Економічна думка

Активна політика індустріалізації суспільства, зміни у суспільних відносинах разом зі змінами у процесах розвитку науки революціонізували економічну думку. Значний вплив у Західній Європі мали ідеї представників австрійської (віденської) школи. Австрійці К. Менгер (1840—1921) та його учні Ф. Візер (1861—1926) і О. Бьом-Баверк (1851—1914) повернули теорію у бік вивчення інтересів і мотивів дій споживачів. Тим самим вони сприяли створенню теорії поведінки споживача, формуванню галузі знань, що отримала назву економічної психології. Чимало класиків, практично, не цікавилося проблемами особистого споживання, не розглядало їх у предметі політичної економії. Вони вважали, що звички і пристрасті споживачів непередбачувані. К. Менгер, на відміну від них, стверджував, що людина зі своїми потребами і владою над засобами задоволення останніх — висхідний і кінцевий пункт будь-якого людського господарювання.

У праці "Основи політекономії” (1871), розробляючи теорію цінності (вартості), що визначається граничною корисністю, він суб'єктивно трактував категорію цінності.

Головні положення концепції цінності К. Менгера такі: "Цінність — це значення, яке для нас мають конкретні блага або кількості благ внаслідок того, що у задоволенні своїх потреб ми усвідомлюємо залежність від наявності їх у своєму розпорядженні (...).

Отже, цінність не є щось таке, що властиве благам, не властивість їх, проте також і не самостійна, така, що існує сама по собі, річ. Цінність — це судження, яке господарюючі люди мають про значення тих благ, що знаходяться в їх розпорядженні, для підтримання їх життя та їх добробуту, а тому поза їх свідомістю вона не існує...

Цінність суб'єктивна не лише поза своєю сутністю, але й за своєю мірою. Блага мають цінність завжди для певних господарюючих суб'єктів і водночас мають для них певну цінність".

Відмінність між корисністю і цінністю можна розглянути на такому прикладі. Кухоль води з великого джерела має визначену корисність для людини, адже він угамовує її спрагу, але людина може скористатися будь-яким іншим джерелом, щоб напитися води, оскільки вона у звичайних умовах не є рідкісністю. Зовсім інша ситуація спостерігається в умовах пустелі, коли від наявності води залежить життя людини, і, таким чином, кухоль води виявляється не тільки корисним, а й цінним благом. Отже, цінність — поєднання корисності з рідкісністю або обмеженістю матеріального блага. Основоположники класичної політекономії (А. Сміт, Д. Рікардо та ін.) ототожнювали корисність із споживною вартістю.

Споживач оцінює властивості та якості конкретного блага через його корисність, що характеризує сприйняття особою конкретних властивостей благ, які дають йому змогу задовольнити власні потреби. При цьому корисність поділяють на два види:

1) абстрактну, або родову, що полягає у здатності блага задовольняти яку-небудь потребу;

2) конкретну — суб'єктивне оцінювання корисності певного виду блага, яке залежить від міри насиченості потреби цього блага та запасу цього блага або рідкісності.

Справді, будь-який споживач сам визначає максимальну суму грошей (е мірою корисності), яку може виділити для придбання тієї чи іншої корисності, з огляду насамперед на міру інтенсивності потреби. Чим вища інтенсивність потреби, тим сильніше бажання суб'єкта купити товар, тим більшу кількість грошей він готовий за нього заплатити. Щодо рідкісності, то залежність тут обернено пропорційна: чим більший запас блага, тим (за всіх інших рівних умов) меншу ціну за нього готовий заплатити споживач.

Отже, представники австрійської школи граничної корисності (маржиналізму) зробили такий внесок у розвиток економічної науки:

— розглянуті проблеми (взаємодія попиту, пропозиції й ціни, взаємозв'язку! взаємозумовленості корисності та вартості, співвідношення платоспроможного попиту і ціни) е одними із найважливіших для забезпечення стійкого функціонування товарного виробництва;

— аналіз і прогнозування величини попиту і пропозиції, дослідження конкурентних ринків — актуальні завдання для економічної науки і на сучасному етапі її розвитку;

— безумовним досягненням маржинального напряму економічної науки слід визнати власне постановку питання про роль фактора часу в розвитку економіки (наприклад, походження прибутку пов'язували з впливом фактора часу на граничні корисності створюваних благ);

— у сучасній економічній науці широко застосовують теорію граничної корисності як методологічний аналіз закономірностей споживчого попиту, вивчення ринків недосконалої конкуренції, питань ціноутворення на фактори виробництва на мікроекономічному рівні.

Значну роль у формуванні неокласичної економічної теорії кінця XIX ст. відіграв Дж.Б. Кларк (1847—1938, США). Його праці були опубліковані у 80— 90-х роках XIX ст. Найвідоміші з них — "Філософія багатства” (1886) і "Розподіл багатства” (1899), в яких, особливо в останній, він детально розглянув найпопулярніші на той час маржинальні ідеї, увагу звернув на неординарні положення і навіть, як він називав їх, "закони" економічної науки. У перших двох розділах із 26 коротко сформульовані майже всі ключові ідеї і трактування. Зазначимо головні з них:

1) розподіл суспільного доходу регулюється суспільним законом, який за вільної конкуренції може забезпечити кожному факторові виробництва створювану ним суму багатства;

2) багатство — це кількісно обмежені джерела матеріального людського добробуту;

3) кожен фактор виробництва має в суспільному продукті ту частку багатства, яку саме він виробляє;

4) поділ усього доходу суспільства на різні види доходу (заробітна плата, процент і прибуток) безпосередньо і цілком є предметом економічної науки;

5)названі види доходу отримують відповідно за виконання роботи, надання капіталу і координування заробітної плати та процента;

6) під час раціонального визначення доходів жоден із "класів людей", зайнятих на виробництві, не матиме претензій один до одного;

7) в економічному розумінні виробництво продукту не завершиться доти, доки представники торгівлі не доведуть його до покупця і продаж відбудеться, що є завершальним актом суспільного виробництва.

Американський учений вважав, що економічна наука покликана вивчати і пояснювати природу та розподіл доходів у ринковій економіці. Він запропонував поділити економічну теорію на три розділи: 1) дослідження універсальних законів багатства; до яких відніс закон граничної корисності, закон специфічної продуктивності та закон спадної продуктивності; 2) соціально-економічна статика, що аналізує умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги економічної системи; 3) соціально-економічна динаміка, що досліджує закони економічного розвитку, пов'язані з порушенням статичних умов чинниками технічного прогресу, зростання і міграції населення, нагромадження капіталу, зміни потреб тощо.

Вчений обґрунтував закон граничної корисності (згодом названий законом Кларка), згідно з яким вартість (цінність) товару вимірюється сумою граничних корисностей усіх його властивостей ("пучок елементарних корисностей"), кожен з яких належить до окремого класу споживачів.