Створення нової економічної системи

У наступному періоді (VIII—VI ст. до н. е.) — архаїчному — відбулися значні зміни в господарському житті, що привели до формування нової економічної системи. Греція випередила у своєму розвитку всі сусідні країни. Сільськогосподарське виробництво удосконалювалося шляхом його інтенсифікації: селяни почали вирощувати прибутковіші культури — виноград і маслини. Головними осередками сільського господарства стали невелике селянське господарство та значно більший фільварок родової знаті, яку обслуговували збіднілі родичі. Землі здавали в оренду, за що аристократи забирали 1/2 урожаю. Значного розвитку набули також ремесла, зосереджені у містах, повністю сформувалися їх галузі: металургія, металообробка, кораблебудування. Гончарне виробництво мало масовий серійний характер.

Провідною галуззю стала зовнішня торгівля, про масштаби якої свідчать знахідки грецької кераміки аж до Центральної та Західної Європи. Почав утверджуватися товарно-грошовий обмін. В епоху Великої колонізації роль грошей відігравали металеві зливки, бруски, і тільки на межі VII—VI ст. до н. е. вже карбували монети — таланти. Угоди купівлі-продажу поширювалися на всі види матеріальних цінностей. Виникло лихварство, а разом із ним і боргове рабство. Рабів привозили також із колоній. Однак економічне значення рабів було незначним, основну частину ремісників становили вільні люди. Розширення зовнішньоекономічних зв'язків вплинуло на формування цивілізаційних і культурогрецьких амбіцій, які доходили до європейського грекоцентризму. Греки почали ділити світ на еллінів і варварів, що відобразилося в писемних пам'ятках культури — варварський Схід та еллінський (культурний, цивілізаційний) Захід.

Зробили перші спроби теоретично осмислити розвиток цивілізації Стародавньої Греції. Найперші економічні думки належать Гесіоду (народився приблизно в 730 р. до н. е., рік смерті невідомо), які він висловив у поемі "Праці та дніп. На основі узагальнення і пізнання людського життя автор робить висновок, що світовий порядок найефективніше забезпечував моральність і право. При цьому він розуміє і відкрито зазначає причини розпаду порядку, який ґрунтується на насиллі: сила випереджає правду.

Гесіод шукає правду не на зіркових висотах людського буття, а в потребі та повсякденній роботі. Його завдання полягало у розробці найдоцільніших правил життя і практичних рекомендацій з метою якісного ведення домогосподарства. Серед економічних питань він обґрунтував корисність змагання, правил землеробства, управління будівництвом, з'ясував потреби людини і її стимули до праці. З економічного погляду трактат є:

1) описом правил основ економіки і мореплавства;

2) домашнім календарем для землероба і морського торговця;

3) збірником практичних порад з управління домогосподарством.

Роблячи узагальнення і враховуючи власний досвід, мислитель сформулював принципи, які можуть бути покладеш в основу життєдіяльності особистості й суспільства загалом. До них належать: потреба наполегливо працювати, щоб забезпечити шлях до багатства; не переступати закон моралі; своєчасно сплачувати податки; бути законослухняним, справедливим, благочестивим, чесним, правдивим тощо. Автор звертає увагу на потенціал індивіда, на що здатна людина, мобілізуючи свій потенціал. І це не випадково. Умови існування на індивідуальній частині землі примушували селянина сподіватися тільки на власні сили, уміння дбати про свої інтереси.

Гесіод визначив для співгромадян два види занять: землеробство і мореплавання. Перевагу він надавав землеробству, пояснюючи, що прибуток від морської торгівлі — це складова випадковості, якій характерний спекулятивний момент. Тому не було нічого надійнішого, ніж наполеглива праця землероба, що дає йому добрий результат.

Саме в цей період (VIII—VI ст. до н. е.) відбувалася Велика грецька колонізація, її причини полягали:

1) у бракові землі внаслідок збільшення чисельності населення і зосередження землі в руках знаті;

2) потребі нових джерел сировини, пошуку ринків збуту для продукції сільського господарства та ремесел, здобутті металів, яких не було в самій Греції, намаганні греків контролювати торгові шляхи;

3) політичній боротьбі, що змушувало тих, хто зазнав поразки, шукати удачі в колоніях.

Дослідники історії Стародавньої Греції виокремлюють три головні напрями колонізації:

1) західний, наймогутніший. Сицилію й Італію настільки густо заселили колоністи, що їх почали називати Великою Грецією;

2) північно-східний — на побережжі Чорного моря;

3) південний і південно-східний — найслабші, оскільки тут греки натрапили на могутній опір фінікійських купців.

Усього створили кілька сотень колоній, населення яких налічувало 1,5— 2 млн осіб.

У VII—VI ст. до н. е. греки уже відчували і фіксували дихотомію "Схід — Захід". Між іншим, колоніальні захоплення греків відіграли значну позитивну роль у власне еллінській культурі. Саме у "варварів" греки багато чому навчалися: в ассирійців — архітектурному та скульптурному мистецтвам, фінікійців — абетці, єгиптян — геометрії, халдійців — астрономії.

В результаті колонізації зменшилися соціальні конфлікти. Вона сприяла розвитку ремесел, торгівлі, здібностей людини, звільняючи особистість з-під контролю роду, поширилися досягнення еллінської культури.