5. Методи вікової психології

Вікова психологія використовує два основні методи отримання психологіч­них фактів, які в подальшому виступають об'єктом наукового аналізу, — спостереження та експеримент. Наголосимо, що специфіка предмета віко­вої психології визначає і особливості застосування названих методів.

Перехід до об'єктивного вивчення психіки дитини відбувся наприкінці XIX століття і пов'язаний насамперед із книгою відомого німецького вчено-гс—дарвініста Вільгельма Прейєра "Душа дитини". Уній В. Прейєр описує результати щоденних спостережень за розвитком власного сина, зверта­ючи увагу на розвиток органів чуттів, моторики, волі, розуму й мови.

Незважаючи на те, що спостереження за розвитком дитини велися і задовго до появи книги В. Прейєра, його безперечний пріоритет визначає­ться зверненням до вивчення ранніх років життя дитини та введенням у дитячу психологію методу об'єктивного спостереження, розробленого за аналогією з методами природних наук.

Спостереження — це метод тривалого, планомірного, цілеспрямованого опису психічних особливостей людини, що проявляються в її діяльності та пове­дінці, на основі їх безпосереднього сприймання. Об'єктом спостереження, як пра­вило, стають окремі сторони психічної діяльності дитини, приміром, особливості мовлення, мислення, емоцій, вольової регуляції поведінки, взаємини у групах Дітей, ігри тощо.

Спостереження має відповідати ряду вимог, основними з яких є: цілеспрямо­ваність, планомірність, систематичність, об'єктивність, фіксування отриманих Даних з наступним їх аналізом та ін.

Методи спостереження поділяють на суцільні та вибіркові, довге—та коротко тривалі, колективні та індивідуальні, явні та приховані.

У віковій психології спостереження часто набуває характеру послідовного фіксування фактів щодо психічного розвитку людини у вигляді щоденника. Використовуються також дані самоспостереження дітей та дорослих, їхні словесні звіти про свої уявлення, почуття, прагнення, спогади, різні події у своєму житті тощо.

Широко застосовується і психологічний експеримент. Специфіка його по лягає у створенні спеціальних умов, за яких виникають очікувані психічні процеси, акти поведінки дитини; у можливості відтворення цих умов з метою перевірки істинності своїх висновків; у зміні істотних умов з метою виявлення їх впливі на хід досліджуваних процесів.

Розрізняють лабораторний і природний експеримент. Лабораторний експеримент проводять в умовах, які ретельно добирають і створюють штучно. При кладами такого експерименту може бути вивчення умовних рефлексів дитини_; змін дихання, пульсу залежно від емоцій, швидкість різноманітних реакцій. розв'язання експериментальних завдань тощо. Незважаючи на те, що лаборатории)⁴ експеримент дозволяє якнайкраще враховувати умови, контролювати хід та етапи, кількісно оцінювати результати та ш., застосування його у віковій психології досить обмежене.

Природний експеримент характеризується тим, що здійснюється в природних для дитини умовах ігрової, навчальної, трудової та інших видів діяльності Його широко застосовують для дослідження вікових, індивідуальних особливос­тей розвитку сприймання, пам'яті, мислення, уяви, мовлення, емоцій, вольових дій, здібностей та інших властивостей. З цією метою дітям пропонують виконати різні види завдань (перцептивні, мнемічні, мисленні, конструкторські тощо), аза процесом та результатами розв'язання роблять висновки про їхні психічні влас­тивості.

Особливим видом природного є формуючий (навчальний) експеримент, коли динаміка психічної діяльності людини простежується як результат активного впли­ву експериментатора. Формуючий експеримент водночас виконує дві функції: дослідження психологічних особливостей і механізмів; досягнення певних вихов­них та освітніх цілей.

Окремим шляхом отримання психологічних фактів у віковій психології є так званий близнюковий метод. Сутність останнього полягає у співставленні даних про психічний розвиток монозиготних близнюків, отриманих за допомогою спос­тереження та експерименту.

Вікова психологія також широко використовує величезну кількість конкрет­них дослідницьких методик—аналіз продуктів діяльності, бесіда, інтерв'ю, соціометрія, психодіагностичні тести тощо.

Психологи часто вдаються до бесід із дітьми на різноманітні теми. Бесіди мо­жуть бути програмованими та довільними, включати прямі та непрямі запитан­ня, набувати характеру інтерв'ю. Практикуються і письмові опитування (анкету­вання).

Джерелом психологічних фактів можуть бути результати образотворчої, літе­ратурно-художньої та інших видів діяльності людини.

Широко використовують у віковій психології і різноманітні психодіагностичні тести, тобто системи завдань, які дозволяють вимірювати рівень розвитку пев­ної якості (властивості) особистості.

Серед тестів розрізняють:

тести досягнень, спрямовані на визначення рівня володіння людиною конк­ретними знаннями, уміннями та навичками;

тести інтелекту, покликані виявляти інтелектуальний потенціал людини;

тести креативності, націлені на вивчення й оцінку творчих здібностей;

тести особистісні, спрямовані на оцінку різних сторін особистості;

тести проективні —для цілісного вивчення особистості, що витікає з ана­лізу психологічної інтерпретації, тобто усвідомленого чи неусвідомленого пере­несення суб'єктом власних властивостей і станів на зовнішні об'єкти під впливом домінуючих потреб та цінностей.

Ефективність застосування того чи іншого методу залежить від того, наскіль­ки він валідний (відповідає тому, для чого він застосовується) і надійний (дозво­ляє отримувати одні й ті ж результати при багаторазовому використанні).

27