Періодизація розвитку економіки та економічної думки

У всіх науках важливе місце займає з'ясування питань періодизації того чи іншого курсу. Повною мірою це стосується і курсу історії економіки та економічної думки. Проте тут вирішення цього питання як загального підґрунтя усвідомлення структурної еволюції економічних знань в історико-культурному та просторовому контексті відзначається певними особливостями. По-перше, за образним висловом Й. Шумпетера, періодизація розглядається як неминуче зло: конкретні її способи та стан не можуть задовольнити представників різних напрямів і водночас відмова від періодизації свідчила б про безсилля науковців у будь-яких варіантах вирішення проблеми. По-друге, внаслідок плюралізму економічної теорії, економічної історії та історії економічної думки існувала в минулому та існує нині велика кількість різноманітних періодизацій соціально-економічного розвитку та його відображення в теоріях, жодна з яких не є загальноприйнятою. Навколо питання про періодизацію точиться особливо гостра боротьба. По-третє, кожна з періодизацій має свої достоїнства та недоліки, але так чи інакше відбиває реальний рух економіки та економічних знань. По-четверте, вирішення проблеми періодизації у курсі історії економіки та економічної думки значно ускладнено тим, що йдеться про необхідність розробки, яка б відображала органічну єдність двох наукових і навчальних дисциплін. До цього часу спроби періодизації розвитку економічної науки здійснюються окремо для економічної теорії, економічної історії та історії економічних учень.

В історії економіки учені виокремлюють різні види періодизації: за історичними ерами та епохами, за суспільно-економічними формаціями, за стадіями економічного розвитку, за етапами науково-технічного процесу та ін. Щодо історії економічних учень, то виокремлені та проаналізовані такі підходи до періодизації: формаційний, історико-хронологічний, періодизація економічного аналізу Й. Шумпетера, парадигмальний. Водночас справедливо підкреслюється, що наведені підходи стосуються окремих важливих аспектів багатогранного розвитку економічного знання і, як правило, доповнюють один одного.

Взаємодоповнюючий підхід, з позицій якого у навчальному посібнику викладаються питання, дає можливість поєднати сильні сторони кожного з окремих зазначених підходів. Звичайно, при цьому потрібно уникати тих положень, які за різних підходів суперечать і навіть взаємовиключають один одного.

Визначальною є періодизація реального соціально-економічного розвитку. Залежно від такої періодизації і в межах її визначається періодизація розвитку економічного знання. За основу взято формаційно-цивілізаційний підхід, в межах якого розкриття питань здійснено з позицій парадигмального підходу, сутність котрого докладно розкрита в п. 1.5. У додатках 1—2 подані періодизації становлення та розвитку політичної економії (економічної теорії) XIX — початку XXI ст. і класифікація її шкіл та напрямів.

Цілком правомірно стверджувати, що у другій половині XX ст. численні розробки різних періодизацій та класифікацій стали особливими важливими розділами економічної історії та історії економічної думки, невід'ємними складовими їх предмета і методології.

Отже, введення у навчальний процес нового курсу "Історія економіки та економічної думки" свідчить про можливості шляхом інтеграції посилити вивчення історико-економічних наук у їх найтісніших взаємозв'язках. Проте це не означає ліквідацію чи зникнення історії економіки (економічної історії) та історії економічної думки як наукових дисциплін, окремих самостійних видів економічного знання. Вони, як і раніше, розвиваються диференційовано, хоч і у тісних зв'язках між собою та з політичною економією (економічною теорією). Розвиток усіх цих наукових дисциплін відбувається не лише під впливом соціально-економічного розвитку та необхідності задоволення його вимог, але й. внутрішнього саморозвитку власне економічної науки. Для економічної науки характерні закони кумулятивно-парадигмального розвитку. Тому варто з'ясовувати і застосовувати до аналізу історії економіки та економічної думки на всіх їх етапах наукові парадигми, конкуруючі науково-дослідні програми та новітній інструментарій дослідження. Вивчення навчального курсу здійснюється з урахуванням єдності простору та часу, складників економічної науки (позитивної та нормативної її частин) і структурних рівнів економіки та відповідно економічної теорії (мікро-, мезо-, макро- і глобоекономік).

Предмет нового інтерактивного курсу — вивчення історії становлення і розвитку суспільного виробництва у національному та світовому масштабах, а також історичного процесу виникнення, розвитку і зміни економічних поглядів, теорій, шкіл і напрямів економічної думки у процесі еволюції людського суспільства, його різних цивілізацій. При цьому правомірність та обґрунтованість вивчення нового нормативного курсу з позицій розвитку світового господарства особливо помітні у контексті економічної, політичної і культурної інтеграції та глобалізації.