Війна за незалежність та її наслідки

Суперечності між колоніями та Англією загострювалися і в результаті призвели до війни, що відома в історії як Війна за незалежність (1775—1783). Вона закінчилася перемогою колоністів. У 1776 р. проголосили нову незалежну державу — Сполучені Штати Америки. Із прийняттям Декларації незалежності (1776) укази англійського парламенту, що обмежували свободу населення західних земель, розвиток промисловості, сфери обігу, втратили чинність. У 1778-му для європейських купців відкрили всі форти, ліквідували англійську монополію на торгівлю в Північній Америці. У зовнішній торгівлі проголосили принципи фритредерства, на основі яких пізніше підписали договори з Францією, Пруссією та Швецією. Під час революції конфіскували 30 тис. маєтків, що належали прихильникам англійців. Ліквідували феодальні форми землеволодіння, дворянські звання, спадкову оренду тощо.

Визнання Англією незалежності США, закінчення війни, ратифікація Конституції (1787), введення в дію перших десяти поправок до неї (1791), насамперед Білля про права, завершили перший етап буржуазної революції. Конституція забезпечувала права власності, її захист, свободу слова, друку, зборів, віросповідання та ін., зміцнила владу центрального уряду. Проте не знищили рабства в південних штатах, індіанці не отримали громадянських прав, не було єдиної виборчої системи. Правова держава, що формувалась у США, надавала американцям громадянські й особисті свободи, включаючи право на землю і свободу підприємницької діяльності, значно повніше, ніж у Європі.

Уряд сприяв реалізації права на землю і вільному вибору виду господарської діяльності шляхом широкої територіальної експансії, що супроводжувалось економічним освоєнням нових володінь. На основі укладення нерівноправних договорів, підписання торгових угод, безпосереднього воєнного насилля до складу нової держави увійшли великі райони Старого Північного Заходу. Протягом 1778—1853 рр. територія США збільшилась у вісім разів. У 1823-му США проголосили доктрину Монро, відповідно до якої будь-яке втручання європейських країн у справи Америки розглядали як загрозу США. Розширюючи території, країна здійснювала політику систематичного знищення та витіснення на гірші землі корінних жителів материка— індіанців. За допомогою іммігрантів у 1912 р. виникло понад 30 нових штатів, а в середині XX ст. їх нараховувалось 50. Іммігранти могли брали активну участь у промисловій революції та індустріалізації країни лише за умови експропріації земель в індіанців.

Рішенням конгресу вільні території передавали у фонд центрального уряду, який розподіляв і продавав їх. За законами 80-х років XVIII ст., землю продавали великими ділянками по 640 акрів з обов'язковою виплатою всієї суми протягом місяця, що обмежувало коло покупців багатими людьми й призвело до масового самовільного захоплення землі. Скватери вимагали закріплення за ними ділянок і вживали заходів, аби захистити свої заявки.

Під тиском фермерів відбувалася поступова демократизація аграрного законодавства. Як результат, у 1832 р. зменшили земельний мінімум (до 40 акрів), збільшили період розстрочки платежів, знизили ціни на землю з 2 до 1,25 дол. США за акр.

Закон про позику (1841) гарантував скватерам право купівлі ділянок, якщо вони обробляли їх до подання на аукціон. Згідно із цим документом можна було мати землю, якщо її попередньо розмежував уряд.

Здійснювали активну колонізацію західних земель. Більша частина переселенців прямувала у північні штати, куди прибували позбавлені земельних ділянок фермери з Півдня, а також плантатори в пошуках родючих земель, іммігранти. 31842 р. у країну в середньому за рік приїздило майже 100 тис. переселенців, здебільшого це вихідці з Ірландії, Німеччини, Англії. Серед іммігрантів нараховували сотні тисяч кваліфікованих ремісників, інженерів, робітників, винахідників. Окрім створення армії найманої праці, масова імміграція і збільшення чисельності населення сприяли становленню місткого внутрішнього ринку, що у свою чергу спричинювало зростання попиту на промислові та сільськогосподарські товари. Усе це було стимулом для розвитку виробництва. Захоплені іммігрантами самостійно землі (скватерство) — важлива складова первинного нагромадження капіталу в США.

Розвиток фермерських господарств на Заході зумовив розширення товарних ринків і формування ринку капіталів. Сільськогосподарське виробництво, котре збільшувало свої обсяги, забезпечувало потребу промислових центрів у продовольстві. У середині XIX ст. такі штати, як Індіана, Іллінойс, Вісконсин, стали житницею країни. В умовах конкуренції фермерські господарства Атлантичного узбережжя спеціалізувались на молочному тваринництві, садівництві.

