Остеоцити Остеоцит Остеоцит

 

 

 

 

Залежно від способу організації колагенових волокон у кіст­ковій тканині розрізняють два її види — пластинчасту та грубоволокнисту. Для пластин­частої кісткової тканини характерним с строго паралельне розташування пучків колагенових волокон з формуванням так званих кісткових пластинок. Залежно від орієнтації останніх у просторі кісткову тканину поділяють на компактну (у ній відсутні порожнини) та губчасту (кісткові пластинки утворюють розміщені під кутом одна до одної трабекули з формуван­ням характерної губчастої струк­тури). З компактної кісткової тканини побудовані діафізи трубчастих кісток, з губчастої — плоскі кістки, епіфізи трубчастих кісток. Пластинчаста кісткова тканина становить переважну більшість кісток організму.

Для грубоволокнистої кісткової тканини характерне невпорядковане (різнонаправлене) розміщення пучків осеїнових волокон, оточених звапнованим осеомукоїдом. Між пучками осеїнових волокон у лакунах осеомукоїду залягають остеоцити. Грубоволокниста кісткова тканина трапляється здебільшого в скелеті зародка, а у дорослому організмі — лише в ділянці швів черепа та в місцях прикріплення сухожилля до кісток.

 

 

Будова трубчастих кісток.

Діафіз — це центральна частина, епіфіз — периферійне закінчення трубчастих кісток. У ділянці діафіза кістки існує три шари: окістя (періост), власне кістка та ендост (внутрішній шар). Окістя складається з поверхневого волокнистого шару, утвореного пучками колагенових волокон, та глибокого остеогенного ша­ру (в ньому розміщеніостео­бласти та остеокласти). За рахунок окістя, яке пронизане суди­нами, здійснюється живлення кісткової тканини; кісткові еле­менти глибокого остеогенного шару забезпечують ріст кістки товщину, її фізіологічну та репаративну регенерацію.

Між окістям і власне остеонним шаром розміщений шар зовнішніх генераль­них пластинок. Основна товща стінки кістки — це остеонний шар. Кожний остеон являє собою кісткову трубку діаметром від 20 до 300 мкм, у центральному каналі якої лежить так звана живильна судина і локалізовані остеобласти й остеокласти. Навколо центрального кана­лу концентричне розміщено 5-20 кісткових пластинок.

 

Колаге­нові волокна у кісткових плас­тинках кожного шару розташо­вані паралельно. Напрям колагенових волокон у сусідніх пластинках не співпадає; пучки волокон тут розміщені під кутом один до одного, що сприяє зміц­ненню остеона як структурного елемента кістки.

Остеон Остеони

 

 

Між кістковими пластинками у кісткових лакунах розташова­ні тіла остеоцитів, які анастомо­зують своїми відростками, розміщеними у кісткових канальцях. Остеонний шар можна уявити собі як систему паралель­них циліндрів (остеонів), про­міжки між якими заповнені вставними кістковими пластин­ками. Через окістя до остеонного шару проходять так звані проривні судини, а також пучки колагенових волокон. Від ендосту остеонний шар відокремлений шаром внутрішніх ге­неральних пластинок. Ендост — тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами й остеокластами, яка обмежує кістковомозкову порожнину.

Епіфіз кістки утво­рений губчастою кістковою тка­ниною. Поверхнево вкритий окістям, під яким розмішений шар генеральних пластинок і остеонів. Кісткові пластинки у товщі епіфіза формують сис­тему розміщених під кутом одна до одної трабекул, порожнини між якими заповнені ретикуляр­ною тканиною і гемопоетичними клітинами. Подібну до епіфіза будову мають і плоскі кістки скелету.

 

Гістогенез кісткової тканини.

Існує два способи розвитку кіст­кової тканини — безпосередньо з мезенхіми (перетинчастий остеогенез) та на місці хрящового зачатка (хрящовий остеогенез). Перший спосіб характерний для перших тижнів ембріогенезу, другий — для пізніших етапів ембріонального розвитку та постнатального онтогенезу.

