Епоха Великих відкриттів

Значного розвитку в Західній Європі до XVI ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби в грошах як у загальному засобі обміну. В Європі не вистачало металевих грошей із золота й срібла. Монополія італійських купців у європейській торгівлі східними товарами сприяла відпливу золота з Європи на Схід. Окрім того після послаблення розвитку торгівлі на Середземному морі в XV ст. унаслідок браку грошей, падіння Константинополя (1458) та захоплення турками Середньої Азії і Балкан, відновлення монополії єгипетських султанів на Червоному морі необхідність пошуку нових джерел надходження золота й срібла, шляхів торгівлі ще більше зросла. Економічні переконання того часу пов'язували поняття "багатство" тільки з однією його формою — грошовою. Повноцінними грошима у всіх доіндустріальних цивілізаціях вважали виключно золото і срібло, хоча на Сході в той час уже користувалися паперовими грошима. Для Європи це буде у майбутньому. "Люди гинули за метал", якого в Європі бракувало. Його не вистачало ні для обслуговування реалізації товарних потоків, що збільшувалися, ні для задоволення потреб населення, ні для розвитку промисловості на новій індустріальній основі, ні для сплати податків, процентів, грошових рент, заробітної плати, ні для нагромадження капіталу, ні для забезпечення потреб європейської аристократії та королівських палаців. Пасивність торговельного балансу у взаєминах із країнами Сходу — одне із джерел відпливу золота і срібла. Уже на початку XVI ст. практично вичерпались срібні рудники Німеччини, які відігравали роль головних постачальників білого грошового металу Європи. Потрібні були нові джерела грошового металу. У таких умовах нестримна загальна жадоба грошей, джерел швидкого збагачення охопила в Західній Європі всі верстви населення. Це стимулювало до пошуків нових морських торгових шляхів з Європи в Африку, Індію, Китай та Середню Азію, де, на думку європейців, знаходилося багато золота, срібла, самоцвітів і прянощів. Особливе значення мала Індія, з якої із найдавніших часів доставляли в Європу спеції, ліки, тканини, слонову кістку.

Важливі зміни, що поліпшили діяльність у галузі мореплавства й військовій справі, позитивно вплинули на Великі географічні відкриття. В Європі створили нові види кораблів (каравели і баржі), збільшилася їх вантажність (від 500 до 2 тис. т). Удосконалили компас, який із XVI ст. починають активно використовувати, морські карти, прилади (барометр і гідрометр) та обладнання, тому значно зросла безпека мореплавства. Відродилася антична ідея про кулеподібність Землі. Велику роль відігравала вогнепальна зброя, винайшли мушкети, пістолети і гармати.

До кінця XV ст. лідируючі позиції займала Португалія. Мореплавці інших країн отримали від португальців інформацію про морські припливи, відпливи, течії, напрямок вітрів. Нанесення на карту нових земель сприяло розвитку картографії.

Епоху Великих відкриттів поділяють на два періоди:

1) іспано-португальський (кінець XV — середина XVI ст.), до якого належали відкриття Америки (перша експедиція X. Колумба в 1492 р.), плавання португальців до Індії та берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко да Гама (1457—1499), іспанські тихоокеанські експедиції XVI ст. від першого навколосвітнього плавання Ф. Магеллана (1519—1522) до експедиції Вільяловоса (1542—1543);

2) період російських і голландських відкриттів (середина XVI — середина XVII ст.). У той час вирізняли: відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т. Єрмака біля 1581 р. до плавання Ф. Попова — С. Дежньова у 1648 р.), англійські та французькі відкриття в Північній Америці, голландські тихоокеанські експедиції та відкриття Австралії.

Розглянемо детальніше головні соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів (ВГВ).

1. Почала формуватися колоніальна система, що прискорило виникнення в Західній Європі капіталістичного виробництва і сприяло нагромадженню в буржуазії значних грошових сум, потрібних для організації великих індустріальних підприємств. Розвиток Іспанії та Португалії як колоніальних держав був відносно нетривалим. Отримані у результаті експлуатації колоній багатства феодали використовували непродуктивно, тоді як в Англії та Франції заохочували поширення промисловості й торгівлі. Позиції Англії, Франції та Нідерландів на колоніальних ринках зміцнювалися. Вони могли ефективніше застосовувати географічні відкриття з метою розвитку ринкової економіки і створення власних колоніальних імперій.

