Розвиток міста і торгівля

Інтенсивний процес відокремлення ремесел від сільського господарства привів до того, що в містах зосереджувалися широкі кола ремісників, котрі виготовляли речі не тільки на замовлення, а й для продажу. Збільшення чисельності постійних жителів зумовило зростання протоміст і перетворення їх на міста (гради). На Русі град — укріплене поселення, огороджене місто. Вперше вони виникли наприкінці V — у першій половині VI ст. Протягом наступних століть сформувалися великі міста. УIX—X ст. нараховували 25 міст, а перед монголо-татарською навалою уже близько 300.

Змінювалася не лише кількість міст, а й власне міста. Ще в IX—X ст. вони були фортецями. Створення міста як центру ремісників і торговців тільки планували. Проте в цей період виникають самостійні поселення. Спочатку вони не належали до града, а з кінця X ст. перетворилися на його частину — посади з ремісничим і торговим населенням, які, з огляду на заняття, розміщувалися не на горі, де розташовувалася фортеця, а внизу — біля річки, на подолі. Площа укріпленої частини (дитинець) Києва становила 90 га, а разом з ремісничо-торговими посадами — 380; дитинець Галича займав більш як 50 га, а площа стародавнього Чернігова — понад 200 га.

Соціально-економічний, політичний і культурний розвиток Київської Русі відбувався у містах. Переважна більшість їх мешканців — ремісники різноманітних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Багато городян займалося торгівлею. Міські ринки були водночас головними площами, на яких вирувало життя. У Києві діяло вісім ринків, на кожному з яких продавали визначені товари. Через місто проходив водний шлях "із варяг у греки". Дніпровим шляхом із Візантії на Русь везли дорогі тканини, книги, ікони, вина, фрукти, овочі та прянощі, скляні й ювелірні вироби. Із північних районів переправляли Дніпром ліс, мед, хутро, віск. Велику торгівлю здійснювали також із країнами Поволжя. Постійно Русь підтримувала торгові зв'язки з Німеччиною, Угорщиною, Чехією, Польщею.

Купці об'єднувались у корпорації, завдання котрих полягало в торгівлі певними товарами з тими чи іншими країнами. У Києві, Галичі, Володимирі-Волинському та в інших великих містах функціонували колонії іноземних купців, для яких будували торгові двори. На Русі власники підприємств займалися не тільки торгівлею, але й були першими промисловцями, організаторами підприємств у реальній економіці. їх вважали першими засновниками розсіяних мануфактур на території України. Така мануфактура відігравала незначну роль, оскільки вона не могла конкурувати з казенними централізованими мануфактурами. Останні створювали приватно для потреб армії. У XVII ст. в Україні виникли мануфактури, засновані на роботі кріпаків. Застосування на великих промислових підприємствах примусової праці було унікальним виявом національної історії.

Головні платіжні засоби внутрішньої та зовнішньої торгівлі IX—XI ст. — іноземні монети — переважно арабські срібні куфічні дирхеми. Також використовували, хоч і в меншій кількості, візантійські міліарісії, а в Північно-Західній і Північно-Східній Русі з XI ст. — західноєвропейські динари. Близько 990 р. Володимир Святославич викарбував на честь хрещення Русі перші руські монети: злотники й срібники. Однак їх виробляли в невеликому обсязі, користувалися ними не стільки у процесі торгівлі, скільки вони були своєрідними візитними картками князів, пропагуючи давньоруську державу та її володарів. Злотники й срібники не мали значного впливу на грошовий обіг Київської Русі та сусідніх країн.

Під час великих платіжних операцій у середньовічній Русі застосовували срібні злитки. На території староруської держави в обігу перебували злитки різних видів і ваги, але головну роль відігравали так звана київська (злиток шестигранної форми вагою майже 160 г) і новгородська (паличка-брусок вагою близько 200 г) гривні. Серед менших одиниць розрахунків вирізняли ногати, куни, різани, вивериці. Гривня дорівнювала 20 ногатам чи 50 різанам. Вивериця — найменша одиниця розрахунку.