7.6. Розвиток індустріальної цивілізації у сша Розвиток ринкової економіки

До "молодих" капіталістичних країн належать США, утворення котрих як самостійної держави відбулось у 1776 р., коли на Європейському континенті вже утвердилися капіталістичні відносини.

Розвиток капіталізму в США мав низку особливостей, що суттєво відрізняли його від західноєвропейського варіанта. Капіталізм, що формувався в Північній Америці, називають переселенським, колоніальним. Зміст його полягав у перенесенні на землі, котрі колонізували, форм організації господарства метрополії. Перші колонії в Північній Америці організовували на початку XVII ст. переселенці з Англії, Нідерландів та Франції. Найінтенсивніше колонізацію здійснювала Англія, витіснивши спочатку Нідерланди, а в 60-х роках XVIII ст. і Францію. До кінця XVIII ст. у Північній Америці за рівнем і характером економічного розвитку виокремилося три райони: Північний Схід, Південь і Центр. У них функціонували два протилежних типи господарств. Колоністи центральних і північних районів намагалися реалізувати підприємницькі ідеї, тут виявилися тенденції становлення ринкової економіки. На Півдні розвивалося плантаційне господарство, що ґрунтувалося на підневільній праці. Відмінності в економіці, політиці, менталітеті призвели у XIX ст. до Громадянської війни Півночі і Півдня.

Північний Схід вважали найрозвинутішим районом. В авангарді колоністів перебувала заповзятлива англійська буржуазія, яка перетворила регіон на центр ремісничого, мануфактурного виробництва й торгівлі. Головною галуззю промисловості було суднобудування. Уже в середині XVIII ст. англійський флот на третину становили кораблі американського виробництва. Суднобудування сприяло розвитку риболовецького та китобійного промислів (жир і китовий вус вивозили у метрополії), лісової промисловості на основі величезних лісових масивів.

Населення займалося хутровим промислом. У колоніях поширювалося виробництво сукна та лляних тканин. У 1609 р. у Північну Америку завезли овець, що сприяло розвитку вівчарства, виробництву шерсті. Уже наприкінці XVIII ст. шерстяна промисловість задовольняла внутрішній попит на шерстяні тканини. Одразу ж формою її організації стала найбільш прогресивна централізована мануфактура. Величезні поклади руди забезпечили становлення залізорудної промисловості. Перші домни, збудовані в середині XVII ст., були малопотужні і працювали на деревному вугіллі. Проте у ХУШ ст. американський чавун почали експортувати в Англію.

Провідну роль у торгівлі північноамериканських колоній відігравала буржуазія цього регіону. В Англію вивозили хутро, деревину, мідь, залізо, рибу. Американські купці збільшували свій капітал шляхом нееквівалентної торгівлі з індіанцями, збуваючи їм скляні буси, вогнепальну зброю, ром; в обмін отримували хутро та шкури.

Проте головна частина населення працювала в землеробстві, де переважали середні й невеликі фермерські господарства (величина майже 20 акрів, або 8 га) напівнатурального типу.

На Півдні, де були величезні площі родючої землі, поселялися іммігранти із середовища англійської аристократії. Одержавши від уряду у власність значні земельні ділянки, в умовах різкого дефіциту робітників вони ініціювали організацію рабовласницького плантаційного господарства.

Південні штати спеціалізувалися на виробництві тютюну, культивували рис, цукрову тростину. Поступово провідною культурою став бавовник. Найбільшою товарністю відрізнялося вирощування тютюну, оскільки в Європі попит на нього збільшувався. Переважав екстенсивний тип виробництва, що зумовило швидке виснаження ґрунту. На Півдні широко використовували працю рабів. Наприкінці XVIII ст. частка негрів-рабів становила 40 % загальної чисельності населення південних штатів.

У Центральному районі були колонії, в яких переважало фермерське сільське господарство. Великі земельні володіння англійської аристократії здавали у спадкову оренду незначними ділянками за фіксовану ренту (квінт — рента). Великі ділянки вільних земель на Заході, на яких поселялися втікачі (скватери), котрі створювали вільні фермерські господарства, послаблювали феодалізацію цього регіону.

Тут культивували пшеницю, вирощували картоплю, кукурудзу, гарбузи, запозичені в індіанців. Функціонували залізоробні підприємства та пивоварні. На виробництві застосовували примусову працю втікачів, котрі укладали контракт на роботу терміном 7—10 років. По суті, це були білі раби (сервенти). Після відпрацювання вони мали право на землю. Однак багато хто з них залишався безземельним.

Отже, в умовах колоніальної економіки розвиток капіталізму мав специфічні ознаки, зокрема широко використовували примусову працю (білих рабів — сервантів і негрів). Однак соціально-економічна неоднорідність, асинхронність і не-однотипність історичного розвитку цих регіонів зумовили різні шляхи та часові межі становлення промислового капіталу.

Значна частина кваліфікованих робітників були іммігрантами з Європи. Втрата кваліфікованих працівників змусила уряд Англії в 1718 р. ввести обмеження на їх еміграцію, а в 1765-му парламент заборонив їм виїжджати. Проте зупинити цей процес було неможливо, оскільки працю в колоніях Нового світу оплачували вище, ніж в Англії. Використовуючи набутий в інших країнах досвід XVIII ст., створювали текстильні (ткацькі) мануфактури централізованого типу, Із часом суперечності між колоніями і метрополією поглиблювалися. їх закріплювали законодавчі акти, що нехтували інтересами місцевої новосформованої буржуазії:

1650 р. — американським купцям заборонили торгувати з європейцями;

1660 р. — введення англійської монополії на такі колоніальні товари, як цукор, тютюн, бавовна, індиго та ін., потім її розширили і вона охопила велику групу суднобудівних товарів, мідну руду, хутро, патоку;

1669 р. — заборона вивозити шерсть і шерстяні вироби з Північної Америки;

1750 р. — "залізний закон": заборона будувати в колоніях доменні печі, прокатні стани, залізоробні й ковальські майстерні, вичиняти хутра. Американський чавун дозволяли вивозити тільки в Англію;

1765 р. — закон "Про гербовий збір": ввели податок на купівлю будь-якого товару (навіть газет). Під тиском населення в 1766-му його скасували;

1767 р. — закони Тауншенда: нові митні збори на фарби, папір, чай, скло, свинець.

Спеціальні законодавчі акти (укази, закони) гальмували розвиток фермерства:

1683 р. — заборона приватним особам купувати землі в індіанців;

30-ті роки XVIII ст. — заборона самовільно переселятися на нові землі;

1763 р. — заборона займати землі за Алеганськими горами в долині річки Міссісіпі, що позбавило можливості плантаторів Півдня переходити з виснажених земель на нові;

1774 р. — за Квебекським актом жителям колоній не дозволяли заселяти землі на Заході.