17.

Вимірювання структури капіталу

Фінансові аналітики, визначаючи показники структури капіталу, до них відносять:

1) коефіцієнти співвідношення позичкового й акціонерного капіталу, тобто частки власників звичайних акцій;

2) коефіцієнт покриття процентних платежів за боргом прибутком.

Зазначені коефіцієнти у фінансовій літературі належать до показників фінансової стійкості корпорації. Отже, прийняття рішень про структуру капіталу є основою для зміцнення платоспроможності корпорації у довгостроковому періоді.

Розглянемо коефіцієнти, які характеризують структуру капіталу в ТНК «Кока-Кола».

Структура капіталу корпорації відбита в балансі корпорації (табл. 7.6).

Таблиця 7.6

БОРГОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ й АКЦІОНЕРНИЙ КАПІТАЛ за КОНСОЛІДОВАНим БАЛАНСом ТНК «КОКА-КОЛА», 2000 р., млн дол.

Поточні зобов’язання	3679
Позички і зобов’язання до оплати	3743	
Поточне погашення частини довгострокового боргу	156	
Нараховані податки	851
Усього, поточні зобов’язання	8429
Довгостроковий борг	1219	
Інші зобов’язання	961
Відстрочка податкових платежів	442
Усього зобов’язань	11 051
Акціонерний капітал	25 048
Мінус казначейські акції (вилучені з обігу акції корпорації)	13 682
Усього, власний капітал	11 366	
Усього, боргові зобов’язання й власний капітал	22 417

Коефіцієнти співвідношення борг/позичковий капітал

Борг, або борговий (позичковий) капітал, у широкому значенні цього слова включає всі зобов’язання корпорації — як довгострокові, так і короткострокові, як з виплатою процентів за боргом, так і безпроцентні.

За балансом корпорації «Кока-Кола» наприкінці 2001 р. налічувалося 11 051 млн дол. неоплачених зобов’язань. З усієї заборгованості корпорації виділимо довгострокову і короткострокову заборгованість, за якою нараховуються проценти. За балансом «Кока-Кола» (позначено символом ) це короткострокові позички і зобов’язання, поточні погашення довгострокового боргу і довгостроковий борг: 3743 + 156 + 1219 = 5118 млн дол. Фінансові аналітики корпорації «Кока-Кола» користуються показником «чистий борг», який розраховується відрахуванням з процентного боргу таких статей поточних активів: кошти та їх еквівалент, ринкові цінні папери, суми коштів, що визначені як необхідні для проведення поточних операцій. Крім того, до них можуть бути віднесені деякі тимчасові інвестиції, пов’язані зі специфічною діяльністю.

Визначаючи співвідношення позичкового і власного капіталу, фінансові аналітики обчислюють різні коефіцієнти виходячи з поставлених управлінських завдань.

Перший коефіцієнт характеризується використанням усього сукупного боргу корпорації, тому він визначається відношенням усього боргу до сукупних активів (або борг + акціонерний капітал). У нашому прикладі: . Це означає, що 49,3 % у фінансуванні корпорації припадає на позичковий капітал, у якому враховані всі борги. Коефіцієнт показує боргове навантаження на 1 дол. активів. Показник 49,3 % — у межах норми.

Другий коефіцієнт характеризується використанням тільки тих боргів, за якими корпорація виплачує проценти, тому він визначається відношенням процентних боргів до власного капіталу, тобто: . Отриманий коефіцієнт показує боргове навантаження на 1 дол. власного капіталу корпорації. Результат доволі високий.

Третій коефіцієнт відображає частку власного капіталу в усьому капіталі корпорації, який визначається додаванням власного капіталу і процентних боргів:

.

Коефіцієнт, що називається також коефіцієнтом власного капіталу, показує його частку в усьому капіталі, який перебуває в розпорядженні корпорації.

Четвертий коефіцієнт використовується під час визначення частки процентного боргу в капіталі корпорації. Отриманий коефіцієнт показує боргове навантаження на капітал корпорації, за яким корпорація сплачує проценти. У літературі його називають коефіцієнтом боргу. Для корпорації «Кока-Кола» він становить:

.