2. Завдяки сміливим експедиціям мореплавців багатьох країн світу Європу, Африку, Америку й Австралію поєднували торгові шляхи, відбувалося становлення світового ринку. Його виникнення зумовило зародження й розвиток капіталістичних відносин у Західній Європі. Новий світ став ринком збуту для мануфактур Європи. Монопольне володіння ним забезпечило швидке нагромадження капіталу в країнах Західної Європи. Великі географічні відкриття сприяли міжнародному поділу праці та становленню світового господарства. У процесі боротьби за оволодіння новими ринками поступово почали утворюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців у визначених районах світу. Наймогутніші з них — ост-індські компанії в Нідерландах і Англії, котрим вдалося монополізувати індійський ринок. Тобто ВГВ стали "локомотивом історії", що сприяло переходу людства з аграрного суспільства в індустріальне. Феодальні відносини поступово трансформувалися у капіталістичні (ринкові). Активізувалися ринкові зв'язки. Почали формуватися світові ринки сировини, капіталів, праці, збуту товарів, які у майбутньому виведуть одні країни у багаті, а інші залишаться їх сировинними придатками і ринками збуту їх продукції.

3. Відбулася так звана революція цін, зумовлена ввезенням із Америки до Європи великої кількості золота й срібла. Протягом XVI ст. загальна кількість дзвінкої монети, що перебувала в обігу в західноєвропейських країнах, збільшилася у понад чотири рази. Такий великий наплив відносно дешевого золота й срібла призвів до різкого падіння їх вартості і значного підвищення цін на продукцію сільського господарства й промисловості (за останні 30 років XVI ст. вони зросли в 2—3 і більше разів). В Європі вперше спостерігалася значна інфляція, яка захопила і територію України.

4. Революція цін сприяла зміцненню позицій міської та сільської буржуазії, що формувалася, збільшенню її доходів і чисельності мануфактурних робітників. Розорялися великі землевласники-феодали, потерпали від збитків найбідніші селяни та наймані працівники.

5. У результаті ВГВ після переміщення головних торгових шляхів змінилось місцезнаходження центру економічного життя — із середземноморських країн у держави на берегах Атлантичного океану. Занепадали італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі — Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме останній вважали найбагатшим містом у Європі, світовим торговим і фінансовим центром. У XVI ст. почали функціонувати товарна і фондова біржі. На відміну від Португалії та Іспанії, які мали переваги торгівлі, головними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія та Франція. Буржуазія цих країн швидко збагачувалась, отримуючи золото й срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово Нідерланди, Англія, Франція витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім і з заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і південних морів на межі XVI— XVII ст. першість належала Нідерландам, а в 40-ві роки XVII ст. буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту та панування на морі, за колоніальні володіння. Саме з цього приводу європейські підприємці та вчені зацікавилися виробничою діяльністю. Почалось переосмислення поглядів меркантилістів стосовно того, що золото є багатством, а суть багатства — в дорогоцінних металах.

6. Унаслідок ВГВ посилились нові тенденції в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона мала яскраво виражений меркантилістський характер. Правлячі династії Іспанії, Англії, Франції різними способами сприяли розвитку торгівлі, промисловості, судноплавства, колоніальній експансії. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу сприяв появі капіталізму, що утверджувався в надрах феодалізму і зумовив формування та розвиток ринкової економіки.

Відбувався прогрес у науці й техніці, географії, астрономії, біології, мінералогії, в освоєнні територій Землі (в 1400 р. європейці освоїли 50 млн км кв. території Землі, а у 1600 р. — 310 із 510).

Проте були і негативні наслідки: гнобили вільні народи, загинули самобутні цивілізації інків, ацтеків, ганьбою для європейців стала работоргівля африканським населенням (неграми). З'явилися своєрідні обміни хворобами: східні люди звикали до алкоголю, а європейці були вже тютюново залежними, вживали наркотичні речовини.

Східна та європейська (західна) цивілізації не розвивалися паралельно. Почався процес взаємопроникнення культур, який триває і донині.

Пізніше, у XVIII ст., виник "світовий трикутник". Європейці відкрили доступ в Індію, щоб отримувати грошові потоки. Але все сталося не так: американські цінні метали перетворювалися в Європі на золоті й срібні гроші, котрі вивозили в Індію, а звідти в Європу ввозили прянощі, тканини, бавовну, дорогоцінні камені, ювелірні вироби. Золото розосереджувалося і мігрувало світом. Це була перша ознака того, що вже у XVI—XVIII ст. формувалися світові ринки.

Становлення перших колоніальних імперій призвело до значних змін в економічному житті й побуті європейських народів. Кава з Африки, какао з Америки, чай із Індії стали звичними напоями європейців. У повсякденному побуті вони використовували тютюн. Бавовняне виробництво вважали найважливішою галуззю промисловості в Європі. Повсюди продавали тропічні фрукти і горіхи, хутра, шкіру. Із Америки привезли картоплю, томати, боби, кабачки, моркву й кукурудзу, з Мексики — індичку, рис із Азії сіяли в Європі й Америці. Так змінювався європейський світ.