При характеристиці процесів розвитку кісткової тканини без­посередньо з мезенхіми визна­чають наступні етапи. Перший етап — формування у складі ме­зенхіми так званого остеогенного зачатка. При цьому проходить локальне роз­множення мезенхімних клітин з вростанням у скелетогенний острівець кровоносних судин. Остеоїдний, тобто другий етап, характеризується виділенням остеогенними клі­тинами у міжклітинний простір колагену (формуванням осеїнових волокон) і високомолекулярних біополімерів (глікопротеїнів, протеoгліканів, ліпідів) осеомукоїду. Третій етап — власне утворення грубоволокнистої кістки — полягає у вапнуванні міжклітин­ної речовини (відкладанні солей кальцію). Для реалізації цього процесу необхідна присутність у міжклітинній речовині проду­кованої остеобластами лужної фосфатази та білка остеонектину. Останній, зв'язую­чи колаген з гідроксиапатитом, визначає місце росту кристалів фосфату кальцію та їхнє при­кріплення до органічного матриксу кістки. Четвертий етап пов'язаний з резорбтивної тканини лежить постійна зміна напрямку дії вектора сили на кістку, внаслідок чого виникає, так званий п'єзоелектрич­ний ефект (встановлюється різ­ниця потенціалів на увігнутій та випуклій поверхнях кістко­вих пластинок). При ньому від­значено, що концентрацій остео­бластів і процеси апозиційного новоутворення кістки пов'язані з від'ємними зарядами, а кон­центрація остеокластів і про­цеси резорбції — з позитивни­ми зарядами на поверхні кістко­вої тканини.

 

 

Вікові зміни кісткової ткани­ни полягають у поступовій втра­ті неорганічного матриксу кіст­ки після досягнення двадцяти­річного віку. Характерною особ­ливістю є те, що у чоловіків втра­та мінеральних компонентів кістки є сталим показником протягом усього життя і стано­вить близько 0,4 % до маси що­річно. У жінок з настанням менопаузи, очевидно, в результаті дефіциту естрогенів в організмі, процеси демінералізації на­ростають, досягаючи рівня 1–1,5 % щорічно.

Кількість (а точніше співвідношення) органічних і мінеральних речовин в кістці змінюється з віком. У дітей значно переважають органічні речовини, у дорослих — мінеральні. У дорослої людини частка мінеральнихскладових (переважно, фосфорнокисле і вуглекисле вапно та фосфорнокисла магнезія, а також фтористого,хлористого кальцію й інші) складає близько 60—70 % маси кістки, а органічні речовини (в основному осеїн — 30—40 %. Кістки виявляють велику міцність і сильний опір розривові, надзвичайно довго протистоять руйнуванню і належать до числа найзвичайніших залишків викопних тварин. При випалюванні кістка втрачає органічні  речовини, але зберігає свою форму і будову; піддаючи кістку дії кислоти (напр. соляної), можна розчинити мінеральні речовиний одержати гнучкий хрящуватий кістяк кістки.

Кістка зсередини

 

Розрізняють два основних типи кісткової тканини — ретикулофіброзну (грубоволокнисту) і пластинчасту.Перша розвивається із мезенхіми, що властиво для покривних кісток черепа.

 

Одночасно з диференціюванням клітин в остеоцити утворюється міжклітинна речовина і колагенові волокна. Розташована між клітинами і волокнами основна речовина ущільнюється, формуються кісткові балки (перекладини). Клітини поверхні утворюваної кістки перетворюються в остеобласти. Більшість кісток скелету людини (за винятком покривних кісток черепа) побудовані пластинчастою кістковою тканиною, тобто мають кісткові пластинки товщиною від 4 до 15 мкм, які складаються із остеоцитів і тонковолокнистої міжклітинної речовини. Сполучнотканинні волокна в товщі кожної пластинки лежать паралельно та орієнтовані у певному напрямку. В залежності від розташування кісткових пластинок розрізняють компактну і губчасту кістки. У компактній кістці пластинки розташовуються у певному порядку, утворюючи складні системи — остеони.