Тема 2. Історія розвитку менеджменту

2.1. Історичний розвиток передумов сучасного менеджменту .

2.2. Характеристика наукових шкіл в менеджменті .

2.3. Характеристика інтегрованих підходів до управління .

2.4. Розвиток управлінської науки в Україні.

Закони управління діють лише там, де багато людей. А де один - там управління не годиться, там необхідне спілкування з його особливими законами.

Сімон Соловейчик

2.1. Історичний розвиток передумов сучасного менеджменту

Практика управління стара як світ. Ніхто не скаже, коли виникли перші елементи управління. Необхідність виникла в 3 сферах людського життя тоді, коли люди почали жити і полювати групами:

1) оборонна (захисна) – від диких звірів і ворогів;

2) політична – встановлення та підтримка порядку в групі;

3) економічна – виробництво та розподіл обмежених ресурсів.

Отже, необхідність в управлінні виникла в результаті розподілу праці ще в первісному суспільстві. Розвиток людства щільно пов'язаний з розвитком управління.

Щодо розвитку управлінської думки Стародавнього Єгипту, то про це свідчать як архітектурні споруди, так й письмова спадщина. Прикладом є піраміда Хеопса. За підрахунками, будівництво піраміди потребувало праці більше як сто тисяч людей протягом 20 років. За сучасними масштабами це означало керівництво стотисячним колективом будівельників. Є свідоцтва, що єгиптянам були відомі кількісні обмеження людей, які знаходились під керівництвом однієї людини (менеджера). На одного керівника (наглядача) припадало 10 робітників. Цей єгипетський принцип — «правило десяти» в майбутньому використовувався багатьма цивілізаціями.

Археологічні дані також свідчать про те, що в давній Шумерській державі у третьому тисячолітті до нашої ери існував певний регламент управлінської діяльності, пов'язаний з управлінням державою. Це було зафіксовано на глиняних табличках, що дійшли до наших днів [2].

Що стосується Стародавньої Греції, яка склала значну частину сучасної культури, то її економічна думка протирічна. Древні греки негативно ставилися до бізнесу. Представники виробничої праці і торгівлі займали низький ступінь у соціальній системі грецької демократії, не мали громадянства. Цього не можна було сказати про греків-аристократів чи греків-філософів. Зупинимось на грецьких вчених того часу.

Сократ (469-299 рр. до н.е.) вважав, то тільки той може управляти суспільством, хто досяг успіхів в особистих справах. Він проаналізував різні форми управління.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) пов'язував успіхи з такими елементами управління і організації, як спеціалізація праці, централізація, делегування повноважень, лідерство. Він вважав, що методом пізнання та прийняття рішень не може бути містицизм, реальність позначається через почуття та аналіз причин явищ. В подальшому цей дух наукового знання сформував основу щодо школи наукового управляння.

Платон (428-348 рр. до н. е.) дав класифікацію форм державного управління, зробив глибокий аналіз поділу праці, спробу розкрити суть управління і контролю. Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства [2, 13, 40].

Важливе місце в розвитку в управлінській думці займає період середньовіччя. Цей період характеризується застоєм освіти та науки. І все ж у період середньовіччя відбулися події, які підготували умови для подальшого розвитку управління. Це стосується виникнення системи балансів, що використовувалась у практиці венеційських купців братів Соранцо, про що свідчать книги обліку, які велися ними в 1416-1426 рр. Нарешті, у 1494 р. було зроблено перше теоретичне викладення цієї системи італійським ченцем Лукою Пачиоллі.

Несвідомі пошуки теоретичних підходів до управління почалися в епоху становлення капіталізму. Першими до цієї проблеми звернулися філософи. Вони намагалися дати відповідь на запитання: « Що є рушійною силою, яка спонукає людей до активних дій?».Англієць Томас Гоббс у 1651 р. і його співвітчизник Джеймс Стюарт у 1767 р. доводили, що основний мотив людської поведінки полягає у прагненні влади.

Відомий англійський економіст Адам Сміт у своєму «Дослідженні про природу і причини багатства народів» (1776) та в інших працях сформулював принцип «економічної людини», головною метою якої є прагнення до збагачення і задоволення особистих потреб. Правда подальші дослідження спростували тезу Смита, бо виключно до збагачення прагнуть лише 12% людей, у той час як до слави - майже 40%. Крім того Сміт, як і інші представники класичної школи економічної теорії (Т.Мальтус, А.Маршалл та ін.) надавав великого значення функціям, які покладаються на менеджера.Планування, організація, вибір та навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль — усі ці функції отримали у Сміта певний опис.

Англієць Річард Аркрайт, заклав основи того, що можна назвати індустріальним управлінням або, кажучи сучасною мовою, організацією виробництва. На основі розподілу праці, планування розташування обладнання,забезпечення дисципліни , йому вдалось домогтися безперервності праці. Аркрайт сформулював дисциплінарний «кодекс» фабричної системи за різноманітні порушення у вигляді сукупності штрафних санкцій, які фіксувалися у спеціальній книзі та зводилися до відрахувань із заробітної плати.

Важливий внесок у розвитку теорії і практики управління було зроблено Чарлзом Беббіджом, який є винахідником першої обчислювальної машини. Він розробив методику вивчення витрат робочого часу при здійсненні різних операцій, порівняльного аналізу роботи однопрофільних підприємств, виявлення шляхів підвищення ефективності праці на основі вивчення даних статистики, а також застосування преміальної системи оплати праці.