З'ясуємо, в чому загадка феномену Японії

Адже Японія — єдина з неєвропейських країн, розвиток якої на межі XIX—XX ст. дав змогу не тільки зрівнятися з провідними європейськими країнами, але і стати однією з найвпливовіших за успішним розвитком капіталістичної ринкової економіки серед інших країн світу. До найважливіших зі складного комплексу причин та унікального збігу сприятливих умов і обставин належать історичні. Розглянемо їх детальніше.

1. Віками вихована схильність до активного корисного запозичення зовні, якщо немає характерного для Китаю шанування власної мудрості і спостерігається зневажливе ставлення до представників інших культур. Наприклад, енергійні вікові зв'язки японців (навіть у період "закритості" країни для Заходу), що переважають у південно-східноазіатському регіоні, з голландцями, результатом чого стало активне поширення в Японії досягнень західної науки і техніки, що отримало назву голландської науки — рангаку.

2. Торгівля і мореплавство японців, як і китайців, мали характер приватнопідприємницької діяльності, але особливість полягала в тому, що надавали підтримку з боку влади заможних. Відбувалося зміцнення формального і реального статусів торговців у цій країні. Унаслідок таких відносин, починаючи з XVII ст., у країні виникають багаті торгові доми, в тому числі й ті, що стали всесвітньо відомими: "Міцуі", "Суміто" тощо, за посередництвом яких здійснювалися зв'язки торговців із зовнішнім світом. Це сприяло проникненню і запозиченню досягнень європейської науки і техніки, насамперед усього того, що зумовило розвиток тієї самої територіально-підприємницької господарсько-економічної діяльності, включаючи плантаційне господарство, гірничодобувні промисли і металургію, суднобудування, виготовлення зброї. На ці галузі особливу увагу звернула держава, вони були невід'ємною частиною економіки.

3. Система військової влади у формі сьогунату, де функції чиновників виконували в основному самураї, воїни-рицарі з характерним для них кодексом військової доблесті й рицарського обов'язку (бусидо), передувала формуванню всеохоплювальної держави з її тотальним контролем над населенням — тієї самої держави, яка в Китаї сковувала діяльність торговців і давала змогу розгортати їх можливості лише там і тоді, де і коли сильної опіки держави не відчувалося, тобто за межами країни, в тих самих країнах Південних морів. Тому утвердження державності не обтяжувалося багатовіковими традиціями бюрократизму з усіма властивими йому вадами, включаючи консерватизм і корупцію, а навпаки, було відкрите для корисних запозичень. Саме це сприяло, разом із другим "відкриттям" Японії наприкінці XIX ст., формуванню державного апарату на практично нових началах, включаючи європейські принципи конституційної монархії, громадянського суспільства, демократичної процедури та ін.

4. Ця країна у зв'язку з низкою причин (насамперед бідні природні ресурси) опинилася поза увагою колонізаторів. З часом європейські держави набудуть важливого значення в економіці Японії. Проте не їх зусиллями тут здійснюватиметься процес енергійної внутрішньої трансформації традиційної структури, а за допомогою молодої держави, орієнтованої на європейські стандарти, котра здійснила багато радикальних реформ, а також зусиллями добре підготовлених до такої трансформації торговельно-промислових кіл.

5. Із виходом на перші місця після занепаду національної японської релігії — синтоїзму (варіант китайського даосизму) — з її культом імператора як нащадка богині Аматерасу військовий дух населення набув нового змісту: всі воїни, в тому числі вчорашні самураї та їх нащадки, які входили до складу офіцерського корпусу нової армії, були готові жити і померти в ім'я величі нової Японії та її імператора. Звідси той самий дух мілітаризму й відкрита агресивність, що виявлялися у зовнішній політиці країни в міру розвитку економіки і, передусім, військово-економічної бази країни в кінці XIX ст.

Поразка у Другій світові війні стала висхідним пунктом трансформації країни і початком у тому процесі, який називають феноменом Японії. Докорінний перелом внутрішньої структури суспільства сприяв виходу на перший план тих стандартів і характерних ознак японського способу життя, котрі у результаті й зумовили швидкий розвиток країни у другій половині XX ст. Йдеться про відродження традицій, що гармонійно пов'язувалися з тими необхідними запозиченнями, без яких ринкова економіка неефективна.

Історично готова до запозичень країна в нових умовах рішуче взяла ті з них, які були життєво необхідними і сприяли подальшому розвитку ліберально-демократичних правових і політичних норм, процедур і гарантій власника. Розвиток у цьому напрямі (уже на сучасному етапі) привів до індивідуалізації молодого покоління країни (феномен, який турбує Японію нині), а його можливі деструктивні наслідки були значною мірою компенсовані традиційною колективною етикою, конфуціанським патерналізмом. Гармонійне поєднання запозиченого і свого визначило специфіку японської фірми, котра діє на ринку як власник, але водночас подібна до традиційної соціальної корпоратизації, сформованої на принципах патерналізму і взаємної підтримки нижчої і вищої ієрархій з метою досягнення успіху в загальній справі, тобто процвітання фірми.

