Антимонопольна політика

За ступенем монополізації США суттєво обігнали Європу, для якої були характерні картелі й синдикати, що об'єднували десятки відносно невеликих підприємств. У країні монополістичний капіталізм, спираючись на концентрацію виробництва, такий етап оминув. Тому тут діяльність монополій — встановлення високих монопольних цін — ставала нестерпною для значної частини населення.

Громадськість США вважала монополізацію галузей промисловості неприпустимим порушенням принципів індивідуальної свободи. Під тиском могутньої хвилі антимонополістичного руху фермерів, робітників, невеликої та середньої буржуазії уряд ухвалив антитрестівський закон (1890), який розробив сенатор Дж. Шерман. Подібні нормативно-правові документи потім прийняли в 27 штатах країни, а в 15 штатах анти монопольні закони навіть включили в конституцію. Саме в цей час створили холдинги — компанії, товариства, котрі мали контрольний пакет акцій різних фірм. Отримуючи дивіденди, товариство розподіляло їх між пайовиками. їх не дозволяли переслідувати за законом Шермана, оскільки вони володіли лише акціями і мали право контролювати діяльність фірм, в які вклали капітал. Антитрестівський закон не зміг протистояти діяльності монополістичних об'єднань, тому його вдосконалили президенти Т. Рузвельт (1901—1909) і В. Вільсон (1912—1921).

У1914 р. в США ухвалили закон Клейтона, за яким для профспілок і союзів фермерів антитрестівський закон не був чинним. Створили Федеральну резервну систему (ФРС), яку очолювало Федеральне резервне управління Вашингтона. До складу системи ФРС увійшло 12 федеральних резервних банків, капітал яких мав утворюватися з надходжень (внесків) національних, штатних і промислових банків. Водночас організували Федеральну промислову комісію (ФПК), до обов'язків котрої належало збирання інформації та притягнення до відповідальності (суду) приватних осіб і корпорацій за нечесні методи діяльності. Такі заходи започаткували розвиток державно-монополістичного капіталізму, коли держава здійснювала регулювальні заходи в економіці, охоплюючи різні її галузі.

Причини піднесення Німеччини

22 монархи і три вільні міста після франко-прусської війни об'єдналися в Німецьку імперію на чолі з імператором, яким за конституцією 1871 р. міг бути тільки прусський король. Об'єднання німецьких земель створило умови для докорінних змін: ліквідували митні бар'єри, ввели єдину грошово-фінансову систему, прийняли загальнодержавну систему мір, ваги тощо. Конституція 1871 р. у Німеччині сприяла розвитку ринкової економіки вільної конкуренції і майже одночасно її трансформації в ринок монополістичної конкуренції. Головним був захист приватної власності, а також розвиток, хоча й під контролем держави, системи промислової ринкової інфраструктури. У країні почалося промислове піднесення. Німеччина здійснювала технічне й енергетичне переоснащення промисловості. До 90-х років у країні завершилася промислова революція. Вона була дещо запізнілою, але, як і в США, мала низку переваг, зокрема можливість широко використовувати передовий досвід іноземців. Німецька промисловість, особливо важка, формувалася на основі сучасної техніки, тоді як в Англії та Франції численні застарілі підприємства зумовлювали збільшення витрат виробництва. Індустріалізація на основі новітньої техніки і технологій сприяла різкому збільшенню обсягів випуску продукції (насамперед у важкій індустрії) та внутрішньої торгівлі, підвищенню продуктивності праці.

Важливу роль в економічному піднесенні Німеччини кінця XIX ст. відіграли захоплення Ельзасу та Лотарингії з їх величезними запасами залізних руд і одержання б млрд франків контрибуції від переможеної Франції. Ці гроші стали важливою складовою нагромадження капіталу для завершення промислової революції, індустріалізації та переходу до ринкової економіки. Могутню паливно-енергетичну базу створили завдяки використанню залізної руди Лотарингії та вугілля Рурського! Саарського басейнів. Наприкінці 70-х років відкриття Томаса (обезфосфорювання фосфорних руд) перетворило ці поклади на головну сировинну базу Німеччини. У цих самих районах функціонувала бавовняна промисловість.

За темпами економічного розвитку, що збільшилися в 6 разів, країна поступалася тільки США (в 9 разів). Швидко розвивалися галузі важкої промисловості, особливо нові. Різко зросло військове виробництво, обсяги якого в 1918 р. були в 4 рази більшими, ніж у Франції, яка до цього лідирувала.

Проте передові форми організації виробництва в цей період ще не охопили всю країну і галузі. Наприклад, порівняно з активною діяльністю фабрик Рейнсько-Вестфальського району, Східна Німеччина була відсталою. Промисловість у цій частині країни зберігала кустарний характер, переробляли лише сільськогосподарську сировину.