Модуль 3. Економіка індустріальних цивілізацій Розділ 7. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина XVIII — перша половина XIX ст.)

Речі, які самі по собі не є товаром, наприклад честь, совість та ін., можуть стати для своїх володарів предметом продажу і, таким чином, завдяки своїй ціні, набувають товарної форми.

Карл Маркс

Загальна характеристика

Первісне нагромадження капіталу завершилося наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. промисловою революцією спочатку в Англії, а потім у континентальній Європі й Америці. Головними галузями господарства були металургія та машинобудування, виготовлялись верстати й устаткування для легкої (текстильної) і харчової промисловості, транспорту (пароплави й паровози).

До кінця XIX ст. мережа залізниць охопила Європейський континент. Трансконтинентальні дороги виникають також в Америці. Час подолання відстаней і вартість перевезень істотно зменшилися. Це сприяло формуванню єдиних національних ринків. Використання пароплава, що долав відстані у два-три рази швидше, ніж найшвидкохідніший вітрильник, і на борту якого розміщувалося у кілька разів більше вантажу, у свою чергу зумовило становлення світового ринку.

У промисловості провідних країн світу, насамперед Великої Британії, зросла чисельність зайнятих. Збільшився і показник міського населення, а також його частка в загальній чисельності населення країни. Проте ще більше половини населення становили сільські жителі.

Буржуазія найрозвинутіших країн домагалася визнання основних особистих прав і свобод усіх громадян, політичної рівноправності, спочатку тільки для дорослих (особи старші 21—25 років) і забезпечених чоловіків, а також свободи підприємницької діяльності, юридичного захисту прав власності тощо. Скасували обмеження господарської діяльності, зокрема цехи й гільдії.

Приблизно до середини другого десятиліття XIX ст. у найбільш розвинутих країнах Європи формується нова економічна система. Розглянемо детальніше її головні ознаки.

1. Велика чисельність (сотні, тисячі) виробників і продавців на локальному і національному ринках та у кожній галузі. Частка кожного з них була дуже мала (не більше 1,5 %), тому вони не могли істотно впливати на ціну, й вона сама встановлювалася на ринку в результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями. З'явилося поняття "ринкова економіка", яке широко використовуватимуть у другій половині XIX ст. Проте вже тоді воно мало таке значення: на основі приватної власності та ринкових механізмів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції —- відбувається взаємодія покупців і продавців у сфері товарно-грошових відносин, що приводить до реалізації товарів і задоволення потреб населення.

2. Товари однорідні — не було товарних марок, асортимент відносно обмежений, споживчі товари прості, тому для конкуренції властивий переважно ціновий характер.

3. Межі входу в значну частину галузей досить низькі, що сприяло припливу капіталу у високоприбуткові види бізнесу й вирівнюванню норми прибутку, посиленню конкуренції й зменшенню цін. Не виникало особливих проблем і з ліквідацією чи перепрофілюванням бізнесу, оскільки виробничі приміщення й устаткування досить універсальні. Виявляється феномен змішаної економіки.

4. Законодавчі обмеження незначні й перешкоджають лише кримінальній діяльності.

5. Важлива комерційна інформація поширювалася повільно й рівномірно, тому жоден не мав виключних джерел інформації.

6. Держава виконувала переважно військово-поліцейські функції. У питання виробництва, ціноутворення, торгівлі й розподілу благ держава не втручалася. Вона також практично не брала участі у розв'язанні соціально-виробничих проблем: забезпеченні зайнятості, відповідних умов праці, встановленні рівня її оплати, страхуванні та ін. Можна сказати, що це соціально-політична організація суспільства, заснована на змішаній економіці, з переважаючим розвитком ринкових відносин.

Систему, що відповідає цим характеристикам (умовам), в економічній літературі називають системою вільної конкуренції. Проте вже до кінця XIX ст. більшість умов порушили й економічна система провідних країн перебувала в якісно новому становищі. Отже, епоху вільної конкуренції можна умовно обмежити приблизно столітнім періодом із 1775—1815 рр. до 1875—1895 рр.

У цей період завершився територіально-економічний поділ світу між так званими великими державами: Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами і США, Російською, Австрійською й Османською імперіями. Для метрополій колонії вважали джерелами дешевої сировини, продовольства і ринками збуту промислових товарів. Японія, Німеччина й Італія, що не змогли взяти участі у первісному поділі, почали готуватися до боротьби за переділ колоніальних володінь і сфер впливу.

На європейських країнах, насамперед Франції, потім Англії, Німеччині й Росії, відобразився демографічний перехід від режиму відтворення населення, за якого висока смертність компенсувалася високою народжуваністю, до режиму, коли обидва показники були відносно низькими. Оскільки на першому етапі переходу під впливом поліпшення структури харчування, санітарно-гігієнічних умов (каналізація, кип'ятіння води, регулярне миття та ін.), досягнень успіхів у медицині (вакцинація, допомога під час пологів тощо) різко зменшується смертність, а показники народжуваності залишаються досить великими, чисельність населення почала швидко збільшуватись. Наприклад, чисельність населення Європи між 1800 і 1900 pp. зросла майже втричі — із 160 до 410 млн осіб. І це — незважаючи на надто високу дитячу смертність, смертність робітничого класу, війни, епідемії та масову міграцію зубожілих селян у Південну й Північну Америку. Населення обох континентів збільшилося у шість разів — із 25 до 150 млн осіб, Успіхи інших регіонів світу в цьому були незначними: чисельність населення Китаю зросла лише на 35—40 %, Африки — у 1,5, Азії — в 2 рази.

Модернізація господарства і суспільного устрою відбувалася нерівномірно. Першими на цей шлях ще у XVIII ст. стали Велика Британія та Нідерланди. Набагато пізніше, у 1820—1860 рр., модернізація простежувалася у Франції та СІЛА, де розбіжності у виборі шляху розвитку країни призвели до громадянської війни.

Запізнілий і насильницький характер мала модернізація в Японії, Німеччині й Росії. Тут ініціатором була держава, що мало потім дуже суперечливі наслідки.

У результаті вузькості внутрішнього ринку загострилася боротьба між капіталістами провідних країн за зовнішні ринки збуту.

Індустріальна цивілізація починалася у визначеній соціально-економічній формі. За всіма ознаками це був капіталізм. Базовий компонент переходу до капіталізму — революційні зміни у продуктивних силах, а саме формуванні фабрично-заводської промисловості, великої машинної індустрії.

Капіталізм — соціально-економічна система, за якої:

— всезагального значення набувають ринкові відносини;

— приватні особи володіють і управляють власністю, включаючи капітальні активи;

— існує відчуження переважної більшості працездатного населення від засобів виробництва;

— робоча сила стає особливим товаром, її купують за заробітну плату;

— зникають обмеження до відкритої конкуренції;

— вільні ціни вважають головним регулятором розподілу ресурсів;

— забезпечується свобода підприємництва.

Спільною ознакою у характеристиці "капіталізму" та "ринкової економіки" є економічні відносини, що тісно пов'язані з ринком. Тому стосовно XIX ст. капіталістичну систему можна визначати як соціально-політичну організацію суспільства, засновану на ринковій економіці.