Травлення в період внутрішньоутробного розвитку

До імплантації зародка в стінку матки його живлення відбувається за раху­нок запасних речовин у цитоплазмі яйцеклітини. Ембріон живиться секре­тами слизової оболонки матки і речовинами жовточного мішка. Такий тип живлення називають гістотрофнимі рісля утворення плаценти головну роль відіграє гемотрофний спосіб живленняТ(трансплацентарний). Пла­центарна мембрана має неоднакову проникність для різних речовин. З крові матері в кров плода надходять глюкоза, амінокислоти, дипептиди. Плацента проникна для більшості білків, ліпідів, полісахаридів. Мате­ринською кров'ю речовини переносяться в плаценту, де гідролізуються ферментами, а після мономери всмоктуються в кров плода. Крім того, пла­цента може синтезувати білки і глікоген, які також використовує ембріон. З 4—5-го місяця гестації починається діяльність органів травлення плода й амінотрофне живленняІАмніотична рідина надходить до травно­го тракту плода, де поживні речовини частково перетравлюються і про­дукти всмоктуються в кров плода. Цьому процесу сприяють смоктальні, дихальні, а пізніше і ковтальні рухи плода. Добовий об'єм амніотичної рідини, яка поглинається плодом, досягає в останні місяці вагітності 1 л.

Деяка частина харчових речовин амніотичної рідини перетравлюється власними ферментами рідини. Таке травлення називається автолітичним.

Травні залози формуються в різні терміни ембріогенезу. Ферментатив­на активність тонкої кишки формується раніше, ніж в інших частинах кишкового трактурУ тонкій кишці відбувається гідроліз харчових речовин за типом пристінкового і внутрішньоклітинного травлення. Секреція фер­ментів клітинами шлунка та підшлункової залози у плода низька.

У плода ще немає періодичної моторної діяльності травного тракту. Моторний апарат має низьку збудливість, може відповідати місцевими скороченнями на сильні подразники.

Уже в перші тижні вагітності у плода закладається ендокринний апа­рат травного тракту. По-перше, збільшується кількість ендокринних клітин під час внутрішньоутробного розвитку. По-друге, у клітинах збільшується кількість пептидів (гастрину, секретину, мотиліну, ентеро-глюкагону, соматостатину, нейротензину). Під час внутрішньоутробного розвитку закладаються периферійні та центральні нервові механізми регу­ляції діяльності травного тракту.

Анатомо-фізіологічні особливості травної системи Особливості будови і функцій органів травлення у новонароджених

Ротова порожнина у дитини відносно мала, заповнена язиком. Язик корот­кий, широкий і товстий. Коли ротова порожнина закрита, язик торкається щік і твердого піднебіння. Губи і щоки відносно товсті, у щоках розвинуті м'язи і щільні жирові грудочки. На яснах розвинені валикоподібні стов­щення для кращого захоплення соска грудної залози під час годування. Слизова оболонка внутрішньої поверхні губ у новонароджених не вигля­дає гладенькою, її борозни теж потрібні для кращого пристосування до ак­ту смоктання. Слизова оболонка ротової порожнини ніжна, багата на кро­воносні капіляри, але відносно суха. Сухість слизової оболонки зумовлена дефіцитом слини після народження, хоча слинні залози сформовані до мо­менту народження. З перших днів життя в слині міститься амілолітичний фермент (амілаза). Слина має слабко кислу реакцію, що може сприяти інфікуванню ротової порожнини.

Вхід у гортань у новонародженого розташований високо, над нижньо-заднім краєм м'якого піднебіння і з'єднаний з ротовою порожниною. Тому їжа рухається з обох боків від гортані через сполучення між порожниною рота і глоткою. Новонароджений може дихати і смоктати одночасно.

З по­рожнини рота їжа потрапляє до стравоходу, а потім — у шлунок. Страво­хід — це м'язова трубка веретеноподібної форми, вхід у стравохід у ново­народженого розташований на рівні диска між III і IV шийними хребцями, його довжина 10—12 см^ІАнатомічні звуження стравоходу в новонародже­них виражені слабко" Залози в його слизовій оболонці після народження відсутні, недостатньо розвинута м'язово-еластична тканина. Стравохід до­бре кровопостачається судинами. Перистальтика стравоходу виникає під час ковтальних рухів.

Шлунок являє собою еластичний мішок, який розташований у лівому підребер'ї. У новонароджених він має горизонтальне положення, його кардіальна частина фіксована зліва від X грудного хребця]дно погано вира­жене і розташоване під діафрагмою, тіло і воротарна частина розташовані на рівні XII грудного хребця і пересікають лінію, що проходить посередині між пупком і мечоподібним відростком груднини. З віком таке положення шлунка змінюється.¹ Об'єм шлунка у новонародженого — З0—35 мл.)

Після народже'ння дитини всі відділи шлунка розвинуті однаково.: Гірше розвинута кардіальна частина і дно. Погано розвинуті м'язові волок­на кардіального сфінктера, що пояснює схильність грудних дітей до зригу­вання. Більше розвинутий воротарний відділ шлунка і його м'яз-замикач.

Слизова оболонка шлунка у новонароджених відносно товстіша, на її поверхні є приблизно 20 000 ямок, кількість яких з віком дуже швидко збільшується. Залози як функціонально, так і морфологічно ще недорозви­нуті, їх у 2,5 разу менше, ніж у дорослих. Тому шлунковий сік виділяється в малій кількості й має низьку активність.

