7.5. Україна на шляху індустріальної модернізації Передумови промислового перевороту

Україна не була індустріальною країною. Рух до високого рівня розвитку індустріалізації розпочався у XX ст. Соціально-економічні передумови для промислового перевороту і становлення капіталізму в Україні зумовили створення царського маніфесту і законодавчих актів про звільнення селян від кріпацтва навесні 1861 р. Принципові ознаки російської моделі селянської реформи, що відобразилася на долях 5,3 млн осіб, схожі з австрійською (у 1848-му за імператорським патентом селян звільнили від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині й на Буковині) та угорською (ухвала Угорського сейму (1848), підтверджена згодом імператорським патентом (1853) стосовно селян Закарпаття): ліквідація їх особистої залежності від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, надання селянам землі та визначення повинностей за неї, викуп селянських наділів.

Унаслідок реформи 94 % колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше ніж п'ять десятин, 220 тис. залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ лише до однієї десятини, 1600 тис. — від однієї до трьох.

Реформи 1861 р. зберігали селянську общину, яка перетворювалася на найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належали місцеве самоврядування, забезпечення вчасної сплати платежів та податків і виконання повинностей. Для України характерною особливістю було незначне поширення селянських общин. Наприклад, на Лівобережжі общиною жили понад 30%, а на Правобережжі — лише 20, тоді як у Росії — більше як 95 % селян. У перспективі переважання індивідуальних господарств привело до того, що українські селяни більше прагнули приватної власності, порівняно з російськими.

Реформи сприяли активізації господарської діяльності звільнених з кріпацтва селян, які, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатися не лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного наймання робочої сили.

Проте слід зауважити, що модернізація народного господарства Російської імперії, до складу якої входило 80 % українських земель, мала наздоганяючий характер. В основі такої моделі був принцип упровадження іноземних передових технологій та економічних механізмів з метою досягнення розвитку і зрілості національної економіки, але, як правило, під впливом зовнішніх чинників, що загрожують втратою позицій на міжнародній арені державі-аутсайдеру.

Для наздоганяючої моделі економіки характерні такі ознаки:

1) застосування прогресивних явищ та процесів не за допомогою еволюції з боку широких верств населення, а шляхом силової модернізації — "революції з боку правлячих кіл";

2) вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;

3) пріоритетність окремих галузей, що в перспективі зумовлює деформацію структури економіки;

4) збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне функціонування нового, що набуває чинності, укладу та попередніх, що не досягли відповідного розвитку і повністю не вичерпали своїх можливостей;

5) порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, збільшення соціальної напруженості в суспільстві.

Принципова особливість цієї моделі — різке зростання ролі держави, що ви являється в установленні державного контролю за всіма сферами економіки, в активному втручанні державних структур у перебіг реформ. Реалізація такого плану на практиці сприяє збільшенню авторитарності влади та значення чиновництва, посиленню централізму, бюрократизації управління.