Відмовившись від агресивної зовнішньої політики, японська держава зосередила увагу на підтримці економічної діяльності фірм, виступаючи стосовно них у тій самій звичній функції всезагального батька в межах патерналістських взаємозв'язків: не втручатися безпосередньо в економіку, сприяти її розвитку, розумно перерозподіляючи при цьому в інтересах суспільства загалом отримані від процвітання доходи. Одержавши необхідну підготовку і набувши навичок, демілітаризовані нащадки самураїв посіли відповідне місце серед службовців тих самих фірм ("самураї з портфелями") і відповідно переключили свою активність у виробничий конструктивний напрям. У більшості випадків поведінка робітників ґрунтується на традиційній конфуціанській дисципліні, культурі й етиці людей, схильних до щирого співробітництва з підприємством, ніж на боротьбі з керівною частиною з метою відстоювання своїх прав. Отже, радикальна профорієнтація активності в мирному напрямі стала основою сучасного розвитку Японії, перетворивши її на передову країну світу із найпрестижнішими і наукомісткими сучасними галузями виробництва, найновішою технологією, соціально-психологічним кліматом.

6. Феноменом японської економіки є "групування", яке визначають внутрішнім чинником стабільності ринкових відносин. Порівняно з західною ринковою економікою, в основі поведінки господарського агента якої лежить індивідуалізм, в Японії спостерігаються сильні традиції своєрідного колективізму, або філософії групових цілей і намагань. Групова орієнтація, що стала частиною національного характеру японців, пояснює торговельні та ділові звичаї, які вважають основою вияву специфічної форми організації бізнесу "кейрецу" (групування) у вигляді об'єднань, що охоплюють різні галузі економіки. Об'єднання'1" група знайомих один одному партнерів, у межах якої на взаємній основі формується очікування поведінки кожного партнера. Це конфліктує з ринковим механізмом, що діє не зважаючи на особистість партнера і враховує лише ціну. В об'єднанні на загальнолюдських принципах формуються взаємна довіра і відносини співробітництва. При цьому в результаті застосування різних санкцій підвищується грошова відповідальність за "неджентльменську" поведінку, що стримує здійснення антиморального вчинку, знижує ступінь ризику у взаєминах і трансакції укладання договорів.

Групи створювали насамперед навколо так званих головних банків і за галузевою ознакою з охопленням багаточисельних підрядних підприємств. Головні банки мають пом'якшувати асиметрію інформації спроектованих фінансових угод між кредиторами і позичальниками. Зміст і умови всіх фінансових угод за участю великих підприємств контролювали міські банки. Ця специфічна кредитно-фінансова система (непряме фінансування), оперуючи гарантованими депозитами, видає значні позики. Така схема забезпечує стабільність і формування визначеного прибутку під час операції. Специфічна система фінансування стабілізуюче впливала на кредитно-фінансову систему й економіку загалом.

Тобто групування виконувало функцію своєрідного внутрішнього недержавного регламентування усіх сфер підприємництва з метою дотримання ділових угод у межах правил гри ринкової економіки. Воно відігравало роль чинника стійкості ринкових відносин, що забезпечував економію витрат на виконання однієї з головних функцій держави — нагляд за ринком (насамперед підтримка судової системи). Саме це дало змогу спрямовувати велику частину державних витрат на стимулювання виробництва (як у передових, так і у відсталих галузях), а особливо на розвиток сфери суспільного капіталу. Досвід доводить, що цей чинник пониженого ризику, котрий забезпечувався як державним протекціонізмом, так і групуванням (включаючи непряме фінансування), виявився для швидкого економічного зростання на визначеному історичному етапі ефективнішим, ніж конкуренція. Тільки у 90-х роках XX ст. економіка Японії відчула слабкість складових вільного ринку, що привело до усвідомлення потреби глибоких структурних реформ, які б зумовили у результаті трансформацію власне системи.

Феномен країни важливий у тому, що висвітлено внутрішні приховані можливості еволюції, які були значною мірою характерні для далекосхідної цивілізації і зобов'язані своїм існуванням специфічному світогляду та соціально-економічній орієнтації, що сформувалася ще в Стародавньому Китаї і її пізніше розвинули конфуціанці. Свідченням цього є самі японці з їх досвідом, навичками, дисципліною, запозиченою від конфуціанства етикою праці й побуту, практикою патерналізму. В цьому переконують сучасні темпи й особливості розвитку низки інших країн конфуціанської культури, від Сінгапура до Кореї, та нечувані темпи перетворень і розвитку сучасного Китаю.