Для промислового перевороту США характерні такі головні особливості:

І) активна роль американської інженерної думки. Винайшли бавовноочисну машину (1793), що підвищила продуктивність праці в 100 разів, швейну (1841), машину для виготовлення взуття (1846), фосфорні сірники, електромагнітний телеграф Морзе (1887), перший телеграфний апарат Д. Юза (1855), пістолет, пневматичне гальмо, паровий молот (1842), вулканізацію каучуку (1844), турбіну (1849), електровоз (1861), верстати оригінальної конструкції. Це зумовило розвиток багатьох нових галузей промисловості. Швейні фабрики Зінгера, Беккера, Уллера випускали вироби, що мали попит у всьому світі. Швейна машина Зінгера була відома й популярна також в Україні;

2) велика кількість річок, що сприяло більшому використанню водної енергії, ніж енергії пари. Тому в 40-х роках почали масово застосовувати парову енергію, хоча універсальний паровий двигун створили ще наприкінці XVIII ст., а в 1803 р. О. Еванс винайшов парову машину;

3) значні запаси деревини, яку тривалий час використовували як основний вид палива та для виготовлення деревного вугілля. До 1860-го на залізничному транспорті США користувалися дровами. Перша домна, що працювала на кам'яному вугіллі, з'явилась у країні в 1837 р. Масово застосовувати мінеральне паливо в металургії почали в 40-х роках;

4) брак мануфактурного капіталізму. Мануфактури, що з'явилися в колоніальний період, не були стійкими, їх розвиток стримувала заборонна політика Англії. Тому правомірно стверджувати, що промисловий переворот у США відбувався в умовах недостатнього розвитку мануфактурного виробництва;

5) велика нерівномірність розміщення галузей по територіях. Північний Схід був більш промисловим, на Півдні майже не діяли фабрики і заводи, переважала первинна обробка культур, що вирощували (бавовник, тютюн, рис, цукрова тростина та ін.). Машини обслуговували раби. У західних штатах майже не спостерігалося мануфактурної стадії, підприємства спеціалізувалися на переробці харчової продукції, лісоматеріалів, виробництві сільськогосподарської техніки.

Промисловий перевороту спрямований на механізацію і становлення фабричної системи в текстильному виробництві, розпочався на Північному Сході країни. Перша машина виникла у бавовнопрядильній промисловості ще наприкінці XVIII ст. (бавовноочисна машина, яку сконструював у 1793 p. Е. Уітні). Слід зазначити, що цю галузь бавовняної промисловості створювали на машинній основі, пропускаючи етап ручної праці. У першому десятилітті XIX ст. швидко розвивалися прядильні фабрики, їх облаштовували за зразком промислових підприємств знаменитого англійського підприємця Аркрайта. Механізація ткацтва в 20-х роках XIX ст. зумовила витіснення кустарного сектору.

Поступово машини впроваджували і в шерстяне виробництво. Централізовані мануфактури, що функціонували в ньому, перетворювали на фабрики, їх кількість тільки протягом 1809—1815 pp. збільшилася з 14 до 102. Уже в 1840-му на Північному Сході домашнє шерстяне виробництво поступилося машинному. Отже, у 30-х роках XIX ст. у найважливіших галузях текстильної промисловості (бавовняній і шерстяній), 78 % якої зосереджувалося на Північному Сході США. відбувався інтенсивний процес утвердження фабричної форми організації виробництва. Із 40-х років розпочалось її укрупнення. Механізація текстильного виробництва сприяла зменшенню витрат на одиницю продукції, зниженню цін на тканини за 1815—1830 pp. у 5 разів, меншому обсягу їх ввезення з Англії. Уже в середині XIX ст. США посідали друге місце у світі за обсягом виробництва бавовняної продукції. До Громадянської війни (1861—1865) в країні створювали вдвічі більше бавовняних тканин на одну особу, ніж у Великій Британії.

Поряд із текстильним виробництвом у легкій промисловості переворот охопив харчову (насамперед борошномельну), взуттєву, швейну, шкіряну галузі. Винахід швейної машини Зінгера в 1841-му, а також машини для виготовлення взуття в 1846 р. значно підвищив продуктивність праці та якість виробів, а також стимулював розвиток підгалузей машинобудування.

Промисловий переворот зумовив розвиток річкового транспорту, будівництво каналів, інтенсивне спорудження залізниць. У 1817—1825 рр. звели найбільший канал Ері, що з'єднав район Великих Озер з Атлантичним океаном. Вартість транспортування вантажів із Нью-Йорка до Буффало зменшилася на 90%. Почали споруджувати канали в інших штатах. На середину XIX ст. довжина їх у США сягала 6 тис. км. Будівництво каналів здійснювали за допомогою держави, частка якої в загальній сумі засобів становила 75 %. За якістю і тоннажем американські судна зрівнялися з англійськими.

