4.2. Економічні причини занепаду античних цивілізацій Економіка періоду республіки

Поступово рабовласництво і виробниче застосування праці рабів поширилися у всьому греко-римському світі. Перейнявши досвід Греції, в Римській імперії класичне рабство набуло завершальної форми. В еволюції рабовласницького виробництва в Стародавньому Римі (виник у 764— 753 рр. до н. е.) визначають такі періоди:

1) VIII—VI ст. до н. е. —ранній Рим — період розпаду родового устрою;

2) VI—І ст. до н. е. — період республіки;

3) П—І ст. до н. е. — І—II ст. н. е. —- період розквіту Римської імперії;

4) ІП—IV ст. н. е. — період кризи і розпаду античної економічної системи.

У період раннього Риму виникла сусідська община і посилилося соціальне розшарування. Саме в цю епоху розвитку країни створили відомі римські легіони, військові загони із 3000 піхотинців і 300 вершників-центурів. 100 найповажніших жителів назвали патриціями, а їх зібрання — сенатом (рада старшин). Сформувалося місто-поліс із родовим укладом, це і була рання державна організація Риму. Значну роль у руйнації родового устрою відігравали реформи царя Сервія Туллія (579—535 рр. до н. е.). Римську територію поділили на 21 трибу (округ) — 4 міських і 17 сільських. Як і Солон в Афінах, так і Сервій Туллій запровадив цензовий принцип поділу населення на шість майнових груп. На основі майнового цензу комплектувалося військо. По суті, ці реформи створили новий державний устрій, підготували перехід Риму до республіки, котра існувала у 510—31 рр. до н. е. Рим у той час був містом-державою, подібним до грецьких полісів, що підкоряло інші держави, але вони не входили до складу римського поліса.

Земля належала або знатним патриціанським родам, або плебеям, але частина її (агер публікує) була власністю міста-держави і вважалася загальною. її дозволяли займати, вносячи до казни орендну плату. Спочатку плебеї не мали такого права, що зумовило їх тривалу (VI—III ст. до н. е.) боротьбу за допуск до агер публікує, зменшення позикового процента, політичну рівноправність, а також проти боргового рабства. З метою послаблення боротьби за землю Рим засновував на завойованих землях колонії, роздаючи там землі плебеям. У V ст. до н. е. створили 10 колоній, а в IV ст. до н. е. — 15.

Цей процес у V ст. до н. е. супроводжувався частковим задоволенням вимог плебеїв. "Закони XII таблиць'1 закріпили приватну власність як основу ринкової економіки (статті 9а, 96, Юв 7-ї таблиці), рабство, обмежили свавілля патриціїв, зменшили позиковий процент до 8 % за рік, проте шлюби між патриціями та плебеями заборонялися. Окремі статті спрямовувались на охорону власності (стаття 2 таблиці 7): якщо впродовж сусідської ділянки викопували рів, то не можна було переступати межі. Значно розширювалися права громадян на спадщину. У IV ст. до н. е. плебс здобув ще низку перемог. У 367 р. за законом Лі-цинія та Секстія забороняли володіти понад 500 югерами землі (югер — 0,25 га). Вважають, що йшлося про допуск плебеїв до агер публікус, але насправді таку можливість мала лише плебейська керівна частина суспільства. У 326 р. згідно із законом Петелія скасували боргову кабалу для римських громадян і членів їхніх сімей. На рабів перетворювали переважно військовополонених. До кінця III ст. до н. е. плебеї досягли також політичної рівноправності з патриціями. Унаслідок перемог плебсу Рим до початку III ст. вважали громадянською общиною — цівітас (аналогічна грецькому полісові).

Розвиток сільського господарства зумовив у VI—НІ ст. до н. е. активізацію ремесел і торгівлі. У виробництві використовували як залізо, так і бронзу. З метою розширення сировинної бази вперше в історії почали здійснювати цілеспрямовані пошукові роботи, які нині називають розвідувальними. До технічних новин належали заглиблення шахт, застосування вентиляції, гвинта Архімеда. Із металів з'явилися цинк і латунь (сплав цинку й міді). Найпоширенішим ремеслом було керамічне: виготовляли посуд, тару, водопровідні труби, черепицю, цеглу тощо. Поширилися торгові зв'язки. Центром торгового життя залишався Рим. Для торгівлі тут виділяли кожен дев'ятий день, який називали нундіни (дев'ятий). Один раз на рік організовували ярмарки, на котрі приїжджали жителі сусідніх міст. Ярмарки приурочували до великих релігійних свят і проводили поблизу святинь.

Торгівля сприяла початку спеціалізації окремих районів Італії, що в майбутньому стане основою територіального поділу праці не тільки всередині країни, а й у світовому масштабі: Капуя славилася литтям із бронзи та свинцю, Аррецій знаменитий керамікою; Тарент — вовняними виробами. Потреби торгівлі спричинили виникнення карбованої монети. Перший монетний двір — підприємство, де карбували монети, — заснували при храмі Юнони Монети. Звідси і походить термін "монета". Спочатку користувалися грецькими монетами, а з другої половини IV ст. до н. е. — римськими. Головними номіналами у Римі були бронзовий ас, срібний сестерцій (2,5 аса), срібний динарій (10 асів, або 4 сестерції).

На межі III—II ст. до н. е. патріархальне рабство розвинулось у класичне. Виділяють зовнішні (вдалі війни) і внутрішні (еволюція суспільно-політичних відносин у IV—III ст. до н. е.) причини цього переходу. Останні мали вирішальне значення, а війни лише пришвидшили розвиток внутрішніх процесів.

Поширення приватної власності, концентрація землі, розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу потребували дешевої робочої сили. Невеликого власника, який мав ділянку землі, практично не можна було примусити працювати на іншого. Роль робочої сили відігравав лише позбавлений прав і майна раб.

За даними істориків Ю. Белоха (Німеччина) та У. Уестермана (США), співвідношення рабської і вільної праці становило 3:5 (37,5 % рабів, 62,5 — вільних).

Рабство у досконалій формі сприяло переходу від незначного до великого централізованого виробництва. Переважали маєтки на 100—250 югерів землі з 13— 20 працівниками. Це свідчило про загальну інтенсифікацію виробництва, хоча традиційний селянсько-общинний сектор продовжував посідати важливе місце.