Неоінституціоналізм

У новітній економічній літературі спостерігаються суттєві зрушення в економічній теорії на рівні її структури, а також усередині власне мікро- і макротеорій. Визнано, що 90-ті роки XX ст. характеризувалися вибухом інтересу наукових співтовариств до неоінституціоналізму. Зокрема, четверо його провідних теоретиків (Р. Коуз, Г. Беккер, Д. Норт і Р. Фогель) стали лауреатами Нобелівської премії з економіки. Вже наприкінці минулого століття неоінституціоналізм отримав всезагальне визнання і поступово ввійшов як складова в основне ядро (мейнстрим) сучасної економічної теорії Заходу1.

У 2009 р. лауреатами Нобелівської премії з економіки стали два видатних представники неоінституціоналізму — О. Вільямсон та Е. Острем (до речі, перша жінка-економіст, нагороджена цією престижною премією).

Численні дослідники звертають особливу увагу на те, що неоінституціоналізм змінив зміст мейнстриму, ввівши до його складу такі ключові поняття, як трансформаційні та трансакційні витрати, права власності, опортуністична або угодовська поведінка, мережа контрактів та ін. Водночас змінилася і структура економічної теорії. Місце дволанкового ланцюжка, що ґрунтувався на протиставленні співвідносних понять мікро- і макротеорій, зайняв довший ланцюг: мікроекономіка "- мікромікроекономіка <-> макроекономіка —> макромакроекономіка.

Суть мікромікротеорії полягає у спробах учених-економістів з'ясувати внутрішню сутність таких найважливіших суб'єктів ринку, як фірма, домогосподарство (сім'я), держава та ін.

На рівні макромакроекономіки, або мегаекономіки, її представники намагаються збагатити методологію цілісності (холізму) шляхом аналізу суспільних інститутів, що розглядаються в їх часовій та історичній визначеності й мінливості. Як правило, такий підхід супроводжується критикою неокласичної економічної теорії в цілому, а отже, і сучасного мейнстриму, вирішальною складовою якого була і продовжує залишатись неокласика. Д. Норт стверджує, що ця теорія є "невідповідним засобом для аналізу політики і вироблення рекомендацій щодо стимулювання економічного зростання та розвитку. Вона містить два помилкові допущення: згідно з першим, жодного значення не мають інститути, а відповідно до другого, жодної ролі не відіграє час".

Нова і новітня економічна історія

Серед історичних шкіл в економічній науці дослідники виокремлюють дві найзначніші: 1) німецьку історичну школу другої половини XIX — початку XX ст.; 2) сучасну англо-американську школу нової економічної історії (нову економічну історію).

Нова економічна історія — сучасна англо-американська історична школа, основними рисами якої є: 1) орієнтація на неоінституціональну міждисциплінарну методологію; 2) кліометричні методи дослідження реальності; 3) використання поряд з історичним еволюційного методу в економічній науці.

Кліометрія (від старогр. — старогрецька муза історії і вимірювати) — сукупність досліджень в економічній історії та історії економічної думки, що активно використовують статистичні та кількісні методи. Термін "кліометрія" вперше ввели лауреати Нобелівської премії з економіки (1993 р.) Д. Норт і Р. Фогель.

Кліометрія з'явилася на інтелектуальній арені економічної історії наприкінці 1950-х років і набула значного поширення у другій половині XX ст. Протягом цього періоду вона стала втіленням тісної інтеграції економічної історії та неокласичної економічної теорії.

Про відмінність між докліометричною та кліометричною історіями економіки Д. Норт зазначає так: "Докліометрична історія економіки фактично будувалася навколо інституцій, і в руках найвидатніших її прибічників зуміла дати нам картину неперервності розвитку та інституційної зміни, тобто еволюційний опис. Та оскільки вона ґрунтувалася на шматках теорії і статистики, то не піддавалася узагальненню та аналізу, які виходили б за межі, по суті, конкретного випадку. Кліометричний внесок — це застосування систематичних положень теорії (неокласичної теорії) до історії та використання досконалих кількісних методів для окреслення і перевірки історичних моделей".

Систематичне застосування теорії ціноутворення до історії економіки стало великим внеском неокласичної теорії. Проте Д. Норт звертає увагу на високу ціну за некритичне сприйняття неокласичної теорії.

