2. Власність та її еволюція. Типи економічних систем

Головна роль в економічній системі належить відносинам власності, які визначають її соціально-економічну природу, специфічні закони та характер економічних зв’язків між господарюючими суб’єктами, а також форму управління економічними процесами.

Власність – це система відносин між людьми з приводу присвоєння засобів і результатів виробництва. Вона виступає суспільною формою виробництва, пронизує усю систему виробничих відносин (виробництво, розподіл, обмін, споживання), визначаючи властивий їм спосіб привласнення.

Відносини власності охоплюють:

• користування - відносини, що виникають в процесі здобування із об’єктів власності корисних властивостей;

• володіння - відносини з приводу господарського володіння певними об’єктами;

• розпорядження - відносини з приводу можливого визначення долі об’єкта власності (спожити, знищити, подарувати, обміняти, тощо).

Кожному історичному періоду властива специфічна, конкретно-історична форма власності.

Приватна власність - система відносин між частинами суспільства, що виникають в умовах поділу суспільства на володіючих і не володіючих факторами та результатами виробництва (трудова, нетрудова, рабовласницька, капіталістична).

Суспільна власність - відносини між членами суспільства з приводу спільного присвоєння ними засобів і результатів виробництва.

Державна власність - система економічних відносин, що складаються з приводу участі держави у присвоєнні засобів і результатів виробництва.

Групова власність - економічні відносини, що виникають в процесі колективно-групового характеру присвоєння засобів і результатів виробництва.

Індивідуальна власність (особиста або приватна) - економічні відносини, що виникають між індивідами та суспільством (державою) або групою людей з приводу індивідуального присвоєння.

Форми власності визначаються самим виробництвом, рівнем розвитку продуктивних сил, їхнім характером. В сучасних умовах науково-технічний прогрес призвів до глибоких змін в структурі організації виробництва, наслідком яких стало зменшення частки великих підприємств і державного сектору поряд зі значним поширенням середніх і малих підприємств. Середні та дрібні підприємства як правила, швидше освоюють нову техніку, легше і швидше переходять на виробництво нової продукції. Тому в більшості розвинених країн поширилися процеси роздержавлення і приватизація державного майна, зменшення частки та ролі державної форми власності. В країнах з перехідними економіками роздержавлення і приватизація зумовлені переходом від панування державної власності до багатоманітності форм власності – головної передумови утвердження ринкової економіки.

Роздержавлення - процес переходу об’єктів державної власності в групову або індивідуальну шляхом оренди, оренди з наступним викупом, безкоштовної передачі, викупу, тощо. Приватизація - процес переходу державної власності в приватну форму власності.

Перевага багатоманітності форм власності полягає у тому, що вона створює умови для економічного змагання різноманітних форм власності, приведення в дію усіх чинників розвитку продуктивних сил і підвищення ефективності економіки.

Відносини власності й відповідні механізми їх реалізації виступають визначальним фактором типології економічних систем.

Розрізняють наступні типи економічних систем:

• Ринкова економіка – ґрунтується на приватній власності на економічні ресурси, свободі економічної діяльності і ринковому механізмі саморегулювання економіки. Ринковий механізм забезпечує поєднання приватного і суспільного інтересів. Основною рушійною силою ринкової економіки є конкуренція. Ринкова економіка – це економіка з вільним ціноутворенням і здатністю до саморегулювання. Роль уряду в такій економіці обмежується захистом приватної власності та встановленням “правил гри” – правового поля, сприятливого для вільного функціонування ринку.

• Неринкова економіка включає економічні системи двох типів: традиційну економіку (відстала багатоукладна економіка з простим типом відтворення) та адміністративно-командну економіку. Адміністративно-командна економіка характеризується пануванням суспільної власності, переважно у формі державної. Основним регулятором виступає централізоване планування, яке має директивний (обов’язковий для виконання) характер. Це економіка з жорстким державним регулюванням розподілу ресурсів. Ринок в цій системі самостійних функцій не виконує, а є об’єктом державного планування.

• Змішана економіка – характеризується наявністю різних форм власності з переважанням приватної. Регулятором розвитку економіки виступають індикативний план і ринок. Ринкові механізми саморегулювання обмежені. Основними інструментами регулювання виступають: переважно нецінова конкуренція, монополії, біржі, державні закони та нормативи.