Зіставимо перший коефіцієнт боргового навантаження на 1 дол. активів, який дорівнює 49,3 %, з коефіцієнтом боргового навантаження на 1 дол. капіталу корпорації — 31,0 %. Другий показник, який використовують фінансові менеджери корпорації, нижчий, оскільки для його обчислення враховують не всі борги.

П’ятий коефіцієнт використовується для визначення відношення чистий борг/чистий капітал. Вище ми відзначали, що фінансові аналітики корпорації «Кока-Кола» обчислюють показник чистого боргу і зазначений коефіцієнт. У фінансовій звітності за 2001 р. чистий борг дорівнює:

5118 – 1934 = 3184 млн дол.,

де 1934 млн дол. — поточні активи за статтями «Кошти та їхні еквіваленти» і «Ринкові цінні папери». Показник «чистий капітал» дорівнює сумі чистого боргу плюс сума власного капіталу (3184 + + 11 366 = 14 550), тоді коефіцієнт дорівнює:

.

У фінансовій звітності корпорації «Кока-Кола» й аналітичних матеріалах, які до них додаються, міститься історична інформація щодо двох останніх коефіцієнтів. Вона показує, що виходячи з управлінських завдань за значних обсягів боргу корпорація поглиблено вивчає боргове навантаження на капітал.

Графік, складений на підставі фінансової звітності корпорації, ілюструє коливання в борговому навантаженні на капітал (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Коефіцієнти боргового навантаження на капітал корпорації «Кока-Кола»

За період з 1990 до 2001 р. аналізовані коефіцієнти змінювалися. Найвищі показники спостерігалися в 1992 р., коли коефіцієнт борг/капітал становив 45,2 %, а чистий борг/чистий капітал — 33,1 %. Найнижчі показники спостерігалися в 1997 р. — 34,8 % і 22,0 % відповідно. Збільшення боргового навантаження в 1992 р. пояснюється значним приростом боргу, у тому числі довгострокового, і скороченням власного капіталу. З 1991 до 1992 р. приріст боргу становив 919 тис. дол., або 28,7 %. Що стосується влас­ного капіталу, то відбулося його скорочення на 355 тис. дол., або на 9,2 %.

Коефіцієнт покриття процентних платежів прибутком

Значення коефіцієнта полягає в тому, що він розкриває можливості виплати у призначені терміни процентів кредиторам корпорації. Несплата процентних платежів є порушенням кредит­ної угоди. Тому обчислюється показник, що визначає можливості корпорації виконувати її кредитні зобов’язання. Коефіцієнт визначається діленням прибутку до виплати процентів і податків на витрати, пов’язані з виплатою процентів. Нормативним є показник, коли прибуток у 3—6 і більше разів перевищує суми процентних виплат.

Коефіцієнт визначають три чинники:

операційний прибуток;

загальна сума позичкового капіталу;

процентні ставки фінансового ринку.

Перші два залежать переважно від управлінських рішень, третій стосується фінансового навколишнього середовища і не залежить від фінансового менеджменту.

Дані, необхідні для розрахунку коефіцієнта, містяться у звіті про прибутки і збитки (звіті про прибуток).

Коефіцієнт покриття процентів прибутком у 2000 р. становив:

.

Отже, сума отриманого прибутку може покрити процентні платежі у 18,5 раза.

Таблиця 7.7

Консолідований звіт про прибуток корпорації «Кока-Кола» за 2001 р., млн дол.