Майже одночасно зі зведенням каналів споруджували шосейні дороги та залізниці. Перші залізничні рейки з'єднали міста Балтимор і Огайо (1828—1830), а в 1860 р. їх довжина становила 49 тис. км — майже половину світових залізничних колій. Цьому сприяла відповідна підтримка держави. Компанії, котрі споруджували залізниці, отримували від держави безплатно землю, ліс, будівельні матеріали, великі грошові субсидії. Підприємництво в цій галузі давало значні прибутки, що робило його привабливим для вкладання капіталу. Тільки за період 1851—1857 рр. інвестиції в залізничне будівництво сягнули майже 1 млрд дол. США.

"Революція" на транспорті стимулювала розвиток виробництва в металургійній, вугільній, машинобудівній, кораблебудівній та лісопереробній галузях промисловості. Вважають, що із 40-х років у США розпочався другий етап промислового перевороту, У металургії застосовували пудлінгові печі, завершився перехід основного обсягу випуску чавуну на мінеральне паливо.

На початку 60-х років XIX ст. на Північному Сході країни сформувалося велике заводське машинобудування, що свідчило про завершення промислового перевороту — створення машин машинами (машинобудування). У 1818-му Б. Уїтні винайшов фрезерний верстат із багатолезовим різальним інструментом — фрезою. Він був засновником техніки й організації масового виробництва в машинобудуванні.

США стали країною — виробником паровозів (перший створили в 1830 р., а в 1860-му завод Болдуїна (Філадельфія) святкував випуск тисячного паровоза), суден (у середині 50-х років XIX ст. американський торговий флот майже зрівнявся з англійським), а також сільськогосподарської техніки (у 1851 р. запатентували 167 збиральних машин і 62 косарки). Американські паровози використовували також на європейських залізницях. У 1851-му в США винайшли електровоз. У 60-х роках почали будувати спальні вагони, цистерни, вагони-холодильники. Успіх американців у виробництві машин пояснювали гострою нестачею робітників, величезним внутрішнім ринком, високим рівнем освіти, поширенням іноземного досвіду.

На початок 60-х років XIX ст. США посідали друге місце у світі з виробництва промислової продукції. Загальний обсяг США у світовому виробництві у 1860 р. становив 17 %, тоді як у 1820-му лише 5. Частка населення, зайнятого в сільському господарстві, зменшилася з 90 % наприкінці XVIII ст. до 60 у 1860 р. У період розвитку промислового перевороту збільшився потік фахівців, особливо інженерів, кваліфікованих ремісників, механіків, вуглекопів та ін. Разом із фахівцями проникав іноземний капітал (у 1790—1860 рр. він становив 500 млн дол.), його вкладали переважно в залізничне будівництво. Імміграція стимулювала промисловий переворот, але сама була наслідком іншого процесу — швидкого капіталістичного розвитку країн Європи, насамперед Англії.

У 1860-му промисловий переворот в основному завершився в найрозвинутіших північно-східних штатах, що отримували 67,3 % вартості промислового виробництва країни. Під час перевороту плантаторський Південь перетворився на "внутрішню колонію" з неминучою механізацією її промислового сектору. Проте до Громадянської війни становлення фабричної системи мало другорядне значення, оскільки переважало виробництво з первинного обробітку сільськогосподарської сировини — бавовнику, тютюну, рису, цукрової тростини. У зоні колонізації промисловий розвиток набув форм, які не мали аналогів у Західній Європі. Капіталістичні відносини запозичили із Західної Європи та уже заселених районів США.

Тому невелике, в тому числі домашнє, виробництво, що стихійно виникало на Заході США, підприємства з ручною працею, створені в першій половині XIX ст., швидко механізувалися. У найновіших штатах, де промисловість лише формувалася, навіть маленькі майстерні з кількома робітниками часто мали паровий двигун. Заснування міст на Заході передувало систематичній колонізації. До 1860 р. вартість виробленої промислової та сільськогосподарської продукції була майже однаковою. У промисловості країни працювало майже 20 млн осіб, здебільшого як наймані робітники на транспорті і в сфері торгівлі. Одночасно на п'ятирічний термін господарства фермерів на Далекому Заході звільняли від податків. Таким чином, створювали умови для формування товарного господарства, конкурентного на сільськогосподарському ринку не тільки всередині країни, але і за її межами.

Отже, на нових заселених землях мануфактурний етап у розвитку промисловості був не таким тривалим або його взагалі не було. Традиційні стадії капіталістичної еволюції в цьому регіоні були менш тривалими, ніж на Північному Сході, де спостерігався значно коротший мануфактурний період, порівняно із західноєвропейським. Окрім того, значний територіальний поділ праці зумовив спеціалізацію Заходу в основному на переробці харчової продукції, лісоматеріалів, виготовленні сільськогосподарської техніки. Завершення промислового перевороту на Північному Сході — передумова і фундамент для індустріалізації західних і південних штатів у наступний період.