Розділ 1 теоретико-методологічні засади вивчення проектного менеджмену громадських організацій

У першому розділі розглядаються теоретико-методологічні засади вивчення проектного менеджменту громадських організацій – їх види, поняття, основні характеристики, нормативно-правова база та специфіка функціонування на сучасному етапі.

1.1. Громадські організації: поняття, види, основні характеристики та проектна діяльність

У сучасному українському суспільстві існує актуальна потреба в неурядових організаціях. Досвід держав, що мають давні демократичні традиції, показує, що жодна важлива суспільна проблема не може бути вирішена без участі громадських організацій. Питання функціонування яких неодноразово були предметом наукових досліджень В.Ф. Погорілка [44], В.Б. Аверьянова [41], І.Н. Рожко [39], І.В. Дробуша [44], Ц.А. Ямпольської [41]. Громадські організації в Україні досить активно розвинули свою діяльність за останнє десятиріччя, і зараз відзначаються великою кількістю на терені України, розвинутими видами діяльності, потужнім професійним складом з багатим досвідом суспільної роботи та активними відносинами з партнерами з інших країн. Крім того, вони надають гарні можливості для самореалізації, особливо для молодих людей, обстоюють гнучкість та новаторство, виступають за реформи та швидко пристосовуються до змін  [28, с. 8].

Відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. громадська організація – це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів  [51, с. 7]. Це право є невідємною складовою прав людини та громадянина, проголошене Загальною декларацією прав людини, Конституцією та Законами України. Громадська організація є невідємною складовою будь-якого громадянського суспільства.

Статті 6, 7 цього ж Закону стверджують, що об’єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та  гласності.  Вони  вільні  у  виборі напрямів своєї діяльності, повинні  регулярно  обнародувати   свої основні  документи,  склад  керівництва, дані про джерела фінансування та витрати

[15, с. 27].

Громадські організації — це масові об’єднання громадян, що виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, мають свій статут і характеризуються чіткою структурою. У загальному означенні громадські організації являють собою добровільні формування, що виникають у результаті цільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів та завдань. Будь-які об’єднання громадян керуються у своїй діяльності ЗУ «Про об’єднання громадян». 

Для визначення діяльності недержавних неприбуткових організацій в міжнародній практиці використовують два терміни: недержавні (non-goverment organizations, NGO) і неприбуткові організації (НУО, non-profit organizations, NPO). Поняття громадські організації, звичне для української наукової практики, практично відсутнє або лише інколи вживається в іноземній правовій літературі та правових актах. Зазвичай у США та Британії їх називають спілками, асоціаціями та об’єднаннями. Останнім часом досить популярним став ще один термін – private voluntary organization (PVO), що в перекладі означає «приватні волонтерські організації») [15, с. 99].

Аналіз джерел, присвячених визначенню місця й ролі громадських організацій в демократичній державі, дозволяє виділити два підходи щодо функцій, які виконують дані об’єднання. Точку зору першого напрямку чітко й лаконічно висловив З. Ласоцік: «ці організації є буфером або іншими словами, повітряною подушкою між державою і суспільством, тому, що вони вирішують складні суспільні проблеми, зменшують напругу в суспільстві і завдяки цьому допомагають уникати конфліктів. Вони є різновидом мегафону, через який громадяни висловлюють свою думку (не обов’язково у справах великої політики)» [9, с. 5].

Громадські організації України можуть мати всеукраїнський, місцевий (регіональний) або міжнародний статус. При цьому громадська організація може бути або не бути юридичною особою. Держава регулює створення неприбуткових організацій і декларує їм свою підтримку. Згідно з законом «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року у статті 1 визначається, що об’єднання громадян, незалежно від своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визначається громадською організацією [12, с. 217].

Найбільш поширеними різновидами громадських організацій у сучасному світі є: профспілки; організації інвалідів; ветеранські, жіночі, молодіжні, дитячі організації; наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства; творчі спілки; різноманітні фонди, асоціації, товариства і т. ін. Характерною їх ознакою є документальне оформлення мети і завдань, організаційно-структурне забезпечення, що, власне, й відрізняє їх від громадських рухів [12, с. 219].

Щодо розгалуженості сфери їх діяльності свідчать дані Творчого центру Каунтерпарт (значна кількість опитаних з трьох головних сфер діяльності виділили сферу ,,діти і молодь’’ 45%; вирішення соціальних питань – 38%; дотримання прав людини 31 % [60, с. 32].

Деякі види діяльності діючих організацій є більш поширеними: значна частина їх діяльності спрямована на захист суспільних інтересів та лобіювання 42%; навчально-консультативною діяльністю займаються дещо менше 41%; предметом діяльності 35% організацій є розповсюдження інформації; 31% надання соціальних послуг; 23 % дослідження та аналітика. Серед найпоширеніших видів діяльності даних організацій є представництво та захист прав та суспільних інтересів громадян 88% [60, с. 34].

В Україні офіційно зареєстровано 3 253 громадських організацій. Це в чотири-п’ять разів менше, ніж у Польщі чи Угорщині й майже в 20 разів, ніж в Естонії, де організації можна зареєструвати через мережу Інтернет. Станом на 27.01.2013 за даними Міністерства юстиції в Україні налічувалось 3526 громадських організацій. Характерною особливістю їх діяльності є те, що вони безпосередньо не можуть займатися комерційною діяльністю. Виняток становить лише право продавати суспільно-політичну літературу, вироби із власною символікою, проводити фестивалі, виставки та інші суспільно-політичні заходи. Найбільша кількість українських НУО припадає на сфери: культури і освіти; здоров’я; інваліди та ветерани; економіка і наука; жінки та діти [45, с. 12].