Дохід від продажу товарів і послуг	20 092
Витрати виробництва за проданими товарами і послугами	6044
Валовий прибуток	14 048
Адміністративні й операційні витрати	8696
Операційний прибуток	5352  √
Проценти отримані	325
Проценти сплачені	289  √
Збиток (прибуток) від реалізації капіталу	152
Інші прибутки	130
Прибуток до відрахування податку з прибутку корпорації	5670
Податок із прибутку корпорації	1691
Кумулятивний результат зміни в обліковій політиці	(10)
Чистий прибуток	3969

Міжнародні порівняння коефіцієнта «позичковий капітал/сукупний капітал корпорації»

Зіставимо коефіцієнт загального боргового навантаження на капітал корпорації, обчислений за першим методом по країнах з розвиненою ринковою економікою, а також по галузях господарства в цих країнах. Найвищі показники спостерігаються в країнах ЄС (до 68—70 %) і в Японії (до 65—68 %); у США і Великобританії вони значно нижчі — 50—57 %.

По галузях господарства також є значні відмінності. Найвищий коефіцієнт у США, Великобританії і Японії спостерігається в галузях, які надають інженерно-конструкторські послуги (до 57—58 %). У країнах ЄС найвищий показник у роздрібній торгівлі — до 70 %. Якщо взяти текстильну промисловість, то найвищий показник у країнах ЄС — понад 60 %, нижчий у США, Великобританії і Японії — від 42 до 44 %.

22. Оцінка вартості інвестицій у реальні активи

Оцінка об’єктів реальних інвестицій Автоматический перевод на русский язык

При оцінці об’єктів реальних інвестицій використовується ряд стандартів вартості майна, які застосовуються в залежності від мети оцінки, саме:

- обґрунтована ринкова вартість — це ціна, за якою майно може переходити з рук продавця, який бажає його продати до рук покупця, який бажає його купити, тобто це стартова початкова ціна на ринку;

- інвестиційна вартість — це конкретна вартість об’єкту, що оцінюється, для конкретного інвестору, виходячи з його особистих інвестиційних цілей;

- внутрішня або фундаментальна вартість — є аналітичною оцінкою об’єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого доходу. Розрахунок внутрішньої вартості можливий при наявності доступу до повної інформації про оцінювальний об’єкт;

- ліквідаційна вартість — представляє собою чисту суму, яка може бути виручена при ліквідації цієї фірми. Існує “впорядкована ліквідація”, за якої процес продажу активів здійснюється протягом часу, який дає можливість одержати максимально можливу в цих випадках ціну нерухомості та “примусова ліквідація”, за якої активи продаються швидко в процесі одного аукціону, не враховуючи інтереси власника майна;

- балансова (бухгалтерська) вартість об’єкту — цей вид вар

тості визначається балансовим рахунком як сума його активів за мінусом зносу, а також сум короткострокових та довгострокових зобов’язань. При цьому основні фонди оцінюються з урахуванням останньої переоцінки за мінусом зносу та амортизації;

- відновлена (поточна) вартість — це балансова вартість з урахуванням переоцінки активів на дату оцінки вартості [7. с. 10-12].

Визначивши вартість об’єкту реальних інвестицій, далі проводять її оцінку. Оцінка базується на певних принципах, які умовно поділяють на три групи.

До першої групи відносять:

а) принцип вигоди — вкладаючи інвестиції в основні фонди, зокрема, купуючи нерухомість для виробничої діяльності, необхідно визначити, наскільки цей об’єкт буде йому корисним. При цьому вигода буде визначатися можливістю її використання для виконання тих чи інших функцій, і в першу чергу, сприяти в збільшенні прибутку;

б) принцип заміщення означає, що найбільша вартість об’єкту нерухомості не може перевищувати найменшу вартість, за якою можна придбати інший об’єкт з подібною вигодою;

в) принцип очікування — дає можливість визначити поточну вартість майбутніх доходів та вигод, одержаних внаслідок використання об’єкту реальних інвестицій.

Таким чином, перша група принципів оцінки дає можливість інвестору одержати уявлення про цінність об’єкту інвестування.

