форму «витягнутої» краплі об'ємом від 0,6 мл до 1,8 мл і складаються з тонкого шару желатину, по­верхня якого при змочуванні водою ослизнюється, що полегшує

їх застосування. Такі капсули на відміну від жирових супозито­ріїв стійкі в умовах підвищених температур (45—50 °С), хоча знач­но швидше вивільняють лікарські речовини, не спричиняючи по­дразливої дії на слизову оболонку кишечнику.

Желатинова оболонка охороняє лікарські речовини від дії чин­ників зовнішнього середовища і має переваги перед супозиторія­ми, тому що в ній можуть капсулуватися масляні розчини, су­спензії, рослинні екстракти і т. ін.

Вивільнення лікарської речовини відбувається швидше і лег­ше, ніж у супозиторії, тому що під дією слаболужного секрету (pH = 7,3...7,6) прямої кишки желатинова оболонка набухає й у та­кому стані навіть слабка перистальтика стінки прямої кишки до­статня для її розриву по місцю шва і вивільнення вмісту.

Ректальні желатинові капсули відповідають усім вимогам, поставленим до ідеальних супозиторіїв і з успіхом можуть засто­совуватися в медицині для лікування проктологічних захворю­вань. Дослідження вчених показали, що кількість лікарської ре­човини, що виявляє необхідний терапевтичний ефект у капсулі, складає подвійну дозу супозиторіїв. Отже, виробництво ректаль­них засобів у желатиновій оболонці дозволяє заощаджувати доро­гі біологічно активні інґредієнти і зменшити собівартість бага­тьох препаратів;

Виробництво ректальних желатинових капсул повністю авто­матизоване і дозволяє замінити дорогу імпортну супозиторну ос­нову — масло какао. Виготовлення капсул ректального призна­чення здійснюється на високопродуктивних автоматичних лініях, що працюють за принципом пресування.

10. Метод простої коацервації у виробництві мікрокапсул.

Один із перших розроблених способів мікрокапсулування базу­ється на явищі коацервації. Явище коацервації (від лат. coacerva-tio — скупчення, або об'єднання) полягає у виникненні у водному розчині поліелектролітів крапель, збагачених розчиненою поліме­рною речовиною. Злиття (коалесценція) крапель, що утворюються, спричиняє розділення системи на два рівноважні рідкі шари з чіт­кою поверхнею розділу між ними: шар з незначним вмістом полі-електроліту і шар з підвищеною його концентрацією, названого коацерватним шаром, або коацерватом.

3 фізико-хімічної точки зору явище коацервації зумовлене внутрішньо- і міжмолекулярною взаємодією за участю іонів полі­електролітів, що спричиняють зміну конформації макромолекул поліелектролітів у розчині, ступеня їх гідратації і як наслідок — зменшення розчинності.

Як плівкоутворювачі в цьому випадку використовують висо-комолекулярні колоїдні речовини, здатні дисоціювати у водному розчині на іони, тобто поліелектроліти. Макромолекули поліелек­тролітів у водних розчинах мають специфічні, конформаційні і гідродинамічні властивості, що відрізняють їх від звичайних по­лімерів, які не дисоціюють. Колоїдні властивості цих речовин обу­мовлені наявністю в їх розчинах великих кінетичних одиниць, величина яких досягає 10~⁵—10~⁷ см.

Вихідна коацерваційна система може містити одну високомо-лекулярну колоїдну речовину (проста коацервація) або, принай­мні, дві (складна коацервація). Просту коацервацію одержують додаванням неорганічних солей і зміною температури та концен­трації системи, а складну — останніми двома чинниками або змі­ною pH.

Проста коацервація є результатом видалення водної оболон­ки, що сольватує, з оточення молекули розчиненого поліелектро-літу. Складна коацервація спостерігається при взаємодії двох і більше полімерів, макромолекули яких несуть протилежні за­ряди, і їх взаємної нейтралізації.

Складні коацерватні системи за фізико-хімічною класифіка­цією Бойї і Бунгенберга де Йонга поділяють на три основні типи:

• однокомплексні;

• двокомплексні;

• трикомплексні.

На відміну від простих коацерватів, в яких відбувається об'єд­нання молекул одного й того самого поліелектроліту, утворення складних коацерватів зумовлене взаємодією між позитивним і негативним зарядами різних молекул.

При однокомплексній коацервації мікроіони тієї ж самої полі-амфолітної сполуки притягаються позитивними і негативними зарядами один до одного, що спричиняє мікроскопічні зміни в системі.

В основі двокомплексної коацервації лежить взаємодія двох протилежно заряджених сполук, одна з яких є поліелектролітом. Така коацервація може відбуватися в системі з різним поєднан­ням компонентів, що взаємодіють між собою; поліелектроліт — низькомолекулярний іон (полікислота і катіон або поліоснова й аніон) або полікислота — поліоснова. До них належать сис­теми, що містять желатин (поліамфоліт) і гуміарабік, кислоту поліакрилову (полікислота).

Поліелектроліти можуть бути синтетичного і природного по­ходження. До поліелектролітів природного походження належать: желатин, казеїн, альбумін і альгінати. Модифікованими полі-електролітами природного походження, які використовуються при мікрокапсулуванні за допомогою коацервації, є похідні або мо­дифікації желатину, крохмалю, целюлози (сукцинілжелатин, карбоксиметилцелюлоза, ацетилфталілцелюлоза та ін.). До син­тетичних поліелектролітів належать кислота поліакрилова, полі-акриламід та інші полімери, що містять кислотні [СОСГ, OSOg, OPO3H-] або основні [NHj, NHC(NH₂)J, N(CH₃)J] групи.

У водному розчині полікислот, завдяки іонізації карбоксиль­них груп, між мономерними ланками виникає сила електростатич­ного відштовхування, яка тим сильніша, чим вищий ступінь іоні­зації, який залежить від pH середовища. Ступінь іонізації може бути підвищений при перетворенні полікислоти в полісіль.

До полікислот належать також полімери біологічного похо­дження — кислоти нуклеїнові, мукополісахариди (кислота гіалу-ронова), полісахариди.

Типовою поліосновою є полівініламін, іонізація якого в кис­лому середовищі відбувається із підхопленням протона. Полі-основи, як і полікислоти, більше іонізовані в сольовій формі.

Сполучення кислотних і основних груп в одному ланцюзі спри­чиняє утворення поліамфолітів, які складають третій клас полі­електролітів, особливо придатних для мікрокапсулування.

Трикомплексні коацервати є складними системами, утворе­ними з поліамфоліту, полікислоти або поліоснови і низькомоле­кулярного іону (катіона або аніона).