Отже, для японської моделі економічного розвитку характерні помітні успіхи в розвитку, який відбувався капіталістичним шляхом. Країни цієї моделі наближаються до західних капіталістичних стандартів за багатьма головними параметрами: для них властиве повне, практично абсолютне панування вільного ринку з конкуренцією приватних власників, які виходять на нього. Для таких ринкових відносин характерна патронажна роль держави, контролююча роль системи податків, мит, банківських процентів і облікових ставок, велике значення має мистецтво маркетингу. Не менш важливу роль відіграють могутні капіталістичні об'єднання, включаючи ТНК. Тобто для японської моделі характерний сучасний ринок — дуже складне і надто розвинуте фінансово-економічне господарство, у процесі регулювання якого так чи інакше бере участь держава (йдеться не про державний капіталізм як сектор господарства, а тільки про патронажно-контролюючу функцію влади, що зумовлює створення найсприятливішого режиму для розвитку і господарювання).

Держава в японській економічній моделі нагадує чутливий барометр, що миттєво реагує на економічні труднощі та майже автоматично здійснює заходи, потрібні для регулювання ринку. Не беручи власне участі в економіці через державно-капіталістичні підприємства, вона однак постійно керує господарським регулюванням, економічною політикою, і таким чином економіка набуває високого розвитку.

Державу в Японії а післявоєнного періоду вважають засобом забезпечення ефективного функціонування господарства країни, що зберігає при цьому за собою всі інші функції, необхідні для нормального розвитку суспільства. В умовах східної моделі економічного розвитку держава перестала бути традиційно-східною і стала відігравати не менш важливу капіталістичну роль, ніж у країнах Західної Європи чи США. Це можна віднести не тільки до держави, але й багатьох інших складових капіталістичної структури, включаючи інститути демократії, правові й інші стандарти. Але Японія залишається Японією. Більше того, випереджаючи за багатьма показниками передові країни Європи, вона не втратила східного обличчя. Варто звернути увагу на дисципліну праці та відсутність страйків за гармонійного співробітництва праці й капіталу (витоки такого співробітництва — соціопсихологічні та інституціональні — належать до норм конфуціанства). Отже, Японія — приклад гармонійного і в багатьох значеннях дуже вдалого, ледь не оптимального синтезу.

Значна частина країн дотримується такої ж моделі економічного розвитку. Для них властиве переважання ринкових зв'язків і втягнення більшості населення в такі зв'язки. Характерне і приведення системи державного впливу до японського стандарту або подібного до нього. Це насамперед Південна Корея, яка перетворюється на демократичну країну. Держава східно-автократичного зразка не лише для себе, але й для Тайваню, немало зробила як силовий адміністративний інститут, котрий цілеспрямовано сприяє трансформації традиційної структури і переорієнтації населення в бік діяльності в умовах ринкової економіки. Досягнувши результатів (багаторазове поліпшення добробуту населення), автократична держава з метою ефективного функціонування ринкової економіки почала поступатися місцем демократичним інститутам. Зрозуміло, при цьому Корея, Тайвань, Сінгапур та інші не втратили своєї специфіки, що відображається у збереженні багатьох традицій, норм і принципів життя. Проте ці традиції об'єднались із найважливішими складовими західної капіталістичної структури, що і привело до синтезу, створення якісно нового стандарту як важливої характеристики такої моделі.

На думку професора Г.Г. Фетисова, особливості формування самостійної економічної думки в країнах Азіатсько Тихоокеанського регіону (АТР) у другій половині XX — на початку XXI ст. такі:

1) розробка проблем ефективності змішаної економіки, моделей із національним поєднанням ринку і плану, ринку і свідомого регулювання. Тим самим економічна думка провідних країн АТР зробила вагомий внесок у їх прискорений господарський розвиток, який безперервно триває у Китаї вже 30 років, а в Японії та Південній Кореї (з перервами) 50 і 40 років відповідно. Це тим більше важливо, що вихідний початковий рівень економічних перетворень тут був низьким: в Японії та Південній Кореї економіка була зруйнована внаслідок війн (1939—1945 і 1950—1953 pp.), а в Китаї господарська розруха стала наслідком попередньої авантюрної політики "великого стрибка" і "культурної революції";

2) недогматичний характер економічної думки, постійна спрямованість на необхідні реформи, пристосування господарських структур до вимог передових продуктивних сил (в останні роки — до вимог інформаційної революції та глобалізації економіки);

3) переважно інституціоналізований характер економічної думки, тобто її розвиток за допомогою колективних зусиль учених науково-дослідних інститутів та інших урядових установ;

4) недостатня розробка й оригінальність абстрактної економічної теорії порівняно з найбільшими та найрозвинутішими державами світу. Сила економістів країн АТР виявляється не у висуненні нових концепцій, моделей і тез, що мають світове історичне значення, а у пристосуванні світової теорії до національної специфіки1.