Отже, у результаті ВГВ окремі країни Західної Європи перебували у максимально сприятливих умовах для розвитку капіталістичного виробництва. Позитивний вплив на них мала географічна близькість до нових морських шляхів світової торгівлі, а також те, що Русько-Литовська і Московська держави захищали Західну Європу від руйнівних татаро-монгольських набігів. ВГВ пришвидшили процес первісного нагромадження капіталу.

Основні джерела нагромадження капіталів — колоніальні війни, торгівля рабами, піратство, державні позики, податки, система протекціонізму, нееквівалентний обмін, жорстокі методи поневолення і пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки. Клас капіталістів виник не лише внаслідок працелюбності, енергії та старання, як вважають більшість західних учених, а й у результаті насилля, пограбування, доведення до бідності мільйонів людей.

Визначимо такі головні відмітні ознаки епохи первісного нагромадження капіталу:

1)розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка відобразилася на всіх аспектах тогочасного суспільного життя. Нові напрями буржуазних свобод, пов'язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, привели до посилення підприємницької ініціативи;

2) найпрестижніша галузь торгівлі — зовнішня торгівля — стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XV ст. перетворилась на центр світової торгівлі, відбувся перехід від епохи Середньовіччя до первісного нагромадження капіталу;

3) поширення зовнішньої торгівлі зумовило створення нових форм організації торгового капіталу (торгові й акціонерні компанії, біржі тощо);

4) паралельно з торговим капіталом формувався позиковий, або банківський, що замінив середньовічне лихварство. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від котрих лихвар намагався отримати максимум грошей, клієнтом банкіра був купець, у благополучному становищі якого заінтересований власне банкір, оскільки його процент становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра належали такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, в епоху первісного нагромадження виникло багато сучасних форм банківської діяльності. Країни — лідери в торгівлі ставали європейськими банками;

5) розвиток торгівлі спричинив зміни у сфері виробництва — як сільськогосподарського, так і промислового. З'явилися нові організаційні форми — мануфактури, організаторами яких насамперед були купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим;

6) відбувалося становлення національних держав, що мали економічну основу для об'єднання у формі національного внутрішнього ринку, який формувався і пов'язував у єдине ціле окремі райони країни. Замість торгової політики окремих міст виникає торгова політика держави. Це була політика протекціонізму, тобто політика захисту вітчизняних виробників і купців у їх боротьбі проти іноземних конкурентів;

7) до кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція — меркантилізм, що виражала світогляд торгової та банківської буржуазії. Проте меркантилісти вже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково ототожнювали його з грошима, а гроші — із золотом і сріблом. Саме з цим пов'язана їхня вимога до держави в інтересах нації здійснювати політику протекціонізму.

Меркантилістська система розгляду національного багатства як головного орієнтира економічної політики передбачала застосування таких урядових заходів: нагромадження золота та інших дорогоцінних металів і каменів як вираження суті багатства, проведення зовнішньоторговельної політики з метою забезпечення збільшення обсягу золота і срібла, стимулювання розвитку національної промисловості шляхом імпорту дешевої сировини та за допомогою введення протекціоністських тарифів на імпортовані товари промислового призначення, зростання експорту готової продукції з високою нормою доданої вартості, створення умов для збільшення чисельності населення і досягнення активного торговельного балансу як головної умови для поліпшення національного добробуту. Система таких заходів, що становили основу політики меркантилізму, ґрунтувалася на такому найпростішому економічному мисленні: сутність багатства полягала у володінні грошима, тому його можна збільшити за умови, що держава витрачатиме менше, ніж отримуватиме. У сучасний період ця концепція відображається у порадах монетаристів і бажанні забезпечити збалансований бюджет. Такий принцип передбачає недопущення ситуації, коли витрати перевищать доходи. З огляду на це положення уряди планують таку економічну політику, яка, по суті, є неомеркантилістською, містить складові зазначеної системи.

Недоліком меркантилістського підходу було насамперед неврахування такої найважливішої частини національного багатства, як людський капітал. Особливо це помітно у світлі нової інформаційної економіки. Проте, поставивши категорію "багатство" в центр економічного аналізу, меркантилісти розвинули основи кількісної теорії грошей, теорії повзучої інфляції, динаміки реальної ставки процента, що стало базою, нехай і примітивного, але макроекономічного аналізу. Він зумовив потребу посилити і зміцнити державне регулювання, розвинути суспільні роботи, нагромадити і використати багатство для розвитку індустрії. 6 епоху індустріалізації та розвитку промислового капіталізму він був основою для розробки і реалізації економічної політики і навіть для кейнсіанської наукової революції.