Монополізація виробництва

Інноваційний тип розвитку економіки посилив процес монополізації виробництва. Муніципальна власність і господарство виникли в містах та сільській місцевості в останній третині XIX ст. у зв'язку з розвитком соціально-економічної інфраструктури (транспорт, водо-, електро- та газопостачання, школи, лікарні). Державна власність наприкінці XIX — на початку XX ст. формувалася двома основними шляхами: за рахунок держбюджету (більш поширений у країнах Старого світу) і в результаті націоналізації приватних підприємств (переважно у країнах переселенського капіталізму). Ці зміни завершилися утворенням монополістичних союзів — монополій як у галузі виробництва, так і в галузі капіталів (фінансових джерел).

Капіталістична монополія — об'єднання капіталів, що виникає на основі високого рівня концентрації виробництва і капіталу з метою зосередження виробництва та збуту значної частини продукції галузі, встановлення монопольних цін і забезпечення стабільних надприбутків. Найпростішими формами монополій є пул, конвенція, корнер, ринг; складніші — картель, синдикат, трест, концерн.

Причини монополізації полягали:

1) у збільшенні мінімальних обсягів капіталів;

2) прагненні підприємців одержати максимум прибутку шляхом витіснення конкурентів і перешкоджання входжень у галузь;

3) наданні урядом якій-небудь одній фірмі привілеїв на постачання газового палива, електроенергії, телефонних послуг тощо (природні монополії) у зв'язку з розвитком комунального господарства;

4) розвитку патентного права, різноманітних махінаціях і зловживанні аж до шантажу й безпосереднього розбою.

Спочатку монополії тієї чи іншої країни створювали в межах окремих галузей промисловості за допомогою посилення зв'язків між підприємствами однієї "технологічної ланки". Монополістичні об'єднання в промисловості організовували на новій енергетичній базі: електроенергетики і двигунів внутрішнього згорання, на основі яких відбувалася структурна перебудова в промисловості. З появою нових галузей (нафтопереробка, електрометалургія, електрохімія, автомобіле - та паровозобудування тощо) удосконалювали і форми організації та управління виробництва на основі нового рівня розвитку продуктивних сил. Так з'явилася система акціонерного підприємництва. Найпоширенішими серед цих об'єднань були акціонерні товариства з обмеженою відповідальністю утримувачів акцій. Початковим етапом утворення монополій вважали створення великих компаній у вигляді фірм і корпорацій. На цій основі організовували картелі й синдикати, трести і концерни. Поява подібних об'єднань (1870—1880) сприяла збільшенню обсягу пропозиції товарів і послуг. Почала формуватися структура монопольного ринку: картелі і синдикати отримали переважну частину ринку збуту, а трести і концерни — значну частину їх виробництва. Останні встановлювали для споживача монопольні ціни на товари. За допомогою зовнішньої торгівлі, особливо з утворенням міжнаціональних корпорацій, у світовий кругообіг включились капітали, виробництва, товари, ціни на них, одержані прибутки, доходи від реалізації товарів.

Концентрація виробництва — основа створення монополії у виробництві, централізація капіталів — основа монополії банків. Початок XX ст. був періодом активного об'єднання банківського та промислового капіталу і виникнення в результаті цього фінансового капіталу.

Поступово змінилося значення банків в економіці — із пасивного посередника в платежах банк перетворився на активного учасника виробництва й ринку. Відбувалися концентрація і централізація банківської справи. Самі банки частину капіталів вкладали у промисловість та інші галузі економіки, відіграючи роль уже організаторів виробництва. Утворювався фінансовий капітал. Особливо інтенсивно цей процес проходив у США, де банки, фінансуючи компанії, встановлювали над ними контроль, підкоряючи їх шляхом скуповування акцій, направляючи своїх представників у правління трестів, а іноді утворюючи нові трести, наприклад: діяльність банку Ж. Моргана, під контролем якого перебували величезні корпорації в енергетиці й електротехніці ("Дженерал електрик"), телеграфно-телефонного зв'язку (АТТ), автомобілебудування ("Дженерал моторс") та ін. Ж. Морган створив першу в світі компанію з мільярдним обігом — "Юнайтед стейтестіл", котра контролювала 3/5 американського виробництва сталі. Водночас промисловий капітал вторгався у банківську справу. Промисловці часто перетворювалися на банкірів. Приміром, Т. Рокфеллер, наживши величезні прибутки в нафтовому бізнесі, використав їх для створення Національного міського банку Нью-Йорка, який став основою сучасного "Чейз Манхеттен банк".

Із найвпливовіших банкірів і підприємців у процесі посилення фінансового капіталу утворилася фінансова олігархія.

Значну роль відігравала зовнішня торгівля. Збільшення масштабів виробництва потребувало розширення ринку. Міжнародна торгівля з 1891 до 1910 рр. збільшилася в 1,5 разу. Зміцнення і розширення міжнародних економічних зв'язків сприяло формуванню світового господарства як єдиного механізму, що об'єднував усі регіони планети. Важливою ланкою системи були біржі великих міст світу, які щороку реєстрували зміни світових цін під впливом світового попиту й пропозиції. Міжнародний обмін перетворювався на необхідну умову подальшого розвитку виробництва і ринку. Активізувався світовий рух не тільки товарів (зовнішня торгівля), а й робочої сили, капіталу.

Експорт капіталу здійснювали у різних формах: державні та комунальні позики, прямі й портфельні інвестиції, кредити. Найбільшого розвитку державні та комунальні позики набули у Франції, котру називали світовим лихварем. Крім процентів, країна-експортер мала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд франків, отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливаючи на діяльність головного банку країни — Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася на напівколонію країни -кредитора.