До другої групи відносять:

а) принцип економічної величини, тобто оптимальний розмір об’єкту власності — одержання оптимального прибутку від використання об’єкту залежить від його економічної величини. Наприклад, земельна ділянка, на якому знаходиться об’єкт власності, за своїми розмірами перевищує величину, необхідну для функціонування цього об’єкта, отже власник об’єкту заплатив лишню суму при придбанні ділянки або платить більшу орендну плату за його використання. В будь-якому випадку це знижує доход, отже, економічна величина — це кількість землі, яка забезпечує найкраще землекористування в цьому регіоні з урахуванням існуючої ринкової кон’юнктури;

б) принцип визначення впливу доходів, що збільшуються або зменшуються, на вартість об’єкту власності — цей принцип означає, що в міру доповнень ресурсів до основних факторів виробництва темпи росту чистих доходів будуть збільшуватися до деякої точки, починаючи з якої доходу ростуть уповільненими темпами. Це уповільнення проходить до тих пір, поки приріст вартості не стане менше, ніж витрати на добавлені ресурси;

в) принцип оцінки збалансованості різних факторів виробництва — це означає, що будь-якому типу землекористування має відповідати оптимальне поєднання факторів виробництва, при якому досягається максимальна вартість землі та об’єкту вартості, на якому він знаходиться;

д) принцип оцінки залишкової продуктивності землі — це означає, що земля має залишкову продуктивність, яка може бути визначена як чистий дохід, віднесений до землі, після оплати праці, капіталу та підприємницької діяльності. Величина залишкової продуктивності землі визначається її місцезнаходженням

Таким чином, друга група принципів оцінки характеризує фактори, які безпосередньо впливають на оцінку усіх засобів виробництва: землі, будівель та споруд обладнання тощо.

До третьої групи відносять:

а) принцип залежності — заключається в тому, що вартість об’єкту власності в значній мірі обумовлена його місцезнаходженням, а також наявністю розвиненої інфраструктури, можливістю встановлення економічних зв’язків з власниками інших об’єктів власності, наявністю кваліфікованої робочої сили, екологічної ситуації тощо;

б) принцип відповідності — означає, що будь-який об’єкт має відповідати нормативним, архітектурним та ринковим стандартам, прийнятим у цьому регіоні;

в) принцип попиту та пропозиції — цей принцип означає, що при наявності збалансованого попиту та пропозиції ринкова ціна як правило відображає вартість (витрати) виробництва об’єкту реальних інвестицій. Перевищення ринкових цін на об’єкт над вартістю його виробництва стимулює створення нових об’єктів до тих пір, поки не наступить рівновага;

г) принцип конкуренції— наявність конкуренції приводить до того, що коли прибуток на ринку перевищує рівень, необхідний для оплати факторів виробництва, то на ньому загострюється конкурентна боротьба, в наслідок чого спостерігається зниження середнього рівня чистих доходів. Отже в кінцевому результаті це суттєво впливає на оцінку об’єктів;

д) принцип зміни вартості — зміна вартості об’єктів нерухомості є постійним процесом, який обумовлюється не лише їх фізичним зносом, але й іншими факторами, зокрема, зміною вартості сировини, провадженням нової техніки, зміни демографічної ситуації тощо. Таким чином, ці іа'інші фактори можуть змінювати корисність об’єкту нерухомості та його власність.

Таким чином, третя група включає принципи, які характеризують вплив зовнішнього ринкового середовища на вартість об’єктів реального інвестування.

Синтезом усіх розглянутих вище принципів оцінки вартості об’єктів реального інвестування є принцип найкращого та найбільш ефективного використання об'єкту. Це варіант використання )об’єкту, який вибрано серед інших можливих законних варіантів реального інвестування, який є фізично здійснимим, достатньо обгрунтованим, який має реальне фінансове забезпечення і який при

водить, зокрема, до найвищої вартості земельної ділянки, на якій розташовано об’єкт. Цей варіант використання забезпечує об’єкту реальних інвестицій найвищу поточну вартість на дату оцінки.

Вкладаючи свої кошти в основні фонди інвестор має зробити їх оцінку за повною первісною вартістю або за відновленою вартістю.

Первісною оцінкою основних фондів є вартість їх придбання або створення, тобто оплачена сума грошових коштів чи їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов’язань) наданих для одержання активу на момент його придбання або створення Первісна вартість будівель та споруд визначаються за кошторисною вартістю на момент уведення до експлуатації. Оцінка основних фондів за первісною вартістю, яка відображається в бухгалтерському балансі підприємства, називається первісною балансовою вартістю основних фондів.

