Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково — одних — зменшується, інших — зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус — гіпофіз — статеві залози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естрадіолу і прогестерону, концентрація тестосте­рону збільшується. Виникає компенсаторний механізм —збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза. Під час старіння зниження активності системи гіпоталамус -гіпофіз — щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус -гіпофіз — кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком послаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

Психологія людей похилого віку

"Скільки б ми не скаржилися на природу, юна веде себе добре: життя, як­що ти вмієш ним користуватися, достатньо тривале" (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових йо­го проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

"У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчуття, само­оцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволе ності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають по­хмурими, роздратованими, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують.

Інтерес до світу, до всього но­вого знижується. Усе їм не подобається, звідси — бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минуло­го. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла і різноманітних не­приємних відчуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб'язковими, скупими, занадто обе­режними, педантичними, консервативними, малоініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недо­статньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гос­троти сприйняття, пам'яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими". Однак було б неправильно думати, що всі перераховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей похилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена набором різноманітних яко­стей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X пси­хологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

• людина похилого віку — негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

• людина похилого віку — екстравертована (використовуючи термінологію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за молоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна положення в сім'ї);

• інтравертований тип, який гостро переживає процес старіння. З'являється тупість щодо нових інтересів, оживають спогади про минуле — інтерес до питань метафізики, малорухливість, послаблення емоцій, послаблення сексуальних моментів, бажання спокою.

Оцінюючи дані типології Ф. Гізе, слід відзначити, що вона набагато ближча до реального феномену старості.

Народна мудрість стверджує: "Старість — не радість". Категоричність афоризму робить його вразливим, тому що він не враховує всієї складності й багатогранності явища. Це думка, якій може бути протиставлена інша думка, а саме: старість тільки починає осмислюватися людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.