7.1. Завершення індустріалізації Великої Британії Передумови промислового перевороту

Однією з перших країн, де почався промисловий переворот, який створив умови для винаходу машин, була Велика Британія (60-ті роки XVIII ст.). Для нього характерні такі головні передумови:

1) значне нагромадження капіталу, зосередженого в небагатьох людей, котрі витрачали кошти з метою вдосконалення економіки. Цей процес відбувався завдяки швидкому розвитку торгівлі, відкритому пограбуванню Індії та інших колоній, переходу промисловості й сільського господарства на капіталістичний шлях;

2) результати Англійської буржуазної революції (1640—1648) — насамперед усунення перешкод для розвитку капіталістичних відносин, швидке зростання продуктивних сил; встановлення буржуазної власності на землю; прискорення аграрного перевороту; сприяння створенню національного ринку. Відбувся перехід від середньовічної феодальної монархії до буржуазної;

3) іноземна конкуренція. Зокрема, у цей період Англія мала певні труднощі зі збутом металу, бавовняних тканин на світовому ринку, де значну конкуренцію їй становили Росія, Швеція та Індія. Перемогти конкурентів можна було тільки за умови налагодження фабричного виробництва і випуску дешевшої та якіснішої, а отже, і більш конкурентоспроможної продукції;

4) нагромадження капіталу супроводжувалося зростаючими можливостями для його вигідного використання. Майже всі війни XVIII ст. закінчувалися захопленням нових колоній. Колоніальна експансія Англії сприяла розширенню ринків збуту для її промислових товарів.

Збільшення колоніальних багатств і розширення торгівлі забезпечували розвиток ринку для британських товарів, котрий вже не задовольняла тільки домашня промисловість, що використовувала ручні методи виробництва. Пошуки шляхів розв'язання проблеми масового виробництва товарів сприяли збільшенню технічних винаходів наприкінці XVIII ст., а процес нагромадження капіталу досяг рівня, за якого впроваджували ці винаходи і переходили до масового виробництва.

До середини XIX ст. Англія остаточно сформувалась як колоніальна імперія, хоче загарбання нових територій і ринків збуту тривало. Створення колоніальної імперії сприяло ще більшому зміцненню економічної могутності країни.

У 1860 р. Велика Британія разом із колоніями охопила територію майже 6,5 млн км кв., на якій проживало 145 млн осіб. Деяким колоніям надали самостійність: самоуправління Австралії та права домініону Канаді. Як компенсацію, Англія насильно "відкрила вікно" для торгівлі з Китаєм і Японією. Становлення ринкової економіки вільної конкуренції в Англії до середини XIX ст. забезпечило два взаємопов'язані соціально-економічні процеси: аграрний переворот (XVII ст.) і промислова революція, що переросла в індустріалізацію (середина XVIII — початок XIX ст.).

Розвиток капіталістичного фермерства

У XVIII ст. Англія була переважно сільськогосподарською країною. Щоб стимулювати розвиток кормової бази й експорт зерна, уряд у 1660 р. увів високі мита на імпорт хліба, худоби, м'яса, із 1689 р. — на пшеницю, яку вивозили, сплачуючи премію б шилінгів за квартер (2,9 л), якщо ціна на неї не перевищувала 48 шилінгів, за винятком неврожайних років. Ухвалили закон про осілість з метою забезпечення сільського господарства робочою силою. Згідно з цим документом сільськогосподарським працівникам забороняли самостійно покидати приходи, де вони працювали за наймом. Якщо робочої сили було надто багато, прихідська влада могла висилати працівників. Така політика загалом сприяла збільшенню обсягів вирощування зернових, у тому числі на експорт. Наприклад: у 1706—1725 рр. експортували 5,4 млн квартерів; у 1726—1745 — 7; у 1746—1765 рр. — 9,5 млн квартерів зерна.

Стабільний розвиток зовнішнього і внутрішнього ринків забезпечував сільському господарству постійний стимул для вдосконалення техніки.

Із 90-х років XVIII ст. прогрес у сільському господарстві визначався його інтенсифікацією. Ввели чотирирічну сівозміну, землю орали глибше, старанніше розпушуючи ґрунт і очищаючи його від бур'яну. За рахунок огороджування навчилися годувати худобу протягом зимового періоду, не завдаючи збитків врожаю.

Особливість огороджування у XVIII ст, полягала в тому, що орні землі перетворювали на пасовиська для овець і відкриті поля, котрі спільно обробляли, на великі ферми, де успішно розвивалося зернове та скотарське господарства. Крім того, на основі узаконених звичаями прав огородили велику площу необроблюваних земель, які використовували сільські жителі для пасовища, з метою вирубування лісу та видобування торфу, а також багато пустирів, котрі з 1740 р. закріплювали за господарем у парламенті. Незначних фермерів-орендарів в окремих районах поступово виганяли із землі або розоряли шляхом орендної плати, що в 4,5 і навіть у 10 разів перевищувала звичайну. Багато невеликих фригольдерів продавали свої землі, оскільки не могли конкурувати з удосконаленими методами ведення господарства, які застосовували багаті сусіди. Високі земельні податки призводили до того, що лендлорди здавали в оренду на тривалий термін маєтки великим фермерам-орендаторам (як правило, на 99 років), котрі обробляли від 80 га землі й більше. Це спричинило загальне закріплення ділянок і витіснення орендарів малих ферм. Такі господарства — капіталістичні аграрні підприємства, де використовували переважно найману працю, застосовували вдосконалені знаряддя праці, передові агротехнічні прийоми.

Огороджування зумовлювало концентрацію землеволодіння і землекористування; воно супроводжувалося безжалісним порушенням прав селян. Лише деякі з них домагалися узаконення встановлених звичаєм прав на загальний селянський вигін, і лише одиниці отримували відповідні компенсації за втрату цих прав. Раніше селяни заробляли на прожиття тим, що займалися домашньою промисловістю, тримали худобу або домашню птицю і наймалися на постійну або тимчасову роботу. Під час огороджувань вони могли заробляти лише роботою за наймом. Це був період руйнування домашньої промисловості у зв'язку з конкуренцією, що виникла з боку нових ферм і фабрик.

Унаслідок революції в сільському господарстві відбулися такі зміни:

1) зросла продуктивність землі, що дало змогу відповідно забезпечити зростаюче міське населення продуктами сільського господарства;

2) утворився резерв працівників — люди звільнені від будь-якої роботи із землею, не прив'язані ні до місця, ні до власності. Виник суспільний клас вільних працівників відповідно до розвитку вільного капіталу. Організованому формуванню ринку робочої сили сприяли створені в другій половині XIX ст. бюро при міських органах самоврядування, до яких зверталися особи, котрі шукали роботу, та роботодавці. Біржу праці, що координувала ринок праці в масштабах усієї країни, заснували на початку XX ст.;

3) значно збільшився внутрішній ринок збуту промислових товарів. Селянин періоду натурального сільського господарства, займаючись домашньою промисловістю і будучи відірваним від зовнішнього світу, міг купити дуже мало. Пролетарям, звичайно, доводилося споживати набагато менше, але все це вони мали купувати, що сприяло появі місткого внутрішнього ринку.