Розділ 13. Ринкові перетворення в україні (90-ті роки XX ст.)

13.1. Інституціональні аспекти становлення ринкової економіки Політика реформ

Зі здобуттям незалежності в 1991 р. Україна віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних учених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто до ринку з відносно сильним макроекономічним контролем з боку держави та зі збереженням міцного державного сектору економіки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду і Світового банку. їх суть полягала в тому, щоб якомога швидше перейти до відкритої децентралізованої системи торгівлі і валютних курсів з метою прискорення інтеграції економіки країни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпечити конкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискорення лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків призведе до банкрутства частини підприємств і зростання безробіття. Проте, на їх думку, якщо витримати ці труднощі, то, ймовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпи зростання можуть бути вищими, ніж у більшості промислових країн Заходу. Цьому сприятиме фінансова допомога Заходу, яка надходитиме, коли буде зроблено "перший великий крок".

Сприйнявши нав'язану міжнародними фінансовими та банківськими організаціями монетаристську концепцію, уряд В. Фокіна ввів у обіг купоно-карбованці та став на шлях "шокової терапії". У 1992 р. проголосили лібералізацію ринкової торгівлі та цін за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, зумовила подальше падіння виробництва і у зв'язку з браком конкуренції призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше ніж у 30 разів, а в 1993 р. Україна пережила найвищу у світі гіперінфляцію — понад 10 000 %. Характерним стало випереджаюче збільшення цін на імпортовані в країну нафту та газ. У 1992 р. ціни на продукцію паливної галузі в 5,5 разу були більшими за загальний індекс промислових цін. Таке, більш ніж п'ятикратне, перевищення спостерігалося протягом усіх наступних років. У 2007 р. в українському імпорті на мінеральні продукти, левову частку яких становлять нафта і природний газ, припадало понад 30 %, вартість яких — майже 20 % використовуваного ВВП. У свою чергу це зумовило різке зменшення життєвого рівня і зубожіння переважної більшості населення, утворення невеликого прошарку багатих людей. Не маючи головних стратегічних завдань, вироблених саме для України з урахуванням її національних інтересів та історичних особливостей, країна пішла шляхом формування "дикого капіталізму" на зразок XVIII ст. — вільного ринку, заперечення регулювальної ролі держави, без забезпечення соціального захисту тощо.

Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ призвів до того, що Україна потрапила у глибоку трансформаційну кризу, вийти з якої їй не вдалося навіть у першому десятилітті XXI ст. За тривалістю кризи, станом спаду економіки країна значно перевершила рівень Великої депресії США 1929—1933 рр. На початок XXI ст. ВВП України становив 43,2 % порівняно з рівнем 1990 р., а обсяг промислового виробництва— 61,6 % від цього рівня (виробництво США в 1929— 1933 рр. скоротилося на 46 %, а зовнішній товарообіг — на 67 %, в Радянському Союзі в період Великої Вітчизняної війни найбільше зменшення обсягів промислового виробництва становило 30 %),

За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. В Україні більше ніж у два рази знизилася продуктивність праці, вдвічі збільшилася собівартість промислової продукції. Швидке зменшення доходів населення призвело до кризи збуту виробленої продукції, майже половина якої залишалася на складах. У країні почала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хронічним став дефіцит державного бюджету.

В умовах, коли немає протекціоністської політики держави, вітчизняного виробника у власній країні витісняли з ринку іноземні. Неконкурентоспроможність переважної більшості вітчизняної продукції посилювалася нижчою продуктивністю праці, невідповідністю якості багатьох видів продукції світовим стандартам, високими цінами. Зміна становища на конкурентному ринкові поглиблювала процес спаду виробництва, а в деяких випадках спричинювала банкрутство підприємств.

Неминучим наслідком тривалої кризи стало різке (майже в два рази) погіршення життєвого рівня населення, що відкинуло його за більшістю показників на позиції 60-х років. Порівняно з 1990 р. на початку XXI ст. заробітна плата зменшилася втричі, а споживання домашніх господарств — більше ніж у 5 разів. Понад 80 % населення перебувало за межею бідності. Офіційно зареєстроване було незначне безробіття, але з урахуванням прихованого безробіття, змушених відпусток за власний рахунок, затримок із виплатою заробітної плати (і так низької) рівень безробіття становив 40 %.

У 1999 р. країна мала ВВП на одну особу 3693 дол. США і посідала останнє місце серед 43 країн Європи та неєвропейських держав ОБСР, що беруть участь в європейських порівняннях. Цей показник у 1,9 разу нижчий за середньосвітовий (6980 дол. США) і становив лише 16 % від середнього рівня по країнах ЄС та 11 % від рівня США. Для порівняння з 12 кандидатами на вступ до ЄС: їх ВВП на одну особу у той час коливався від 15 813 дол. у Словенії (68 % до середнього показника ЄС-15) до 5441 дол. США у Румунії (23 %).

Для України 1999 р. — період найбільшого спаду обсягу ВВП: він становив лише 40,8 % порівняно з рівнем 1990 р. За останні роки, починаючи з 2000 р., відбувалося зростання ВВП у середньому щорічно на 4—9 % (найвищий показник 2001 р. — 9,1 %). За прогнозами, Україна втратить приблизно 20—25 років, щоб повторно вийти на рівень 1992 р., а отже, подолати трансформаційну (системну) кризу. Навіть до 2016 р. їй не вдасться наблизитися до нинішнього або майбутнього (очевидно, дещо нижчого) рівня ВВП на одну особу в ЄС, зумовленого вступом до нього нових членів. ВВП України на одну особу навряд чи підніметься до 25—27 % середньоєвропейського.

Не можна погодитися з думкою про неминучість зменшення обсягів виробництва і погіршення становища населення в період проведення економічних реформ. Світовий досвід свідчить про протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням і підвищенням рівня життя населення,