Організація капіталістичного виробництва

Розвиток продуктивних сил у країнах Західної Європи свідчить, що в XVI ст. невелике господарство головних суспільних виробників — ремісника і селянина — вичерпало свої можливості й було неспроможним до подальшого самостійного розвитку. Економічне становище незначного виробника змінювалося, більш залежало від власника капіталу (купця або лихваря) у зв'язку зі зростанням витрат на придбання необхідних для нього засобів виробництва. Невелике товарне виробництво поступалося місцем продуктивнішим формам організації, посилювалася його підлеглість капіталу.

На основі поступової економічної залежності виробників від товарного або лихварського капіталу формувалась капіталістична промисловість. Ступінь і конкретні форми такої залежності були різні. Наприклад, часткова, коли ремісник, ще приватний власник господарства, купував або брав у борг у купця сировину, зобов'язуючись постачати йому власну продукцію за договірною (раніше встановленою) ціною. Така форма підлеглості й залежності ремісника від купця чи лихваря була найпоширенішою в Західній Європі в XVI ст.

Ремісники, вимушені брати в купця засоби праці в тимчасове користування або гроші в борг з метою їх придбання, майже повністю перетворювались на найманих працівників, які отримували заробітну плату. Поступово виникла нова форма промислового виробництва — капіталістична промисловість, або розсіяна мануфактура. Для неї характерне те, що безпосередній виробник втрачав права власності на своє господарство і засоби виробництва.

У країнах Західної Європи така форма капіталістичного виробництва в XVI ст. набула найбільшого поширення, особливо на селі, де не було цехових обмежень. Сільські ремісники, позбавлені можливості стати самостійними виробниками, як правило, починали працювати на купця-скупника, тобто фактично перетворювалися на найманих виробників. Так на селі виникли осередки невеликого капіталістичного за своєю суттю виробництва — тканин із вовни і льону, багатьох видів металевих виробів тощо.

Особливість функціонування розсіяної мануфактури полягала в об'єднанні робітників шляхом поділу праці. Одні з них спеціалізувалися на виробництві напівфабрикатів із сировини, інші доводили ці вироби до кінцевої кондиції. Іноді деякі етапи виготовлення продукції, наприклад складання годинників, переносили в майстерню, де наймані робітники працювали в одному приміщенні під керівництвом підприємця. Такі мануфактури називали змішаними.

Найрозвинутішою формою капіталістичного виробництва вважали централізовану мануфактуру. Ускладнився поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці. Усі робітники також працювали в одному приміщенні під наглядом підприємця або майстрів.

У країнах Західної Європи з XVI до останньої третини XVIII ст. мануфактуру визначали провідною формою капіталістичного виробництва. Об'єднання працівників в одному приміщенні дало змогу здійснити між ними детальний поділ праці, удосконалити технологію, робочі інструменти й засоби виробництва, що підготувало перехід до машинної техніки в період промислового перевороту.

Ступінь розвитку капіталістичного виробництва в окремих галузях промисловості та його форми були різними. Найбільше капіталізм поширився в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробна, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин). У цих сферах в основному функціонували невеликі капіталістичні підприємства, лише на окремих шахтах, доменних печах, мануфактурах з виробництва артилерійської та інших видів зброї працювало понад 100 осіб. Нижчі темпи розвитку капіталізму властиві для тих галузей, де майже цілком зберігалася реміснича техніка (виробництво тканин із вовни, бавовни і льону, предметів розкоші тощо).

Відповідно до різних умов, створених у різних країнах Західної Європи, ступінь розвитку капіталізму був неоднаковим і з часом змінювався по регіонах. Наприклад, Італія, де ще в XIV—XVI ст. виникли складові капіталізму і яка займала перші позиції серед інших країн, у XVI ст. втратила лідерство і перебувала на етапі занепаду. У середині XVI ст. почали відставати в економічному розвитку Німеччина й Іспанія і перші місця за інтенсивністю капіталізації посіли Нідерланди, Англія та Франція.

Із викладеного вище випливає, що розвиток індустріального виробництва в Західній Європі ще не означав швидкого і повного витіснення ним доіндустріальних форм господарювання. Індустріальне виробництво було устроєм, який розвивався в межах доіндустріального.

Процес подальшого формування капіталістичних відносин і світового господарства прискорився у результаті Великих географічних відкриттів.