Неприбуткові громадські організації відрізняються між собою специфікою підходів до роботи. Тим часом, як деякі НУО виконують суто лобістські функції, інші адмініструють повномасштабні проекти і керують програмами. Згідно з міжнародною класифікацією, виділяють декілька методів роботи міжнародних НУО. Основні з них – це консультування і управління проектами. Багато міжнародних НУО мають консультаційні погодження з агентствами ООН у певних сферах діяльності [28, с. 32].

НУО, що має статус юридичної особи, обов’язково зареєстрована у відповідних державних органах. Як юридична особа громадська організація може виступати відповідачем і позивачем у суді, має розрахункові рахунки і може проводити грошові операції. Для одержання гранта важливо мати розрахунковий рахунок, тому що більшість донорських організацій оперують безготівковими засобами.

Загалом в Україні спостерігається різниця в структурі «третього сектору» між Сходом і Заходом, причому громадські організації в основному є «зліпком», віддзеркаленням преференцій населення того чи іншого краю. Не зважаючи на це, «третій сектор» України, так само, як і політичні сили, і сфера бізнесу ще перебуває в перехідному періоді розвитку, що характеризується інституційною неоформленістю та фінансовою нестабільністю, спричиняє також і нестабільну діяльність громадських організацій. Лише поодинокі мають фінансування на розвиток. Більшість же функціонує від проекту до проекту, що, природно, послаблює їхню інституційну та фахову спроможність.

Відносна відстороненість їх від політики пов’язана, насамперед, з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її, відповідно до чинного законодавства. До того ж, громадські організації, на відміну від державних інститутів, не наділені владними повноваженнями. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов’язана з особливостями функціонування, незалежно від мети та характеру об’єднання, та принципами ді­яльності. За своєю природою і характером діяльності гро­мадські організації не є політичними [27, с. 38].

Місцеві НУО є більш успішними, ніж загальнонаціональні, завдяки своїй доступності та близькості до інтересів громадян. Завдяки їх співпраці з органами місцевого самоврядування зростає довіра громадян до влади. Окрім того, діалогу між громадянами та органами влади сприяє виявлення громадської ініціативи, що враховує інтереси громадян, а також активна діяльність місцевих НУО. Такий діалог можливий завдяки контролю за якістю надання державних послуг на місцевому рівні, а також створенню спроможності НУО до залучення громадян до процесів вироблення політики.

Для інформаційного супроводу своєї діяльності НУО створюють періодичні видання, серед яких виділяються журнали - «Громадські ініціативи» (Львів), «Обличчям до обличчя», «Сприяння», Донецьк; та спеціальні і спеціалізовані часописи «мозгових центрів» - «Національна безпека і оборона» (Український Центр економічних та політичних досліджень ім. О.Разумкова, Київ), «Схід» (Український культурологічний центр, Донецьк), «Економічний часопис» (Інститут трансформації суспільства, Київ), «Універсум» (Товариство «Універсум», Львів), Наукове Товариство ім. Шевченка (біля 10 періодичних і серійних видань) [28, с. 15].

За офіційною статистикою, на 27.01.2013 в Україні діяли близько 3526 НУО. Більшість з цих НУО розташовані у регіонах з добре розвиненою інфраструктурою, таких, як: Київ, Дніпропетровськ та Донецьк, або ж в регіонах з високим культурним та інтелектуальним потенціалом, таких як Львів чи Автономна Республіка Крим. Порівняно з іншими країнами – кандидатами на членство в ЄС, сектор недержавних організацій в Україні малий, хоча він постійно зростає.

В Україні домінував і домінує до сьогодні вплив закордонних донорів на формування НУО. Причому активно підтримуються ресурсні (сервісні) центри неурядових організацій, які є потужним механізмом корекції розвитку «третього сектору» країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним спонсори (донори). Правда й тут слід відзначити, що в основному фінансуються потужні столичні центри розвитку НУО [26, с. 4].

Новостворені НУО відображають реакцію суспільства на процеси трансформації та є проявом його відповідальності за підвищення ефективності уряду. Багато з них намагаються заповнити ті ніші, в яких держава більше не надає послуги, за які вона несла відповідальність раніше. Також дані організації починають брати на себе завдання підвищення громадської поінформованості та посилення відповідальності уряду за прийняття рішень.

Проекти, що мають на меті досягнення таких практичних результатів, як, наприклад, Голос Громадськості (фінансується Світовим Банком та Канадською агенцією з міжнародного розвитку CIDA), здійснюють позитивний вплив на розвиток НУО в Україні. Однак відносини між урядом та організаціями громадянського суспільства є переважно слабкими. Більшість урядовців не схильні вбачати в НУО своїх партнерів, оскільки це означало б посилення їхньої відповідальності перед громадянським суспільством. Хоча на Заході таке партнерство вже стало звичною ознакою повсякденної демократії, Україні ще належить докласти багато зусиль задля створення спроможності в цій сфері [53, с. 52].

Разом з тим, найменше фінансуються культурологічні проекти, майже зовсім з грантової підтримки випав сектор науково-технічних українських організацій, підтримка наукових товариств, суттєво зменшилися гранти на мас-медіа. Деякі фонди (МФВ) згортають свою діяльність. Така стратегія грантодавців потребує ретельного аналізу з урахуванням варіантів подальшого розвитку України [53, с. 53].

Зважаючи на вищеназване, сучасні неурядові організації, згідно своїх функцій, відображають реакцію суспільства на процеси трансформації та є проявом його відповідальності за підвищення ефективності діяльності. Багато НУО намагаються заповнити ті ніші, в яких держава більше не надає послуги, за які вона несла відповідальність раніше. Сучасні громадські організації відзначаються розвинутими видами діяльності, потужнім професійним складом з багатим досвідом суспільної роботи та активними відносинами з партнерами з інших країн.