Розділ 4 старіння організму і старечий вік людини

Старіння — одна з найважливіших проблем, яка в сучасних умовах має надзвичайне значення для економічної та соціальної політики не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються. Останніми роками на земній кулі побільшало людей старечого віку (75 років і старше). В Україні, за статистичними даними, на кожні 4 людини молодого і середнього віку приходиться 1 людина старечого віку.

Існує багато спільних проблем для кожної вікової групи, але деякі проблеми відображають специфічні особливості та потреби старечих лю­дей. Це питання медично-соціальної допомоги старим людям, питання продовження трудової діяльності, визначення раціонального способу жит­тя. Ці проблеми стали стимулом для розвитку науки про біологічне старіння організму — геронтології.

Геронтологія вивчає старіння організму на різних його рівнях: субклі­тинному, клітинному, тканинному, органному, системному. Дослідження в цій галузі об'єднує медиків і біологів-генетиків, екологів, соціологів, пси­хологів та ін.

Соціальна геронтологія виділяється в окрему галузь і вивчає вплив умов життя на старіння людини. Це вивчення умов працездатності, навко­лишнього середовища і зв'язку їх зі здоров'ям людини, що старіє. Соціаль­на геронтологія вивчає питання санітарної статистики, впливу чинників старіння населення на рівень розвитку держави, та навпаки, рівень розвит­ку держави і взаємозв'язок цього рівня із забезпеченням старих людей.

Соціальна геронтологія вивчає спосіб життя людини, що старіє: пра­ця, працездатність, режим харчування, активність, руховий режим, особи­ста гігієна тощо.

Геріатрія, або геріатрична медицина — це вчення про хвороби старе­чого віку, особливості клініки, лікування, профілактики та організації мединної і соціальної допомоги. Геріатрія займається вивченням хвороб, які супроводжують старість.

Біологічний вік

Старість формується в процесі життя, вона заперечує життя і призводить до загибелі організму. Існують поняття старіння і старості, тобто, причини та їх прояв.

Старість — закономірний період вікового розвитку.

Старіння -- руйнівний процес, розвиток якого супроводжується з віковим ураженням різних органів та систем, що призводить до порушен­ня фізіологічних функцій організму.

Старіння призводить до обмеження пристосувань організму, знижен­ня його надійності, розвитку вікової патології. Участь чинників середови­ща в процесах старіння зумовлює пошук оптимального способу життя, екологічних умов, які затримують старіння.

У ході еволюції поряд зі старінням виник процес вітауку.

Вітаук — процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність. Він спрямований на запобігання ураженню живих систем з віком і підвищує тривалість життя.

Час, коли настає старість

Вікові періоди не мають різких меж. Так, середня тривалість життя в Ста­родавньому Римі становила 28—30 років, 40-річних вважали старими, а 60-річні готувалися до жертвоприношення.

За класифікацією ВООЗ, вік 45—59 років вважається середнім, 60— 74 роки — похилим, понад 75 років — старечим.

Розвиток організму поділяється на прогресивний, стабільний та де-градаційний. Розрізняють календарний вік і біологічний вік. Процеси старіння індивідуальні. Чим більше календарний вік випереджує біологічний, тим триваліший темп старіння організму.