Оцінка за відновленою вартістю основних фондів (з урахуванням індексації) встановлюється міністерством економіки і міністерством фінансів разом з фондом державного майна України. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року в Україні.

Оцінка за залишковою вартістю основних фондів з урахуванням зносу. Така оцінка основних фондів здійснюється з урахуванням амортизації за поточних період [2].

У свою чергу, амортизація — це систематичний розподіл вартості, що амортизується, необоротних активів протягом строку їх, корисного використання (експлуатації). З урахуванням амортизації визначаються такі види вартості основних фондів:

- Вартість, що амортизується — первісна або переоцінена вартість необоротних активів без їх ліквідаційної вартості.

- Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів, оплачених (переданих), витрачених для придбання (утворення) необоротних активів.

- Переоцінена вартість — вартість необоротних активів після їх переоцінки.

- Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за мінусом витрат, пов’язаних з їх продажем (ліквідацією).

Використовуючи норми амортизації, інвестор визначає і строк корисного використання (експлуатації) основних фондів —- це очікуваний період часу, протягом якого фонди будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг), причому цей строк може переглядатися у випадку зміни очікуваних економічних вигод від його використання. Основні методи нарахування амортизації докладно викладені автором у шостому розділі роботи.

Оцінюючи основні фонди, інвестор має визначити ступінь ефективності їх використання. Основним показником, гцо характеризує ефективність використання інвестором основних фондів є фондовіддача, яка визначається за такою формулою:

Фв=Ор/Вф, (4.1)

де Ор— обсяг виробленої продукції (послуг), грн.;

Вф— вартість фондів, грн.

Оберненим показником до показника фондовіддача є фондоємкість, яка в свою чергу визначається за такою формулою:

Ф = 1/Фв=Вф/Ор, (4.2)

До об’єкту реальних інвестицій відносять і оборотні кошти, їх головна функція — це здійснення розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, готову продукцію. До них відносять:

- Фонди обертання — це вартість готової продукції; кошти, пов’язані з її переміщенням до моменту повної реалізації; кошти в розрахунках із замовниками; кошти в касі.

- Оборотні фонди — це сировина, конструкції, деталі, виробничі запаси, паливо, МБП, незавершені будівельно-монтажні роботи, витрати майбутніх періодів, тощо.

Отже, оборотні кошти постійно обслуговують всі стадії виробничого процесу. До основних показників ефективності використання оборотних коштів відносять:

Загальну норма оборотних коштів (Hо):

Н0=(Ок/Опр)х Но, (4.3)

де Ок — середньорічний обсяг оборотних коштів;

Опр — обсяг продукції.

Коефіцієнт обертання:

Коб=Опр / Ок (4-4)

КОБ=ОПР/ОК

Середню тривалість одного обороту (Д):

(4.5)

де Тоб —тривалість обороту дня

Величина умовної економії за рахунок вивільнення коштів (Eум):

Еум=Опр/Тх (Д2-Д1), (4.6)

де 0пр— обсяг продукції у плановому і фактичному періоді;

Т — тривалість цього періоду;

Д2; Д1,— середня тривалість одного обороту.

Показники обертання залежать від середніх залишків оборотних коштів та суми обороту відповідного періоду. Крім загальних показників обертання розраховують індивідуальні показники за окремими складовими: за виробничими запасами; незавершеному виробництву і т.д.

За рахунок прискорення обертання оборотних коштів відбувається їх вивільнення та можливість їх використання в інших напрямках, зокрема, господарської діяльності. Вивільнення буває: абсолютне та відносне:

- Абсолютне вивільнення свідчить про зменшення фактичних середніх залишків оборотних коштів при тому ж обороті або при його зростанні.

- Відносне вивільнення свідчить, що темп зростання обсягу обороту випереджає темп зростання середніх залишків оборотних коштів.