Провідною країною прямих і портфельних інвестицій була Велика Британія, капіталовкладення якої до 1900 р. за кордоном становили 20 млрд дол. США.

Франція вивезла 10 млрд дол., Німеччина — 5, США — 0,6 млрд дол., до того ж країна ще й залишалася боржником Європи.

Розвиток монополій на початку XX ст. практично підірвав внутрішню конкуренцію. Вона збереглася на світовому рівні як конкуренція за сферу впливу, наприклад: конкуренція двох найбільших електричних компаній світу — американської "Дженерал електрик" і німецької АЕГ. Друга, володіючи капіталом у 1,5 млрд марок, була величезним підприємством, що спеціалізувалося на виробництві різноманітної продукції — від кабелів та ізоляторів до автомобілів і літальних апаратів. У 1907 р. ці компанії уклали договір про поділ ринків: "Дженерал електрик" одержала для своєї продукції ринки США і Канади, АЕГ — Європи і частини Азії. На світовому рівні використовували будь-які методи захоплення ринків, аж до динаміту та промислового шпигунства. Монополіям сприяла держава, яка змінювала митні й залізничні тарифи в їх інтересах.

В умовах laissez faire усередині країни і за наявності міжнародного золотого стандарту, що було характерно для другої половини XIX ст., — писав Дж.М. Кейнс, — уряди не мали у своєму розпорядженні жодних інших засобів для пом'якшення економічних бідувань, окрім конкурентної боротьби за ринки... Таким чином, хоч економісти і звикли вихваляти панівну міжнародну систему як таку, що забезпечує переваги міжнародного поділу праці, а також гармонійне поєднання інтересів різних народів, у ній містяться і менш благодійні начала".

Конкуренція за сфери впливу супроводжувалася територіальною експансією. В останній чверті XIX ст. боротьбу за території в Азії, Африці й Тихому океані вели індустріальні держави: Велика Британія, Франція, США, Японія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Іспанія. Протягом 1884—1900 pp. Велика Британія придбала 3,7 млн кв. миль із населенням 57 млн осіб, Франція — відповідно 3,6 млн кв. миль і 36 млн осіб, Німеччина — 1 млн кв. миль і 16 млн осіб. На початок XX ст. група держав в основному завершила територіальний поділ світу.

Отже, зміни в техніці й технології виробництва та розвитку продуктивних сил, спричинені другою технологічною революцією, створили матеріальні передумови для утворення монополій і переходу капіталізму від промислової стадії й вільної конкуренції до монополістичної. Спочатку епоху структурних інституціональних змін у XX ст. визначали поняттям імперіалізм (від лат. — державна, вища влада), пізніше поширився термін монополістичний капіталізм. Регулярна циклічність економічних криз наприкінці XIX — на початку XX ст. (1873, 1883, 1893, 1901, 1902 pp. та ін.) сприяла процесу монополізації економіки. Розорення невеликих і середніх підприємців у період криз посилювало концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. їх рівень у країнах не був однаковим, але наприкінці XIX — на початку XX ст. монополія як форма організації виробництва й капіталу зайняла панівне становище.

На цьому історичному етапі змінилося лідерство країн світу: провідні місця за промисловим розвитком посіли "молоді" капіталістичні країни — США і Німеччина, значно просунулась Японія, тоді як колишні лідери — Велика Британія і Франція — відставали. Центр світового економічного розвитку з Європи перемістився в Північну Америку. Першою державою світу на тривалий час стали Сполучені Штати Америки. Тогочасний розвиток економіки в Німеччині дав змогу О. Бісмарку в 70—80-х роках XIX ст. розпочати боротьбу за гегемонію в Європі. Цим зумовлений курс на мілітаризацію країни.

Наприкінці XIX ст. в Європі визначились головні учасники коаліцій, котрі протистояли одна одній. Завершилось їх оформлення на початку XX ст., що призвело європейський світ і його народи до Першої світової війни.

Отже, зазначимо основні напрями економічних змін цього періоду, які започаткували сучасні інноваційні тенденції:

— оптимізація підприємств за техніко-технологічними критеріями сприяла тому, що постійно удосконалювали організаційну структуру фірм і їх корпоративні зв'язки;

— взаємопов'язаність інноваційних процесів, що збільшувалась, підвищувала значущість великих господарських утворень, які формують "інноваційний каркас" економіки країни й ініціюють поетапно організацію міжрегіональних господарських утворень;

— під впливом інноваційних процесів змінювався світовий ринок:

1) він став більш насиченим різноманітними інноваціями, в тому числі нематеріального характеру (ноу-хау, патенти, ідеї, інформація);

2) ринок технологічних інновацій був більш прогнозованим, регульованим;

3) якісно змінювався характер конкуренції: вона еволюціонувала в бік співробітництва (джентльменські угоди), ролі конкурентів розподілялися у здійсненні інноваційних проектів та організації інноваційних процесів;

— зусиллями взаємопов'язаних галузевих і міжгалузевих господарських систем інноваційні процеси змінюють технологічну основу;

— інтернаціоналізація та глобалізація в науково-технічній сфері — передумова становлення єдиного загальнопланетарного підходу до проблем взаємодії людства з навколишнім середовищем;

— визначення і ранжирування пріоритетів науково-технічного розвитку та прийняття рішень про фінансування великих державних програм міцно ввійшли у політичний, законодавчий і бюджетний процеси країни;

— зростання інноваційної активності підприємств у ринковій економіці сприяло збільшенню значущості найдорожчого відтворювального ресурсу — кваліфікованих кадрів;

—- НТП забезпечив формування цілісної міжнародної фінансово-економічної структури, сприяв демократизації суспільного життя, поєднанню національних культур. Саме з цього періоду почалося найактивніше зближення і проникнення одна в одну двох цивілізацій — Сходу і Заходу.