У працях представників нової економічної історії, насамперед її складника — кліометрії, важливе місце посідають побудова та дослідження так званих контрфактичних ситуацій.

"Контрфактичну ситуацію в кліометричній методології розглядають як таку змодельовану за допомогою того чи іншого підбору кількісних показників ситуацію, яка у тому чи іншому значенні протистоїть досліджуваному історичному явищу. Це "ситуація", що не мала місця в реальній історії. Іншими словами, конструюючи контрфактичну ситуацію, історик має поставити запитання: що було б, якби відбувався реальний історичний процес, якби з історії вилучили дію тих чи інших чинників або, навпаки, передбачили дію додаткових? Таке зіставлення історичного процесу чи явища, зафіксованого у вигляді системи кількісних показників, з якоюсь контрфактичною ситуацією (тобто з тією ж, але цілеспрямовано видозміненою системою кількісних показників) є гіпотетичною дедуктивною моделлю досліджуваного процесу чи явища".

Усередині кліометричної школи вчені визначили три її основні напрями, представлені трьома групами вчених:

1) науковці, котрі займаються збиранням інформації та її обробкою (Л. Девіс, Т. Х'юз, Т. Фішлоу та ін.);

2) вчені, результатом наукової діяльності яких була "власне економічна історія" та докладне обговорення гіпотез (Д. Норт і його прихильники);

3) "квазіісторична група", представники якої віддають перевагу формуванню моделей, при цьому гіпотези не відкидали й не верифікували, а лише вважали, що вони потребують обґрунтування (А. Конрад, Дж. Меєр, Р. Фогель та ін.).

В історії розвитку інститутів вияви залежності від попереднього розвитку досліджують на двох рівнях: окремих інститутів та інституціоналістських систем (особливо національних економічних систем).

Згідно з поглядами представників новітньої економічної історії, QWERTY- ефекти — усі види порівняно неефективних, але усталених стандартів, які свідчать, що історія має значення.

Залежність від попереднього розвитку — це така послідовність економічних змін, за яких на можливий результат впливають віддалені події минулого, причому швидше випадкові події, ніж систематичні закономірності.

У межах нової та новітньої економічної історії є певні відмінності між їх напрямоутворювальними теоріями. Наприклад, кліометрія й близькі до неї наукові дослідження у галузі економічної історії базуються на положеннях неокласичної школи. Теорія залежності від попереднього розвитку та інші, близькі до неї, наукові дослідження засновані на парадигмі синергетики. Вона пов'язана з ідеями відомого бельгійського вченого, лауреата Нобелівської премії з хімії І. Пригожина, автора теорії самоорганізації порядку з хаосу. З позицій синергетичного підходу, розвиток суспільства не є жорстко визначеним (за принципом "іншого не дано"). Насправді відбувається чергування періодів еволюції (коли вектор розвитку змінити не можна — рух по аттрактору) і точок біфуркації (в яких виникає можливість вибору). Твердження представників QWERTY - номії про історичну випадковість первісного вибору випливає з розгляду саме біфуркаційних точок історії, коли здійснюється вибір однієї можливості з низки альтернативних. Вибір у таких ситуаціях практично завжди відбувається за умов невизначеності й нестійкості балансу соціальних сил. Тому за біфуркації доленосними можуть виявитися навіть зовсім незначні суб'єктивні обставини — за принципом "метелика Бредбері".

Прихильники новітньої економічної історії великого значення надають очікуванням людей у ситуації невизначеності. "Специфічна система могла перемогти конкурентів лише тому, що покупці очікували цієї перемоги, — вважає П. Де-від. — Таким чином, хоча раннє лідерство, набуте QWERTY - стандартом завдяки його споконвічній асоціації з "Ремінгтоном", було хитким, але коли зросли очікування його переваги, це виявилося достатньою гарантією того, що в результаті переможе саме QWERTY -стандарт".

Отже, після численних досліджень QWERTY - ефектів економісти-історики зі здивуванням виявили, що багато символів технічного прогресу, які нас оточують, набули добре знайомого вигляду внаслідок випадкових обставин, і що ми живемо зовсім не в кращому зі світів.

Д. Норт вважав найважчою загадкою людської історії те, як пояснити величезне розходження шляхів історичної зміни. Важливо також встановити, які умови ведуть до подальшого зближення, а які спричинюють розбіжності. До цієї загадки додається ще й інша: чим можна пояснити існування суспільств, які перебувають у довготривалому застої або цілковитому занепаді економічного добробуту?

