10.3. Становлення та розвиток постіндустріальної економіки європейських країн

Протягом 25-річного післявоєнного стабільного економічного розвитку країн Західної Європи у світі почав утверджуватися другий центр сили. З 1948 до 1973 р. загальний ВНП цього регіону постійно мав позитивні показники. Особливо слід звернути увагу на 50—60-ті роки, коли середньорічний приріст економіки Німеччини й Італії збільшився в 4 рази, Франції — більше ніж у 2, Великої Британії — майже у 2 рази. Цьому сприяв не тільки план Маршалла, а й розширення внутрішнього ринку, розвиток міжнародної торгівлі, ера дешевої нафти з Перської затоки, перебудова промисловості на основі втілення найновіших наукових і технічних розробок часів війни, політика урядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання.

Під впливом цих чинників формувалась особлива модель постіндустріального суспільства з характерними для Європи рисами.

Особливості постіндустріальної економічної моделі

Економічна постіндустріальна модель країн Європейського континенту суттєво відрізнялася від американської.

1. Країни регіону орієнтувалися на соціальне ринкове господарство з більшою, ніжу США, участю в економіці корпоративних структур і держави.

2. Значно вищий рівень соціальної захищеності робітників і службовців. У Європі поширення набули колективні договори між працівником і фірмою без вимоги про індексацію. США активно втілювали нові, ефективніші технологи, звільняючи робітників. Проте економічне зростання, що забезпечували ці технології, давало змогу створювати більше робочих місць. Тому наприкінці 90-х років в США спостерігався рівень безробіття нижчий, ніж рівень так званої ефективної зайнятості, який згідно з кривою Філліпса становить 5—6 % (у березні 1999 р. він становив 4,2 %, що було найменшим показником за останні 29 років). В Європі в той час рівень безробіття сягнув 15 %.

3. Для Європи донині характерна олігархічна структура розподілу власності (невелика група багатих сімейств), тоді як у США корпорації належать в основному великій групі зовнішніх акціонерів. Жоден індивідуальний акціонер не володіє таким пакетом акцій, який би дав змогу мати хоч якийсь значний рівень контролю. Навіть п'ять найбільших акціонерів "Дженерал моторс", котрі представляють інститути, що, у свою чергу, акумулюють акції численних індивідуальних акціонерів, разом володіють менше як 6 % акцій корпорації. Акціонери орієнтуються на прибутковість і високі дивіденди. Значна частина прибутку американських корпорацій після сплати податку спрямовувалася на виплату дивідендів. У 1990 р. на це використали 34,1 % прибутку, у 1993 р. — 34,2, 1994 р. — 47,5, у 1995 р. — 51,5, у 1996 р. — 42,2, у 1997 р. — 43,6 і в 1998 р.-41,6 %. У разі неефективного керівництва компаніями з боку менеджерів акціонери корпорацій продавали акції і вкладали гроші в перспективніші проекти.

4. Значно менша ефективність використання наукового потенціалу. Кожна країна прагне сама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній менші, ніж американських. У США після поглинання компанії "Крайслер" німецьким концерном "Даймлер Бенц" залишалося тільки два національних виробники автомобілів, проте вони входили до складу десяти найбільших компаній світу. Телевізорів американці не випускають відтоді, як корейська "Ел Джі електронікс" купила останнього виробника телевізорів у США.

5. Менш ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, оскільки їх часто дублюють у сусідніх країнах. Крім того, кошти витрачають переважно на фундаментальні дослідження, прикладні дослідження здебільшого стосуються розробок у традиційних галузях. Тому економіка Європи виробляє в основному традиційні товари та послуги індустріальної епохи. У передових наукомістких галузях європейські країни не можуть конкурувати зі США.

6. Висока частка держави в економіці. Державні витрати становлять майже 50 % ВВП у західноєвропейських країнах, що вказує насамперед на соціальне спрямування розвитку економіки й обмеження конкуренції, особливо в країнах ЄС.

7. Більшість країн Західної Європи мають незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок, що визначило експортну орієнтацію їхньої економіки. Спочатку вони формували відносно відкриту економіку, що відповідало етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства.

Загальні відмінності економічного розвитку провідних європейських країн, порівняно зі США, поєднувались ще й із особливостями національних економік.