21.Розчинність твердих речовин в рідині.

Більшість твердих речовин є кристалічними. Розчи­нення кристалічної речовини складається з двох процесів, що від­буваються одночасно: сольватації частинок і руйнування кристалічних ґраток.

Для ефективності розчинення важливо, щоб сили зчеплення між молекулами розчинника і частинками речовини, що розчиня­ється, були більшими за сили взаємного притягання цих частинок між собою. Вода порівняно з іншими розчинниками має велику полярність (найвище значення діелектричної сталої). Саме цією властивістю зумовлюються висока іонізаційна здатність води та її руйнівна дія на кристалічні ґратки багатьох полярних сполук.

При розчиненні речовин спостерігається поглинання або виді­лення теплоти. Поглинання теплоти вказує на витрачання енер­гії. Пояснюється це тим, що для переходу речовини з твердого стану в рідкий, тобто для розчинення кристалічних ґраток, обо­в'язково потрібна енергія.

Чим міцніші кристалічні ґратки, тим значні­ше охолодження розчину.

Виділення теплоти при розчиненні речовини завжди вказує на активну сольватацію, тобто утворення сполук між розчинною речовиною і розчинником.

Кінцевий тепловий ефект розчинення Q потрібно розглядати як суму двох складників — позитивного теплового ефекту сольва­тації q і негативного теплового ефекту руйнації кристалічних ґра­ток c:

Q = q + (-c).

Знак теплового ефекту розчинення залежатиме від того, який складник переважає. Якщо кристалічні ґратки міцні, складник -c чисельно більший від q; у цьому разі розчинення речовини відбувається з поглинанням теплоти. I навпаки, у речовин зі сла­бкими кристалічними ґратками і сильно сольватованих (гідрато-ваних) превалює складник q; при цьому розчинення відбувається з виділенням теплоти. Часто позитивний і негативний теплові ефекти розчинення виявляються однаковими або дуже близьки­ми; у таких випадках при розчиненні ми не спостерігаємо охоло­дження або розігрівання розчину.

22.Класифікація фармрозчинів за природою розчинника і за агрегатним станом.

Розчинів, з якими працюють фармацевти, дуже багато. Зале­жно від о б p а н о г о p о з ч и н н и к а їх можна розподілити на кілька груп:

• водні. Solutiones aquosae seu Liquores;

• спиртові. Solutiones spirituosae;

• гліцеринові. Solutiones glycerinatae;

• олійні. Solutiones oleosae seu olea medicata.

За а г p e г а т н и м с т а н о м розчинних лікарських речовин розрізняють:

• розчини твердих речовин;

• розчини рідких речовин;

• розчини з газоподібними лікарськими засобами.

Будь-який розчин складається з розчинених речовин і розчинника, хоч ці поняття до певної міри умовні. Наприклад, залежно від співвідношення кількостей спирту й води ця система може бути розчином спирту у воді або води у спирті. Як правило, розчинником вважають той компонент, який у розчині знаходиться у тому ж агрегатному стані, що й до розчинення.

23.Вода як екстрагент.

Одним з найбільш прийнятних екстрагентів є вода, яка має ряд переваг, а саме:

• добре проникає крізь клітинні оболонки, непроникні для гідрофобних речовин;

• розчиняє і витягає речовини краще за інші рідини;

• фармакологічно індиферентна;

• дуже розповсюджена;

• негорюча і вибухобезпечна;

• доступна за вартістю.

Однак як екстрагент має ряд негативних сторін, наприклад:

• не розчиняє і не витягає гідрофобні речовини;

• не має антисептичних властивостей, внаслідок чого у вод­них витяжках можуть розвитися мікроорганізми;

• за рахунок води відбувається гідролітичне розщеплення багатьох речовин, особливо при високій температурі;

• у водному середовищі ферменти можуть розщеплювати лі­карські речовини.