4.1. Давньогрецька цивілізація та її вплив на європейський світ Палацове господарство

У південній частині Балканського півострова і на прилеглих островах на межі III—II тис. до н. е. виникла давньогрецька цивілізація, її ранньому економічному розвитку сприяли вигідне географічне положення (торгові шляхи з'єднували цей район із Малою Азією, Сирією, Північною Африкою), удосконалення продуктивних сил (освоєння виробництва міді, потім бронзи), сусідство стародавніх цивілізацій Переднього Сходу. Основою сільського господарства стало нове полікультурне землеробство. "Середземноморську тріаду" — ячмінь, виноград і оливи — тут можна було вирощувати найбільш інтенсивно, що зумовило появу вигідних експортних продуктів — вина, пива, оливкової олії. Греки об'єктивно вимушені були колонізувати навколишній світ Середземномор'я, активно розвивати торгівлю і мореплавство. Зрозуміло, що на відміну від східної специфіки така діяльність не потребувала значної концентрації праці. Це сприяло й іншій особливості європейської культури — родовою цивілізаційною ознакою вважали індивідуалізм; усі інші цивілізації — колективістські. Значні зміни відбувалися в ремісничій діяльності — близько 2200 р. до н. е. почали користуватися гончарним кругом, розвивався обмін.

В економічній історії Стародавньої Греції відзначають чотири періоди розвитку:

1) крито-мікенський (XXX—ХП ст. до н. е.);

2) гомерівський (XI—IX ст. до н. е.);

3) архаїчний (VIII—VI ст. до н. е.);

4) класичний (V—IV ст. до н. е.)

У перший період розвитку основою господарського життя було палацове господарство, подібне до аналогічних структур країн Сходу. Палаци виникали на межі III—II тис. до н. е. одночасно й у різних районах острова Крит, який увійшов у світову історію як найдавніший осередок цивілізації в Європі. Субтропічний клімат і сприятливі умови для садівництва, скотарства, рибальства, використання різноманітних корисних копалин привели до раннього утворення приватної власності окремих сімей і припинення общинних зв'язків. Розрізняли землі палацові, приватні й общинні. Населення, яке займалося землеробством, обкладали натуральними і трудовими повинностями на користь палацу. Усі надходження худоби, олії, зерна, вина фіксували на глиняних табличках і здавали в палацові комори, де накопичувалися величезні запаси. Це були резервні фонди на випадок голоду, за їх рахунок забезпечували ремісників, котрі працювали на державу. Надлишки спрямовували на продаж. Кікладські мореплавці підтримували зв'язки із землями в басейнах Егейського й Адріатичного морів, досягали берегів Іспанії та Дунаю.

Палац вважали водночас адміністративним і релігійним центром, головною житницею, майстернею і торговим чинником. У розвинутіших суспільствах майже таку саму роль відігравали міста. Тут поступово розвивалося рабство й оренда землі (це здійснювали приватні особи в общинах і містах-державах). Простежуються і ознаки найманої праці, різні форми якої завжди існували в європейських цивілізаціях.

Держава на острові Крит найвищого розвитку досягла в XVI — першій половині XV ст. до н. е. У цей період збудовано величні критські палаци, створено шедеври художнього мистецтва й ремесел, по всьому острову прокладено дороги, введено єдину систему мір. У середині XV ст. до н. е. внаслідок сильного землетрусу було зруйновано критську цивілізацію, і лідером цих грецьких племен стали ахейці.

Значний розквіт ахейського суспільства, на яке великий вплив мала критська культура, відбувся в XV—-XIII ст. до н. е. Провідне значення мали Мікени. Ранньокласові держави сформувалися і в інших центрах — у Фівах, Іолці, Афінах, Тіринфі, Пілосі. їх економічний прогрес полягав у подальшому розвитку сільського господарства і ремесел. Стародавній історик Фукідід звертає увагу на особливе прагнення приморського населення до збагачення. Це були центри становлення приватновласницьких відносин у країнах європейської цивілізації. Географічне становище, а це лише 20 % долини і рівнини, спонукало інтенсифікувати працю на цих землях, що сприяло розвитку високоефективних індивідуальних господарств, тобто дуже рано припинила існування родоплемінна община.

Палаци залишалися головними центрами, до складу яких входили також великі ремісничі майстерні з переробки сільськогосподарської продукції. Функціонували ткацькі, швейні, металургійні й інші майстерні. Характерною ознакою була державна монополія та контроль за всіма видами сировини, насамперед металом.

За загадкових, до кінця ще не з'ясованих обставин (деякі дослідники стверджують про дорійське завоювання), приблизно наприкінці XII ст. до н. е. завершився період крито-мікенської палацової цивілізації. Повторно класове суспільство й держава відродилися майже через три століття, але вже в іншій формі.

Для другого періоду економічного розвитку Стародавньої Греції (XI—IX ст. до н. е.) — гомерівського — властиве відстале натуральне господарство. Худобу вважали мірилом багатства, інших грошей гомерівське суспільство не мало. Для нього характерна неймовірна бідність матеріальної культури.

Стверджують, що до кінця цієї епохи Греція була світом великих полісів-общин, які об'єднували селян-землеробів. Вони не мали зовнішніх зв'язків, найвпливовіша частина суспільства різко не вирізнялася.