Економічна думка

Форми економічної інтеграції різні; вони відповідають декільком рівням (ступеням) об'єднання: зони вільної торгівлі, де ліквідовують тарифи і кількісні імпортні квоти між країнами-учасницями, але кожна країна при цьому може зберігати власні тарифи стосовно решти світу; митні союзи, які передбачають, окрім скасування внутрішніх обмежень, ще й вирівнювання імпортних тарифів для країн, котрі не входять до складу цього союзу. Це нижчі ступені інтеграції.

Утворення спільного ринку є більш високим рівнем інтеграції, оскільки тут передбачається і вільний рух факторів виробництва. Економічний союз, в свою чергу, — поєднання заходів зі скасування обмежень на рух товарів і факторів виробництва з так званою гармонізацією економічної політики країн-учасниць. Найвищим ступенем інтеграції вважають об'єднання економічної політики, що призводить до формування наднаціональної владної й управлінської структури, рішення якої обов'язкове для усіх.

Один із засновників такої теорії — Дж. Вайнер. У роботі "Питання про митні союзи" (1950) він дослідив вплив, який здійснює утворення митних союзів на торгівлю між країнами, і визначив так звані ефекти розширення і переспрямування торговельних потоків. У першому випадку відбувається перехід від використання можливостей внутрішнього ринку до країн-партнерів як джерела ресурсів для виробництва певного товару. В іншому разі аналогічний перехід здійснюється із зовнішніх стосовно союзу ринків на ринок ресурсів країн-партнерів.

Зростання торговельної активності підвищує добробут країни тією мірою, в якій внутрішнє виробництво заміщується значно нижчими витратами імпорту з країн-партнерів. Відносно дешевий імпорт стає можливим унаслідок скасування тарифів. Разом із тим переспрямування зовнішньоторговельних потоків спричинює погіршення добробуту, адже введення тарифів, спрямованих на дискримінацію країн, що не беруть участі в митному союзі, призводить до заміщення низькозатратного імпорту з цих країн дорожчим із країн-партнерів.

Обсяг розширення (переспрямування) торговельних потоків і відмінності у витратах виробництва одиниці продукції впливають на обсяг чистого ефекту підвищення (зниження) добробуту в результаті створення митного союзу. В системі часткової рівноваги за постійних витрат відбудеться приріст (зниження) добробуту, якщо обсяг розширення торгівлі помножити на різницю, що дорівнює витратам між цією країною та її партнером по митному союзу, які перевищать (виявляться менші) переспрямований обсяг зовнішньої торгівлі, помножений на різницю у рівні витрат між країною-партнером і зовнішнім світом.

Дж. Мід, розглядаючи вплив митних союзів на заміщення одних товарів іншими, звернув увагу на взаємозв'язок ефекту виробництва й ефекту споживання. Заміщення одних ресурсів іншими впливає на структуру споживання шляхом зміни цін, які платить покупець. У свою чергу, заміна одних товарів іншими приводить до зрушень у структурі виробництва, оскільки і виробники зіштовхуються з цінами, що змінилися.

Р. Ліпсі та К. Ланкастер підсумували, що, не враховуючи контекст, не можна зробити однозначний висновок про те, підвищиться чи знизиться добробут країни унаслідок створення митного союзу. Проте на основі визначених факторів можна припустити, в якому напрямі ці заходи вплинуть на добробут. Серед них: співвідношення частин у внутрішньому споживанні товарів, які виробляють усередині країни, і товарів, імпортованих із країн, що не входять до складу союзу. За інших рівних умов, чим більша у споживанні частина місцевої продукції і чим менша частина імпорту з країн — не член і в союзу, тим більша вірогідність поліпшення добробуту в результаті формування митного союзу. Це пояснюється тим, що заміна товарів, вироблених усередині країни, на товари країн — партнерів по союзу зумовить розширення зовнішньоторговельних потоків, тоді як заміна товарів, імпортованих зовні, призведе до їх перерозподілу. Я. Тінберген зробив висновок: з огляду на вигоду розширення митного союзу, який пов'язаний з появою додаткових можливостей для реалізації виробництва, позитивна кореляція очікуваного ефекту добробуту залежить від величини ринку країн-учасниць. Тобто чим менша країна, тим більше вона виграє, коли вступає до митного союзу. Досліджуючи вплив міжкраїнних відмінностей у структурі виробництва на ефект зростання добробуту, Дж. Вайнер припустив, що чим більші конкурентні (менш конкурентні) структури виробництва країн-учасниць, тим вища вірогідність підвищення добробуту в результаті створення митного союзу.

Ця теза відображає передумову, що країни зі схожими структурами виробництва під час організації митного союзу намагаються замінити вітчизняні товари на конкурентоспроможний імпорт із країн-партнерів, тоді як відмінності у структурі виробництва всередині союзу призводять до відмови від продукції партнерів на користь дешевшого імпорту зовні (така передумова не правильна, якщо виробник товару з низькими витратами перебуває всередині союзу).

Важливе значення для досягнення ефекту підвищення добробуту в результаті утворення союзу мають і транспортні витрати. За інших рівних умов чим менші транспортні витрати в країнах — учасницях союзу, тим більший позитивний ефект інтеграції. Тому сусідні країни, котрі мають більше можливостей, щоб розширити торгівлю одна з іншою, мають більше переваг, порівняно з участю віддалених країн, які могли б призвести до перенаправлення зовнішньої торгівлі.

На потенційні вигоди і витрати унаслідок виникнення митного союзу впливають і розміри тарифів. В умовах ліквідації високих тарифів, що діяли до об'єднання, з'являються ширші можливості для розвитку торгівлі, що означає підвищення добробуту країн-учасниць, тоді як відносно низькі тарифи до інших країн світу зменшать ризик перенаправлення. Проте такі відносини практично не придатні, якщо є режим найбільшого сприйняття, для якого характерне встановлення однакових тарифів ще до формування митного союзу.

Дж. Вайнер, Дж. Мід і Р. Лі псі участь країн у митних союзах, що сприяють розширенню зовнішньої торгівлі, розглядають як засіб зменшення викривляю-чого впливу її власних тарифів. Підтримуючи цю ідею, У. Купер, В, Месселом і X. Джонсон довели, що участь у митному союзі приводить до меншого ефекту, порівняно з одностороннім скасуванням тарифів, що стимулює розширення торгівлі, не створюючи при цьому перенаправлення зовнішніх потоків. На їх думку, причини виникнення таких союзів полягають у досягненні учасниками позаекономічних цілей і вигід. До них, зокрема, належить створення сприятливих умов для розвитку промисловості. Вчені звернули увагу на те, що в межах митного союзу досягнення певної мети можливе за умови менших витрат, ніж на внутрішньому ринкові окремої країни.

Організація митного союзу для розвитку промисловості, на думку Х.Джонсона, передбачає, що галузі виробництва промислових товарів країн-учасниць перебувають у відносно менш сприятливому становищі порівняно з іншими країнами. У. Купер і В. Месселом відокремили ці країни до тих, які розвиваються, припускаючи, що уряди, які відповідальні за їх економічний розвиток, жертвують часткою національного доходу з метою розширення промислового виробництва. Переваги саме в промисловості, на думку X. Джонсона, відображають національні задуми окремих країн і їх суперництво з іншими державами, зміцнення позицій промислових компаній та можливості отримання доходу для них та їх працівників, а також сподівання, що промислове виробництво створить позитивні зовнішні ефекти.

Досліджуючи ідею переваг одностороннього зниження тарифів у разі браку позитивних зовнішніх ефектів або режиму сприяння для промисловості П.Р. Уоннакоти показали, що це не обов'язково, якщо тарифи діяли в країнах - партнерах та інших (зовнішніх) країнах до утворення митного союзу. Ліквідація тарифів партнерами матиме позитивний ефект на економіку країни, оскільки на ринках країн-партнерів вона зможе продавати свої товари за вищими цінами. Величина ефекту залежить від розміру тарифів країн-учасників до вступу в союз. Крім того, на нього вплинуть тарифи в країнах, які не входять до складу союзу. Це пов'язано з тим, що, продаючи безмитні товари на ринках партнерів, виробники уникають оплати мит і в інших країнах.

Порівнюючи ефективність митного союзу з так званим союзом субсидій, в якому кожен із учасників субсидує власне промислове виробництво, У. Купер і В. Месселом надають перевагу останньому. їх висновок полягає в тому, що можна запобігти негативному впливу тарифів на споживання, якщо підтримувати ціни на промислову продукцію на світовому ринку шляхом субсидування. Проте кожна країна може субсидувати свою промисловість в індивідуальному порядку й отримувати відповідну вигоду, не вступаючи в союз.

Ці дослідження здійснювалися в аспекті однієї країни. Я. Ванек, М. Кемп, X. Ван та інші звернули особливу увагу на вплив на розподіл вигід і втрат у митному союзі. Вони підсумували, що поліпшення умов торгівлі створює передумови для виникнення митних союзів, навіть якщо немає зовнішньоекономічних стимулів і позитивних зовнішніх ефектів. Це робить митний союз вигіднішим порівняно з одностороннім зменшенням тарифів, які можуть погіршити умови торгівлі для певної країни.

Вчені вважають, що за інших рівних умов чим більший утворений союз, тим більше вигід, отриманих у результаті його створення, і тим вищі втрати мають інші країни внаслідок зміни умов торгівлі. Це зумовлено тим, що знову за інших рівних умов еластичність взаємного попиту країн союзу на продукцію своїх партнерів прямо пропорційна величині союзу, а еластичність взаємного попиту на їх продукцію з боку зовнішнього світу обернено пропорційна величині союзу.

Ступінь впливу змін умов торгівлі на добробут залежить також від величини тарифів, що діяли до і після утворення митного союзу. Як стверджує У своїх дослідженнях Я. Ванек, унаслідок виникнення митного союзу не буде втрат для зовнішнього світу і вигід для його учасників, якщо тарифи, встановлені союзом стосовно інших країн, виявляються суттєво меншими, ніж ті, що діяли раніше для країн-учасниць.

Дещо інша ситуація спостерігається в зонах вільної торгівлі, котрі вивчав Б. Баласса. У них збереження різних тарифів у країнах-учасницях на продукцію, завезену зовні, створює основу для зміни напрямів торговельних потоків. Більше того, якщо відбувається торгівля промисловою продукцією, можливі також зміни в структурі виробництва й інвестицій.

Імпорт у зоні вільної торгівлі через ринок тієї з країн-учасниць, яка встановила мінімальний тариф, змінює напрям торговельних потоків. Якщо не враховувати транспортні витрати, це рівнозначно тому, що всі країни-учасниці утвердили однакові тарифи на мінімальному рівні. За незмінності умов торгівлі такі зміни напряму зовнішньоторговельних потоків позитивно відобразяться на добробуті країн-учасниць шляхом обмеження ефекту перенаправлення, про який ішлося вище. Зміна умов торгівлі впливатиме на розподіл вигід або втрат між країнами-учасницями і зовнішнім світом: зменшення цін на імпорт зовні означає вигоду для інсайдерів і втрату для аутсайдерів.

Зміна структури виробництва відбувається, коли створення продукції, що потребує імпортної сировини, переміщується в країни, які зберігають нижчі тарифи на її ввезення, оскільки різниця в рівні тарифних ставок може перевищувати різницю в рівні витрат виробництва. Вплив на добробут у такому разі буде негативним, адже структура виробництва визначається розмірами мита, а не порівняльними перевагами.

Зміни в структурі виробництва можуть зачепити інвестиції. За інших рівних умов інвестори організовуватимуть нове виробництво там, де нижчі мита на імпортні ресурси. Як і в попередньому випадку, орієнтуючись на митні бар'єри, а не на рівень виробництва, простежується негативний вплив на економіку.

Такі зміни зовнішньоторговельних потоків, виробництва й інвестицій є побічним ефектом утворення зон вільної торгівлі. З метою запобігання їм країни-учасниці вводять "правила країни походження", які обмежують свободу торгівлі всередині зони тільки товарами, у виробництві яких бере участь визначена частина "внутрішніх" ресурсів або які можна обробити в одній із країн-учасниць. Ці правила дещо знижують, але не ліквідовують повністю вище згадані ефекти всередині зони вільної торгівлі. Отже, за інших рівних умов, інтереси кожної країни-учасниці мають примушувати їх суттєво зменшити свої тарифні ставки.

Зміна інвестиційного потоку може відбуватися в межах однієї країни або міжнародного ринку капіталу загалом. У першому випадку зміниться розподіл капіталу країни між її галузями, у другому — міжнародна алокація капіталу.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Дж. Мід уперше проаналізував вплив повної мобільності всіх факторів виробництва (ситуація загального ринку) на добробут країн у межах інтеграційної зони. Його висновок полягає в тому, що свобода руху факторів виробництва вигідна для країн-учасниць, оскільки вона зменшує відносний ступінь рідкісності (обмеженості) цих факторів. Такий висновок передбачає, що вирівнювання цін на фактори виробництва за рахунок розвитку торгівлі не відбувається.

В умовах обмеження мобільності факторів виробництва між країнами-учасницями інтеграційної зони і зовнішнім світом добробут знижується не внаслідок посиленої зміни руху факторів на внутрішньому ринку союзу, а є реакцією на переспрямування потоків торгівлі кінцевою продукцією. Проте в цьому разі можуть виникнути ефекти, аналогічні ефектам розширення і переспрямування зовнішньоторговельних потоків. Це відбувається тоді, коли до об'єднання країн рух факторів виробництва оподатковують податками, що потім скасували всередині союзу. На думку Б. Баласса, у будь-якому випадку непрямі впливи на добробут країн виявляться тією мірою, якою потоки факторів виробництва замінять потоки товарів. Зокрема, можливі втрати для країн, котрі не належать до інтеграційної зони, оскільки знову створені виробництва зумовлюють заміну імпорту.

Економічна інтеграція може привести до зміни витрат шляхом збільшення обсягів випуску продукції. Для різних типів устаткування (контейнерів, резервуарів, трубопроводів, компресорних установок) витрати виробництва перебувають у функціональній залежності від займаної ними площі, а виробничі потужності — від обсягу виробництва. Витрати на виробництво одиниці продукції зменшуються зі збільшенням обсягу випуску в разі укладання великих угод, а також для таких непропорційних видів діяльності, як дизайн, дослідницька робота, збір і поширення інформації, планування виробництва. Складські запаси не мають зростати пропорційно обсягу випуску продукції. Збільшення обсягів випуску дає змогу застосовувати технології, що потребують спеціалізованого оснащення або конвеєрних ліній. Великомасштабне виробництво застосовують з метою оптимального використання різних видів неподільного оснащення.

У своїх дослідженнях У. Корден довів, що традиційні концепції розширення і переспрямування торговельних потоків доречні у разі економії на масштабах на рівні підприємства, проте їх варто доповнити новими, а саме: ефектом зниження витрат і ефектом придушення торговельної активності. Перший пов'язаний зі зменшенням середніх витрат виробництва продукції в міру зростання внутрішнього виробництва у результаті утворення інтеграційних зон, другий — із заміною дешевого імпорту із країн, які не входять до складу союзу, вітчизняною продукцією, що стала дешевшою унаслідок економії на масштабах. Як стверджував У. Корден, ефект зниження витрат сильніший, ніж ефект отримання торговельної активності, тому можливе отримання чистої вигоди.

Величина підприємства і обсяг витрат у розрахунку на одиницю продукції для фірм, які випускають декілька видів товарів, не обов'язково пов'язані. Диверсифікація виробництва дає змогу зменшити витрати шляхом звуження асортименту і спеціалізації на визначеному виді продукції, що дасть можливість збільшити величину виробничих партій для кожного із видів.

У. Корден визначив фактори переваг під час збільшення вироблених партій і відповідно тривалішого виробництва кожного товару:

1)підвищення ефективності промислового виробництва, виражене у просуванні "кривою навчання" в міру зростання загального обсягу випуску;

2) зниження витрат, пов'язаних із переходом від однієї виробничої операції до іншої, що потребує перезавантаження оснащення, перерозподілу робочої сили і реорганізації зменшення витрат, пов'язаних із переходом від однієї виробничої операції до іншої, що вимагає перезагрузки оснащення, перерозподілу робочої сили і реорганізації всього процесу;

3) використання спеціалізованого оснащення замість оснащення більш загального призначення.

Не менш важливою є можливість для вертикальної спеціалізації, яка здійснюється шляхом розподілу виробничого циклу між декількома підприємствами (підрозділами), що функціонують у межах однієї інтеграційної зони. Зі збільшенням обсягів продажу товарів виробництво їх складових і додаткових аксесуарів можна здійснювати на окремих підприємствах, кожне з яких матиме переваги, пов'язані з економією на масштабах. Унаслідок цього витрати зменшаться.

Т. Скітовський у праці "Економічна теорія і східноєвропейська інтеграція" (1958) порушив питання конкуренції й технічного прогресу. На його думку, економічна інтеграція створює умови для ефективнішої конкуренції. Значне збільшення кількості підприємств, які кожен виробник розглядає як конкурентів, і відкриття кордонів між країнами сприяють послабленню діяльності монополістичних і олігополістичних ринкових структур в окремих країнах. Як доводить В. Баласса, між процесами поширення конкуренції й досягненням економії не має суперечностей, адже на більшому ринку може співіснувати значна кількість виробничих одиниць, які ефективно функціонують.

Посилення конкуренції матиме позитивні наслідки: підвищиться ефективність виробництва; відбудеться технічний прогрес. Хоча перший із цих чинників не відобразився в традиційній теорії, що передбачає вибір оптимального методу виробництва із наявних варіантів, він може мати важливе значення для країн, ринки яких раніше захищали від іноземної конкуренції.

У країнах, об'єднаних економічною інтеграцією, тиск і виграші від конкуренції також створюють стимули для технічного прогресу. Зокрема, збільшення конкуренції стимулюватиме дослідницьку діяльність, спрямовану на розробку нових видів продукції й удосконалення виробничих технологій. Не менш важливим наслідком інтеграції є поширення знань та інформації, розширюючи таким чином доступ усіх виробників до нових товарів і технологій, що випускають в інших країнах-партнерах.

Значно впливають на торговельні потоки і рух факторів виробництва відмінності в економічній політиці країн-партнерів. Також ці відмінності промислової, фіскальної, грошово-кредитної, соціальної і валютної політики можуть мати вплив на ефект добробуту в результаті економічної інтеграції.

Промислова політика виявляється в пільговому кредитуванні і/або податкових пільгах, наданих або всім вітчизняним виробникам, або конкретним галузям. Горизонтальна політика, яка заохочує виробників, не приносить жодних викривлень доти, доки її умови не призводять до того, що один із видів діяльності перебуває в кращому становищі" ніж інший. Вертикальна політика, спрямована на певний вид виробництва, викривляє рівномірність розвитку і може знизити ефект зняття тарифів країнами - партнерам и.

Це стосується і соціальної політики, відмінності в якій не повинні мати негативний вплив, якщо припускати, що всі виплати фінансують за рахунок страхових надходжень від працівників і роботодавців. Таке введення у модель мобільності факторів виробництва не відображається на результатах доти, доки працівники сприймають отримані соціальні виплати і пільги як частину заробітку. Якщо соціальні програми фінансують із загальних податкових надходжень, що рівнозначне субсидуванню заробітної плати, яке стимулює розвиток трудомісткого виробництва, то ситуація змінюється. Відмінність у способах фінансування соціальної сфери, яка є між країнами-партнерами, відповідно викривляє розміщення ресурсів. Вплив цього фактора посилюється, коли врахувати рух факторів виробництва, зумовлений відмінністю ціни праці у різних країнах.

Зменшення деформації ресурсів і відмінності у податковому тягарі між країнами сприяють відмові від вертикальної промислової політики і вирівнюванню умов фінансування соціальних програм. Як відображення національних пріоритетів щодо виробництва суспільних благ можуть продовжувати існувати податкові відмінності. їх вплив на рух факторів виробництва залежить від того, як витрачатимуться податкові надходження. Не виключена і поява ефектів пропонування, тобто збільшення пропорцій праці і схильність до ризику в зв'язку зі зниженням податкового тягаря.

Дослідження Б. Баласса стосується і впливу на розвиток конкуренції міжкраїнних відмінностей у непрямих податках і подохідному оподаткуванні за певного загального податкового тягаря. Якщо продукцію оподатковують у країні, де здійснюють продаж, непрямі податки не знімають з експортних товарів і знімають з імпортних без відповідних поправок до оподаткування прибутків. Така політика не зумовлює значних викривлень в умовах конкуренції, оскільки їх попереджає політика гнучких валютних курсів. Остання також знімає можливі викривлення і в ситуації, коли одна з країн-партнерів формує політику на згаданому вище принципі, а інша обкладає непрямими податками продукцію в місці виробництва незалежно від того, де вона продаватиметься. Цього не станеться, якщо в одній із країн використовують каскадний принцип оподаткування (підвищення податкового тягаря для виробництва, що передбачає багатоступеневу обробку, на кожному етапі вилучають визначений податок), а в іншій — податок на додану вартість. У цьому разі, щоб запобігти викривлень, потрібно перейти на систему ПДВ усім країнам — учасницям союзу.

Гнучкість валютних курсів розглядають як необхідну умову компенсації різницею в податкових системах, проте вважають, що після інтеграції має відбутися перехід до фіксованих курсів. Однак успіх такого заходу залежить від координації, а потім і об'єднання грошово-кредитної та фіскальної політики, оскільки в протилежному випадку виникає тиск, що призводить до зміни курсів. Отже, фіксований валютний курс варто розглядати як результат координації економічної політики, а не як крок на шляху до економічної інтеграції.