Розвиток банківської і кредитної сфер

Нагромаджений віками економічний і культурний потенціал сприяв тому, що Франція значно зміцнила свої позиції в Європі. Країна знайшла свою нішу у світовій та європейській економіці, розвинувши ринкову інфраструктуру, і на декілька десятиліть перетворилася на головного банкіра Європи.

У першій половині XIX ст. відбулося становлення кредитно-банківської системи. Виникають і розвиваються такі кредитні товариства, як "Поземельний кредит", "Рухомий кредит". Відкривають ощадні каси (першу — в Парижі у 1818 р.), які відіграють значну роль у мобілізації капіталу. Це був період так званого грюндерства (гарячково-квапливе заснування банківських установ).

Важливе значення в організації банківської справи мали головні збирачі податків і нотаріуси. До перших належали державні чиновники та банкіри, котрі керували великими обіговими коштами і грошовими вкладами населення. До кас нотаріусів надходили заощадження незначних і середніх вкладників, що давало нотаріусам можливість іноді відігравати роль банкірів. Франція в числі перших країн у світі створила комерційні акціонерні банки.

Виникали і розвивалися приватні банківські доми, котрі започаткували представники великої оптової торгівлі та індустрії. Відомий дім Ротшильда, представники якого очолювали новостворений Верховний банк, що об'єднав усі великі паризькі банківські доми. Здобувши авторитет, Верховний банк поступово став монополістом позик на паризькому ринкові, займав панівні позиції на біржі, в міжнародному вексельному арбітражі, торгівлі дорогоцінними металами, фінансував зовнішню торгівлю.

У1862 р. брати-цукрозаводчики Пер'є створили банк "Креді Мобільє", котрий надавав не лише коротко -, а й довготермінові кредити. Однак головною його діяльністю була спекулятивна гра на біржі і заснування "дутих" акціонерних товариств. Це перший акціонерний банк, який поряд зі звичними банківськими операціями займався торгівлею фондами, що до цього було монополією великих банків. Його діяльність сприяла розвитку залізничного будівництва. Незважаючи на банкрутство (не зміг заплатити своїми зобов'язаннями (дивіденди до 40 % })і пізніше організовані за таким зразком банки вдосконалили акціонерну банківську систему, стали організаторами великої промисловості.

У 1848 р. почав функціонувати банк "Національна облікова контора" на основі об'єднання 65 так званих національних облікових контор, капітал яких на 2/8 гарантувала держава. Банк кредитував здебільшого внутрішню та зовнішню торгівлю, але разом із цим відкривав закордонні відділення.

Наступний крок у розвитку банківської справи — створення в 1859 р. першого депозитного акціонерного банку "Сосьєте Женераль" (промисловий і комерційний кредит) з акціонерним капіталом 60 млн франків, оплаченим за англійським зразком на 25 %. Йому заборонили здійснювати спекулятивні операції, встановили максимально дозволений грошовий вклад. Банк відкрив невеликі депозитні каси в столиці. Пізніше в Парижі заснували другий аналогічний банк і багато подібних невеликих установ у провінції.

1863 р. організували банк "Ліонський кредит", що спеціалізувався на розміщенні у Франції іноземних позик. Утворили колоніальні банки, наприклад Алжирський, Гваделупський, Гвінейський, що за величиною поступалися англійським колоніальним.

Значну роль у розвитку банківської кредитної сфери відіграла Паризька біржа, сума цінних паперів якої з 1851 до 1869 р. збільшилася втричі і становила 33 млрд франків. Вона відігравала роль світового грошового ринку, до якого зверталися за позиками уряди багатьох держав. Щоправда, на відміну від Лондонської, на Паризькій біржі продавали здебільшого не акції, а облігації як французького, так й інших урядів і приватних компаній.

Концентрацію та централізацію капіталу прискорювали розвиток лихварства та спекулятивна гра на біржах. Наприкінці 60-х років 183 великих капіталісти володіли акціями й облігаціями на суму понад 20 млрд франків. Комерційні банки організовували будівництво Суецького і Панамського каналів, що свідчило про з'єднання банківського і промислового капіталів.

Великі прибутки капіталісти отримували у результаті підписання концесії на спорудження Суецького каналу. Акціонерне товариство "Загальна компанія Суецького каналу", котре створив інженер-підприємець Ф. Лессепс, випустило акції на суму 200 млрд франків. Єгипет надав землю, робочу силу й оплатив 44 % акцій. Канал відкрили наприкінці 1869 р., і він 85 років приносив прибутки французьким та англійським капіталістам. У 1956-му єгипетський уряд націоналізував канал.

Отже, протягом століття у країні відбувся промисловий переворот і вона остаточно стала на шлях розвитку ринкової економіки. Однак, на відміну від Англії, французький капіталізм з огляду на національні особливості мав в основному лихварський характер. Позиково-лихварський характер призвів до появи відповідної верстви населення, так званих рантьє — людей, які живуть виключно за рахунок процентів на капітал.

Відносно нерозвинута фабрична промисловість зумовила переважання споживчого експорту і пасивне сальдо торгового балансу. Здебільшого вивозили шовк, вина, меблі, шкіру, фарби, парфумерію та ювелірні вироби. У 1869 р. 64 % імпорту Франції становили промислова сировина та сільськогосподарські продукти.

Зовнішньоекономічна політика характеризувалася боротьбою між фритредерством і протекціонізмом. Промислова буржуазія Франції займала протекціоністські позиції. Прихильники фритредерства — капіталісти, котрі здійснювали внутрішню торгівлю, або їх діяльність пов'язувались із будівництвом залізниць. Вони були заінтересовані у зниженні цін на металовироби, рейки, будівельні матеріали тощо.

Перед 70-ми роками XIX ст. країна за темпами промислового розвитку почала відставати не тільки від Англії, а й від США і Німеччини. У1860 р. вона перебувала на другому місці у світі (після Англії та США), а наприкінці XIX ст. посідала четверте місце (поступилась ще й Німеччині).