Розділ 12. Економічний розвиток україни в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці

12.1. Виникнення економіки державного соціалізму в Україні

Економічні перетворення на території України після Жовтневої революції 1917 р. характеризувалися політикою суспільно-державного втручання у виробництво, розподіл, фінанси та регулювання робочої сили на основі введення загальної трудової повинності.

Щоб практично здійснювати державний контроль, потрібно націоналізувати банки та синдикати, що передбачало не лише конфіскацію, зміну форм власності. На думку більшовиків, націоналізація мала не порушити капіталістичні господарські зв'язки, а навпаки — об'єднати їх у національному масштабі, стати формою функціонування капіталу під загальним контролем трудящих (насамперед робітничого класу) в період переходу від капіталізму до соціалізму і привести суспільство до самоуправління. У перехідний період, чіткі терміни якого не визначалися, передбачалося збереження та використання товарно-грошових відносин. Конкретно-історичні умови 1917—1918 рр. у поєднанні з нетерпимістю трудящих, неприйняттям буржуазією нової влади зумовили виникнення ідей про можливість негайного здійснення комуністичних принципів, розроблених К. Марксом і Ф. Енгельсом. Хоча К. Маркс зазначив, що соціалізм може перемогти там і тоді, де і коли більше не можуть розвиватися продуктивні сили в капіталістичній суспільній формації. Разом з тим економічні відносини капіталізму забезпечували розвиток продуктивних сил Росії, до складу якої входила значна частина земель України. Щоб подолати важку кризу і водночас використати капітал в інтересах трудящих, було запропоновано централізацію господарського життя і загальний характер державного апарату на основі залучення до управління всіх громадян.

Економічну політику перших місяців радянської влади (жовтень 1917 р. — літо 1918 р.) В. Ленін визначив як "червоногвардійську атаку на капітал", завдання якої полягало у зосередженні в органах диктатури пролетаріату "командних висот" в економіці й водночас створення соціалістичних органів управління. Основними методами її були примус і насилля.

До головних заходів цього періоду належали: організація робітничого контролю, націоналізація банків і промисловості, втілення в життя Декрету про землю, організація системи управління економікою і введення монополії зовнішньої торгівлі.

Встановлення робітничого контролю

У формі фабрично-заводських комітетів органи робітничого контролю виникали ще в період Лютневої революції. Нове керівництво країни розглядало їх як один із центральних органів перехідного періоду, який здійснює не тільки контроль та облік, а й організацію виробництва.

Робітничий контроль передбачалося здійснювати протягом тривалого періоду" проте в умовах розпочатої націоналізації в перші місяці радянської влади сфера дії робітничого контролю зменшувалася. 14 (27) листопада 1917 р. було прийняте Положення про робітничий контроль. Його виборні органи планували створити в усіх галузях на підприємствах, де використовували найману працю. Контролювалися виробництво, процес постачання сировиною, продаж і зберігання товарів, фінансові операції. Встановлювалася судова відповідальність власників підприємств за невиконання розпоряджень органів робітничого контролю. Такий контроль значно прискорив націоналізацію та змінив її спрямування. Майбутні господарники з перших кроків діяльності оволодівали командними, примусовими методами роботи, що ґрунтувалися не на економічній теорії або знанні економіки, а на гаслах моменту. У жодній праці класики марксизму не вказували на те, що одразу після соціалістичної революції потрібно знищити товарно-грошові відносини і замінити їх безпосередньо суспільними і плановими. Більше того, у "Критиці Готської програми" та інших працях К. Маркс акцентував увагу на необхідності використання товарно-грошових відносин у перехідний період. Лідери революції поспішили припинити товарні зв'язки в економіці.