Форми і організація соціального контролю

Одну з центральних проблем розвитку й оновлення економіки інституціоналісти вбачають у створенні системи соціального контролю над економікою, що трактують дуже широко: від внутрішньофірмового корпоративного рівня до організації соціального контролю на макроекономічному рівні, реалізація якого пов'язана з активною діяльністю держави. Ідея соціального контролю над економікою пройшла всі етапи еволюції інституціоналізму і визначає одне з докорінних положень його економічної теорії: реалізація соціального контролю — невід'ємна складова теорії трансформації капіталізму.

Інституціоналісти передбачають різні форми соціального контролю над економікою. До них належать реформи стосовно великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні та регулювальні заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи тощо. Важливе значення в організації соціального контролю має планування, включаючи формування і розвиток державної системи програмування й індикативного планування. Все це об'єктивно сприяє розвитку і вдосконаленню державних форм господарювання.

Щодо організації соціального контролю, то інституціоналісти покладають надію на програми "соціалізації", які мають розширити і зміцнити економічну базу державного регулювання економіки та підвищити його дієвість. У результаті формується модель, за визначенням Р. Хейлброннера і Л. Туроу, "тотально контролюючого суспільства, в якому традиційні опори капіталізму — узаконено приватна власність і ринковий механізм — будуть виправлені до невпізнанності, якщо взагалі не замінені державними директивами". В удосконаленні методів соціального контролю та управління виробництвом інституціоналісти шукають резерви для зміцнення економічної системи. Цього потребує і така постійна проблема, як використання корпораціями ринкових зв'язків різних форм конкуренції'. На думку представниці сучасного американського інституціоналізму Дж. Кесуелл, важливим завданням, що постало перед економістами, є розробка інституціональної структури — сполучної ланки між конкуренцією та координацією, що є своєрідним надринковим механізмом, який активно впливає на функціонування економіки і створення якого Дж. Кесуелл пов'язує з поширенням системи "переплітаючих директорів" (ПД), розглядаючи її як результат розвитку революції менеджерів. "Система ПД, — зазначає вона, —важлива межа міжособистісних і міжкорпоративних зв'язків у системі влади США". Система ПД — це система контролю, за посередництвом якої корпорації посилюють свій вплив одна на одну, розвивають міжфірмові зв'язки на ринковому рівні. Вважають, що чим тісніші та більш ієрархічні зв'язки, тим сильніше система "переплітаючих директорів" впливає на ринкову поведінку фірми.

В організації соціального контролю, у створенні тотального контролювального суспільства автори інституціоналізму головну увагу звертають на державу. Особливою є роль політичного фактора у реформуванні капіталізму, що визнають по суті всі представники соціально-інституціонального напряму. Вказуючи ва функціонування двох "моторів", які забезпечують діяльність капіталістичної системи, — економічного і політичного, Р. Хейлброннер вважає, що тільки такий підхід допоможе зрозуміти екстраординарну різноманітність інститутів, які наявні у країнах із приватною власністю і ринковим базисом.

Інституціоналісти покладають на державу більше надій в організації та стимулюванні науково-технічного прогресу. У зв'язку з новим станом розвитку НТП інтерес до цих питань помітно зріс. Про потребу активізації діяльності держави у формуванні сучасного етапу НТП зазначає, наприклад, американський економіст У. Ростоу, який назвав такий етап четвертою промисловою революцією, пов'язаною з широким упровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв'язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів та ін. Це зумовлено, на його думку, тим, що одних лише умов приватного сектору тут недостатньо. Саме держава має стимулювати НТП, взявши на себе особливу турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, втілення експериментальних, найризикованіших у комерційному значенні проектів тощо.

Державне регулювання, безперечно, має великий вплив на НТП, особливо на розвиток фундаментальних досліджень, розробку і реалізацію національних наукових програм комплексного характеру, вивчення природоохоронних проблем. Державні наукові програми активно впливають на розвиток наукових досліджень та їх впровадження у виробництво в межах приватного бізнесу. Вони полегшують і розширюють доступ до наукової інформації, пропозицій стосовно її практичного використання. Разом з тим, про що зазначають інституціоналісти, державне регулювання науково-дослідної діяльності й освоєння результатів НТП містить глибокі суперечності. Основна частина наукових розробок, які фінансуються з державного бюджету, пов'язана з військовою і космічною програмами, не має прямого виходу на суспільне виробництво. Дж. Гелбрейт неодноразово критикував гіпертрофію військових корпорацій, збільшення тиску військово-промислового комплексу, союзу великих корпорацій і державної адміністрації. Інституціоналісти підтримують ідеї ліквідації монополії військово-промислових компаній на значну кількість найважливіших результатів НДДКР, розширення досліджень і впровадження їх результатів у суспільні галузі виробництва.