Кишки новонародженого мають відносно більшу довжину, ніж у до­рослих. Співвідношення між довжиною кишок і тілом новонародженого 8,3:1 (у дорослої людини — 5,4:1). У новонародженого тонка кишка дуже довга, на 1 кг маси тіла дитини її приходиться 1 м (у дорослого — 10 см). Така довжина кишок пояснюється пристосуванням дитини до пристінко­вого травлення, якого достатньо для гідролізу й асиміляції грудного моло­ка ферментативними системами, що утримуються на мембранах клітин епітелію кишки. Площа поверхні слизової оболонки кишки збільшується в 3 рази за рахунок складок, і в 20 разів — за рахунок ворсинок. Кишкові петлі розташовані дуже компактно за рахунок відносно великої печінки і недорозвинутого малого таза. Кишки у новонароджених і дітей грудного віку мають такі особливості:

• у тонкій кишці міститься велика кількість газів;

• велика проникність кишкового епітелію;

• слабкий розвиток м'язового шару й еластичних волокон кишкової стінки;

• ніжна слизова оболонка з великою кількістю кровоносних судин;

• недостатність секреторного апарату;

• добре розвинуті складки слизової оболонки кишки і ворсинки.

Усі ці особливості впливають на високу проникність у кров нерозщеп-лених складових частин їжі, токсико-алергійних речовин та мікроорга­нізмів.

Дванадцятипала кишка у новонародженого завдовжки до 10 см, широ­ка, розташована на рівні І поперекового хребця.'Вона достатньо рухома, ця рухомість зменшується з віком; Сфінктерний апарат дванадцятипалої киш­ки достатньо розвинутий} Слизова оболонка її відрізняється від слизової оболонки шлунка. Круглі складки мають жовтуватий колір від домішків жовчі. У верхній частині дванадцятипалої кишки відбуваються зміни ре­акції кислого шлункового хімусу на лужну реакцію, підготовка хімусу до дії ферментів, які надходять із підшлункової залози та з печінки через спільну жовчну протоку.

Порожня кишка становить 2/5, а клубова — 3/5 довжини тонкої киш­ки. Між цими частинами немає чіткої межі. Клубова кишка закінчується дивертикулом клубової кишки, у новонароджених клапан відносно слаб­кий, тому вміст сліпої кишки з бактеріальною флорою може закидатися назад у клубову кишку.

Брижа у новонароджених тонка, швидко збільшується в довжину на 1-му році життя. Лімфа, що відтікає від кишок, не проходить через печінку, а потрапляє безпосередньо в циркулюючу кров.

Довжина товстої кишки дорівнює росту дитини. Частини товстої киш­ки розвинуті по-різному. У новонароджених відсутні чепцеві відростки, стрічки кишки недорозвинуті, гаустри відсутні до 6 міс. У новонароджено­го сліпа кишка розташована безпосередньо під печінкою. Червоподібний відросток у новонародженого завдовжки до 5 см, має конусоподібну форму і широко відкритий вхід. Він дуже рухомий і має довгу брижу.

Товста кишка легко переміщується, що залежить від заповнення шлунка і тонкої кишки. У новонародженого пряма кишка відносно довша і в разі заповнення може займати весь малий таз. Ампула прямої кишки не розвинена.

Виділення соків у товстій кишці недостатнє. Але товста кишка відіграє важливу роль у процесі травлення. У ній відбувається всмоктуван­ня води і формування калових мас. Важливе місце займає у травленні мікрофлора товстої кишки: Кишки плода і новонародженої дитини впро­довж 10—20 год життя стерильні. Формування кишкової мікрофлори поминається з 1-ї доби життя і за 7—9 днів у здорових доношених дітей, що отримують грудне молоко, вона досягає нормального рівня.

Якщо дитина на грудному вигодовуванні, то в кишках переважає В. bifidus, а якщо на штучному — В. соli.

Моторика кишок у новонароджених енергійна, що збільшує частоту випорожнень. Дефекація — це рефлекторний акт, який у перші 2 тиж відбувається до 6 разів на добу. Протягом 1-ї доби дитина виділяє меконій (першородний кал) зелено-чорного кольору. Він складається з жовчі, епітеліальних клітин, слизу, ферментів, навколоплідних вод. Випорожнен­ня у здорових новонароджених, яких годують грудним молоком, мають кашкоподібну консистенцію, жовто-зелений колір, кислий запах.

Підшлункова залоза — паренхіматозний орган зовнішньої та внутрішньої секреції. У перші місяці життя вона функціонує недостатньо. У ній мало елементів сполучної тканини, дуже багато кровоносних судин. У новонароджених найбільше розвинена головка залози. Уся поверхня за­лози гладенька.

Печінка — паренхіматозний орган, найбільша травна залоза. Печінка у новонародженого відносно велика і становить 4 % від маси тіла. Па­ренхіма печінки мало диференційована, вона повнокровна, швидко збільшується внаслідок інфекції чи інтоксикації. Утворення жовчі печінко­вими клітинами недостатнє. Жовч малої активності, у ній мало жовчних кислот. Печінка депонує поживні речовини, білки, жири, глікоген. Клітини печінки виконують функцію фагоцитозу, беруть участь в обміні заліза і хо­лестерину. Печінка виконує також бар'єрну функцію, нейтралізує деякі ен­догенні та екзогенні шкідливі речовини. У новонародженого печінка пере­буває в стані функціональної недостатності, особливо слабка її фермента­тивна діяльність. Проявом незрілості печінки є транзиторна жовтяниця у новонароджених через неповний метаболізм вільного білірубіну, який ут­ворюється внаслідок розпаду еритроцитів.