У процесі пошуків відповіді на ці та інші подібні запитання вчений поставив під сумнів корисність неокласичних припущень і, зрештою, зробив висновок, що вони "не придатні для розгляду багатьох питань у суспільних науках і стають перешкодою на шляху розуміння існування, формування та еволюції інституцій"1.

Натомість дослідження інституцій потребує відмови від надмірно спрощеного принципу раціональності й вивчення їх у всій складності середовища. Тому Д. Норт замінює вичерпну інформацію і раціональну максимізаційну поведінку на процедурне пізнання й обмежену раціональність та замінює постулат простоти на обговорення недетерміністських результатів соціальної взаємодії. Наслідком цього підходу стала відмова від власного попереднього бачення інституцій як ефективних економічних утворень і спроб представити їх через просту модель трансакційних витрат.

Нинішня теоретико-методологічна позиція Д. Норта, розкриття ним відмінностей між докліометричною і кліометричною історіями та еволюція його поглядів на ефективність інститутів подані у праці вченого "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки".

Звертають увагу на такі відмінності школи нової економічної історії, порівняно з попередніми історичними школами:

1) використання інституціоналізму як напряму, що має ефективну історичну методологію.

Серед багатьох положень з цього питання виокремимо із праці Д. Норта "Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки" таке: інституції забезпечують суспільство основною структурою, за допомогою якої люди протягом історії створювали порядок і намагалися зменшити невизначеність у процесі обміну. Разом із використовуваною технологією вони визначають трансакційні і трансформаційні витрати, а отже, і прибутковість та доцільність економічної діяльності. Вони пов'язують минуле із сучасним та майбутнім, тому історія — це великою мірою щораз повніша розповідь про інституційну еволюцію, в якій історичне функціонування економік можна зрозуміти лише як її невід'ємну частину. Вони є ключем до з'ясування взаємозв'язку між державним ладом та економікою, а також наслідків цього взаємозв'язку для економічного зростання (або застою і занепаду);

2) широке застосування положень еволюціонізму (еволюційної економічної теорії).

"Вивчення історії має велике значення, — наголошує Д. Норт. — І не тільки тому, що можемо навчитися чогось з минулого, а й тому, що сучасне і майбутнє пов'язані з минулим неперервністю суспільних інституцій. Сьогоднішній і завтрашній вибір формується минулим. А минуле можна зрозуміти лише як розповідь про еволюційний розвиток інституцій. Залучення інституцій до економічної теорії та історії економіки — це суттєвий крок до удосконалення цих дисциплін"1.

У навчальному курсі з історії економіки та економічної думки проведені такі відмінності між історичним і еволюційним методами досліджень. Історичний метод у більшості випадків застосовують у межах заданої системи оцінок, а еволюційний приходить до неї у процесі свого дослідження; історичний метод залишається у межах економічної дисципліни, а еволюційний формулює принципи міждисциплінарного дослідження; він, наслідуючи ідею "економічного імперіалізму" Г. Беккера, прагне захопити дослідницьке поле інших соціальних наук — соціології, історії, політології, філософії. Проте загальний висновок зроблено не як протиставлення двох наукових методів, а йдеться про необхідність їх використання в єдності. Економічній науці потрібні рівноцінно й водночас обидва зазначені методи: без історичного методу не буде еволюційного, а отже, і можливості перейти до теоретичного дослідження;

3) використання статистичного і математичного апаратів в історико-економічних дослідженнях та створення нової економічної дисципліни — кліометрії.

Р. Фогель стверджував, що кліометрія сама по собі є окремою дисципліною у зв'язку зі специфічним методом інтегрування історії з економікою, підпорядкованим неокласичній теорії: "Методологічними ознаками нової економічної історії є її наголос на вимірюванні та визнанні нею тісних зв'язків між вимірюванням і теорією";

4) застосування міждисциплінарної методології і, як наслідок, синтез при вивченні економічної історії та історії економічної думки економічного підходу з правовим, політологічним, соціологічним та іншими підходами.

Такий підхід отримав у науковій та навчальній літературі назву "економічного імперіалізму”, який зазвичай тлумачать як спроби поширити методологію неокласичної економічної теорії на дослідження процесів та явищ, що традиційно належать до інших, ніж економічна, галузей наукового знання.