2. Методи та функції економічної теорії

Методи економічної теорії (способи пізнання, які використовуються наукою):

• загальнонаукові методи – діалектико-матеріалістичні принципи пізнання – пізнання досліджуваного процесу через внутрішні (іманентні) суперечності його саморозвитку; статистичне спостереження, аналіз і синтез, системний підхід, моделювання, експеримент

• часткові методи – способи пізнання, властиві окремим економічним школам.

В економікс склались два основні методи – позитивний та нормативний.

Позитивний аналіз полягає в описі того, що є, систематизації економічних фактів, явищ і процесів з реального життя. Широко застосовуються математичні методи. Нормативний метод полягає в тому, щоб знайти шляхи, що забезпечують максимально можливу ефективність діяльності людини, він дає рекомендації для практики, дає суб’єктивні уявлення про те, що має бути.

Функції економічної теорії:

• пізнавальна – полягає у розкритті сутності економічних законів і категорій та форм їх прояву;

• світоглядна – полягає у тому, що економічна теорія покликана формувати новий тип економічного мислення, адекватний новим умовам господарювання світогляд майбутнього фахівця;

• практична – полягає у всебічному обґрунтуванні найбільш ефективних та прогресивних форм економічної діяльності; економічна теорія – основа наукової економічної політики держави.

Тема 2. Економічна система. Власність та її еволюція

1. Економічна система. Продуктивні сили та виробничі відносини

Економічна система – це сукупність всіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на відтворення товарів і послуг, а також на регулювання цієї діяльності відповідно до мети суспільства.

Економічна система включає в себе не лише певний спосіб виробництва, але і надбудову, передусім вплив держави, її політико-правові форми. Всі елементи економічної системи перебувають у глибокому взаємозв’язку та взаємодії.

Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), господарський механізм.

Розглянемо основні складові економічної системи.

Виробництво – процес впливу людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ та послуг, необхідних суспільству. Виробництво має дві сторони: відношення людей до природи і взаємини людей у процесі праці. Перша відображає матеріальний зміст процесу праці, друга – його суспільну форму. Виробництво завжди є суспільним, тому що люди беруть участь у ньому спільно, колективно.

Відтворення – безперервне повторення, поновлення процесу виробництва. У ході відтворення відновлюються засоби виробництва і виробничі відносини, відбувається також відновлення робочої сили, її відтворення. Процес відтворення складається з процесів виробництва, розподілу, обміну та споживання створених благ.

Процес виробництва як відношення до природи включає такі основні елементи: працю, предмет праці, засоби праці.

Праця – споживання робочої сили, свідома, цілеспрямована діяльність людини, пов’язана з виробництвом матеріальних благ.

Робоча сила – здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей (її виробничий досвід, навички, кваліфікація), головна умова виробництва в кожному суспільстві; виступає як особистий фактор виробництва.

Предмет праці – річ або комплекс речей, на які направлена цілеспрямована діяльність людини, і які людина видозмінює і використовує для задоволення своїх потреб.

Засоби праці – річ або сукупність речей, за допомогою яких людина перетворює предмети праці та пристосовує їх для задоволення своїх потреб.

Знаряддя праці – головна частина засобів праці (машини, механізми, інструменти тощо), які безпосередньо використовуються у перетворенні предметів праці.

Засоби виробництва – сукупність засобів та предметів праці, які використовуються в процесі матеріального виробництва. Засоби виробництва виступають речовим фактором виробництва.

Продуктивні сили – засоби виробництва і люди, що володіють знаннями, виробничим досвідом, навичками до праці і приводять засоби виробництва в дію.

Другу сторону виробництва – його суспільну форму – складають виробничі відносини.

Виробничі відносини – це зв’язки, що об’єктивно складаються між людьми в процесі власне виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Вони багатогранні і поділяються на техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні. Сукупність всіх сторін виробничих відносин в їх внутрішньому зв’язку утворює єдину систему виробничих відносин. Система виробничих відносин є базисом, який визначає економічний лад суспільства і його надбудову (політичні, ідеологічні, національні та інші відносини).

Економічні відносини проявляються, насамперед, як економічні інтереси. Розрізняють суспільні, колективні та особисті інтереси.

Суспільні інтереси – інтереси всього суспільства. Колективні інтереси виражають необхідність задоволення потреб груп людей, об’єднаних однаковим положенням у системі суспільного виробництва, що створює спільність економічних інтересів даної групи. Особисті інтереси виражають необхідність задоволення матеріальних потреб окремих людей і визначаються соціально-економічними умовами життя.

Спосіб виробництва – історично визначений спосіб добування матеріальних благ, необхідних людям для виробничого й особистого споживання, – представляє собою єдність продуктивних сил і системи виробничих відносин. Кожному способу виробництва відповідає визначений рівень розвитку продуктивних сил. Йому відповідають певні виробничі відносини, які є формою розвитку продуктивних сил. Зі зміною продуктивних сил змінюється і спосіб виробництва, суспільні відносини. Продуктивні сили переростають рамки колишніх виробничих відносин. Виробничі відносини починають гальмувати розвиток продуктивних сил. Суспільство повинне розчистити дорогу для розвитку продуктивних сил, здійснивши революцію у виробничих відносинах. У цьому знаходить свій вираз закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

Суперечності, що виникають між продуктивними силами та виробничими відносинами, є джерелом розвитку економічної системи, переходу від нижчої економічної системи до більш високої. Кожна економічна система породжує властиві їй економічні закони, механізми функціонування та розвитку.

Всі суперечності розв’язуються або еволюційним шляхом (вдосконаленням, реформами управління) або революційним (ліквідацією старих відносин і встановленням нових).

Господарський механізм – спосіб господарювання, сукупність інструментів, форм і методів регулювання економіки. Складається з механізму ринкового саморегулювання та механізму свідомого державного регулювання економіки.