Особливості розвитку промисловості

Українська промисловість, розвиваючись у напрямі загальноросійських економічних тенденцій, разом із тим мала свої особливості.

1. Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської імперії. Після реформи 1861 р. видобуток кам'яного вугілля становив у 1900-му 691,5 млн пудів, що дорівнювало майже 70 % усього видобутку Російської імперії; залізної руди — 210 млн пудів — більше ніж половина загальноімперського видобутку. Наприкінці 90-х років Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн пудів). Енергоозброєність кожного заводу Півдня в середньому була в 42 рази вищою, ніж на Уралі, що сприяло ліпшій (у 6 разів) продуктивності праці робітника-металурга.

2. Значно більші темпи розвитку індустрії, порівняно із загальноімперськими. Виробництво чавуну в країні протягом 1870—1880 рр. збільшилося в 4 рази, прокату — у 7,7 разу, тоді як у Росії відповідно на 25 і 139 %. Аналогічні процеси відбувалися і в інших галузях важкої індустрії.

3. Високий рівень концентрації виробництва. У 1892-му вісім найбільших шахт Донбасу здійснювали понад третину річного видобутку вугілля та антрациту. У 60—90-х роках під час зменшення загальної кількості цукрових заводів (із 247 до 153) виробництво цукру зросло в 14 разів.

4. Значний вплив іноземного капіталу. У Катеринославській і Херсонській губерніях за останні два десятиліття XIX ст. виникло 17 нових металургійних заводів. Більшість із них побудували на кошти іноземних капіталістів: англійських — завод Джона Юза з робітничим селищем Юзівка (нині Донецьк); бельгійських — Дніпровський завод у селищі Кам'янському (Дніпродзержинськ); французьких — Гданцівський завод біля Кривого Рогу. Російські капіталісти стали власниками таких заводів: Брянського — біля Катеринослава, Дружківського та Донецько-Юр'ївського— у Донбасі. Французький, бельгійський, англійський і німецький капітали посідали ключові позиції в кам'яновугільній, залізорудній і металургійній промисловостях України. На цих заводах впроваджували новітню техніку та передові технології, застосовували апробовані в розвинутих країнах форми організації праці, здійснювали підготовку кваліфікованого високопрофесійного персоналу. У багатьох установах адміністративно-управлінський персонал, інженерно-технічні працівники, майстри і навіть частина кваліфікованих робітників були іноземцями.

Капіталістам-іноземцям на початку XX ст. належало майже 90 % акціонерного капіталу монополістичних об'єднань, переважна більшість прибутків яких відпливали за кордон.

5. Структурна і територіальна диспропорційність. За підтримки держави пріоритет надавали становленню важкої індустрії, що розвивалася темпами, удвічі вищими порівняно з галузями легкої промисловості. Такий підхід призвів до серйозних деформацій структури економіки України: гіпертрофованого збільшення виробництва засобів виробництва шляхом зменшення обсягів виготовлення предметів споживання. Така тенденція в економіці збереглася і в XX ст. Більше того, потужне зростання промислового потенціалу та концентрація робочої сили в Подніпров'ї й на Донбасі контрастували з розвитком інших регіонів України. І нині ця диспропорція в розміщенні продуктивних сил є складною проблемою для національної економіки.

6. Формування економіки як органічної частини економічного простору Російської імперії. Цей процес виявлявся в гіпертрофованому розвиткові галузей великої індустрії південноукраїнських земель, гальмуванні діяльності частини галузей легкої промисловості (полотняна, суконна та ін.), які конкурували з аналогічним виробництвом центрально-російських земель, у формуванні української промисловості за принципом незавершеності, без замкнутого технологічного циклу тощо. Фактично однобічний, колоніальний характер мав і товарообмін. Тільки 155 промислових підприємств виробляли готову продукцію, а інші давали сировину для її створення в Росії. Готові товари, котрі довозили з Росії, коштували дорожче, ніж українська сировина. Отже, нагромадження капіталу в Росії відбувалося і шляхом нееквівалентної торгівлі з Україною. Регулювання цін на перевезення вантажів залізницями здійснювали в такий спосіб, що було вигідніше вивозити продукцію за межі країни, ніж продавати її на власній території. До речі, гужові дороги тут на той час були найгіршими в Європі.

Подібні тенденції спостерігалися також на початку XX ст. За рівнем концентрації промислового виробництва в головних галузях Україна не лише домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі.

Великі природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок приваблювали іноземний капітал. Тому 25 % іноземних інвестицій Російської імперії отримувала саме Україна. Витіснення з внутрішнього ринку місцевого вітчизняного виробника і вивезення значної частини прибутку монополій за кордон деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії.