Антикризова політика уряду Англії

Світова економічна криза (1929—1933) дещо пізніше, ніж в інших країнах, спостерігалася в Англії. І хоча спад економічної активності був меншим, порівняно з іншими державами, криза відчувалася в усіх галузях господарського комплексу.

На відміну від "нового курсу" Ф. Рузвельта, уряд Англії не ставив завдання рятувати промисловість або збільшувати зайнятість. Його єдиною функцією вважалося створення сприятливих фінансових умов, ліквідація дисбалансу бюджету, торгівлі та кредиту. Виконуючи передвиборну програму, лейбористський уряд збільшував бюджетні витрати на забезпечення становища широких мас населення, бідних і безробітних шляхом підвищення податків для багатих, що призвело до урядової кризи. Це була перша спроба вирішити кризову ситуацію в економіці за допомогою формування ефективного попиту.

Поряд із регулюванням державних витрат уряд країни вживав інші заходи з метою оздоровлення економіки країни. Важливим було скасування у вересні 1931 р. золотого паритету національної валюти. Внаслідок цього відбулася девальвація фунта стерлінгів. Вартість паперового фунта зменшилася майже на третину, що спричинило зростання цін. Країни, які входили до складу стерлінгового блоку (25 держав: країни Скандинавії, Голландія, Португалія, Аргентина, Бразилія та інші разом з британськими колоніями та домініонами) і встановлювали курс своїх валют на основі курсу англійського фунта стерлінгів, змушені були йти за Великою Британією. Англійський фунт мав вирішальний вплив майже на 50 % світового товарообігу з урахуванням економічної діяльності англійських домініонів. Окрім того, країни стерлінгового блоку передавали власні валютні резерви Англії в загальний фонд блоку, що давало англійцям немалі вигоди від цієї операції. Орієнтуючись на фунт стерлінгів, країнам блоку доводилося закуповувати англійські товари і водночас постачати до Англії переважно сировину та продовольчі товари.

Країна досягла переваги над країнами-конкурентами, котрі зберігали деякий час золотий паритет національних валют (США, Франція, Німеччина, Італія та ін.), шляхом підвищення цінової конкурентоспроможності своїх товарів. Країни-конкуренти, у свою чергу, посилили політику протекціонізму. З огляду на такі обставини уряд Великої Британії також вжив заходів з метою захисту внутрішнього ринку, відмовившись від фритредерства і здійснюючи політику жорсткого протекціонізму. Встановлення високих митних зборів на іноземні товари позитивно відобразилося на розвитку англійської промисловості, що дало змогу поліпшити платіжний баланс за рахунок скорочення імпорту.

Вжиті урядом заходи сприяли відновленню довіри до фунта стерлінгів, що зумовило повернення іноземних вкладів у банки Лондонського Сіті. До квітня 1982 р. фунт стерлінгів стабілізувався, бюджет було збалансовано. Ефекту стабілізації, на відміну від "нового курсу" Ф.Рузвельта, досягли шляхом використання наявних у Великій Британії переваг у відносинах з іншими країнами, за допомогою попереджувальних дій на зовнішньому ринку та досить жорсткого внутрішнього економічного курсу. Велику роль відіграла також протекціоністська політика. У результаті цього вже в 1934 р. послабили політику економії, про що свідчить збільшення заробітної плати, зменшення обсягів податків.

Економічне піднесення, що розпочалося в 1934 р., суттєво підсилювали державним асигнуванням на розвиток галузей, пов'язаних із виробництвом зброї (автомобілебудівна, авіаційна, радіопромислова та ін.). Комплекс антикризових заходів сприяв припливу інвестицій до старих галузей економіки (суднобудування, металургія). Однак це загалом не змінило внутрішньогосподарських диспропорцій. Вугільна і текстильна галузі промисловості зазнавали труднощів.

Посилення конкуренції з боку США, Японії та Німеччини ускладнювало функціонування зовнішнього ринку. Німецькі товари витісняли англійські в Західній і Південно-Східній Європі та Латинській Америці. Як і напередодні Першої світової війни, англо-німецька конкуренція здебільшого виявлялася у сфері експорту товарів, насамперед у готових промислових виробах.

Нова економічна криза наприкінці 1937 р. спричинила новий спад виробництва (за 1938 р. випуск промислової продукції знизився на 14 %). Із цієї кризи країні вдалося вийти лише завдяки підготовці до нової світової війни, що потребувала збільшення воєнного виробництва.