Соціально-правовий інституціоналізм

Дж. Коммонс (1862—1945), досліджуючи такі колективні інститути, як сім'я, профспілки, торговельні об'єднання, виробничі корпорації, держава, правові відносини та інші, головну увагу приділяв юридично-правовим інститутам. Його вважають лідером правового напряму інституціоналізму. Коммонс розглядав таку своєрідну економіко-правову категорію як угода, яку в різних її виявах визначають як всезагальну економічну категорію, вона стає висхідним пунктом усієї теорії капіталізму. Особлива форма угоди — зв'язок праці та капіталу, який зводять до комерційної угоди рівноправних сторін і юридичної підлеглості робітника капіталісту. Отже, зв'язки праці та капіталу виступають як комерційні та правові, а конфлікти, що виникають між ними, як суто юридичні, які регулює держава.

Правовий аспект Дж. Коммонс використовував і у запропонованій концепції вартості, згідно з якою вартість товарної продукції — результат юридичного узгодження колективних інститутів. До них належали об'єднання корпорацій, профспілок, політичних партій, що відображають професійні інтереси соціальних груп і прошарків населення.

Марксистському вченню про класову боротьбу вчений протиставив положення про проведення державної реформи в галузі законодавства і створення керівництва, запропонованого лідерами різних колективних інститутів. Соціальні конфлікти — необхідний динамізуючий чинник суспільної еволюції, соціального прогресу. Вирішення суперечностей потрібно здійснювати за допомогою "третейських судів", суспільних інститутів. Він був переконаний у необхідності створення такого уряду, який був би підзвітний громадській думці і демонополізував економіку.

Еволюція капіталізму вільної конкуренції у фінансову стадію — центральна ідея його головних праць "Правові основи капіталізму" (1924), "Інституцій пальна економіка. Ті місце в політекономії* (1934) та ін. У них автор розглянув проблеми, спричинені соціальним конфліктом у зв'язку з нечесною (монополістичною) конкуренцією підприємців. Державні правові рішення в межах економічних реформ, вважав учений, дадуть змогу усунути суперечності й конфлікти в суспільстві, свідчитимуть про перехід до етапу адміністративного капіталізму.

Як відомо з історії економіки, юридичні (правові) аспекти колективних дій Дж. Коммонса, як і антимонопольні реформаторські ідеї в працях Т. Веблена, практично застосували уже в 30-ті роки — у період так званого нового курсу президента США Ф. Рузвельта. Правові аспекти економічних досліджень і нині є важливою методологічною ознакою інституціоналізму. Т. Веблен започаткував інституціональну традицію тяжіння до соціологічних методів аналізу, пояснення поведінки людини відповідно до правил.

Кон'юнктурно-статистичний напрям

У.Мітчелл (1874—1948)— учень і послідовник Т. Веблена. Він підготував посмертне зібрання праць вчителя "Вчення Веблена", додавши до нього вибрані статті з його книг.

У. Мітчелл у головній публікації "Лекції про типи економічної теорії (1935) виходив насамперед з ідей Т. Веблена. Наслідуючи його, автор наполягав на взаємозв'язку економічних проблем із неекономічними, особливо з проблемами соціології, культури та іншими, що зумовлюють відповідну психологію, поведінку і мотиви діяльності людей.

Особистий внесок ученого в інституціональну теорію такий:

1) виявлення впливу на економічні фактори (у категоріях грошового обігу, кредиту, фінансів та ін.) так званих неекономічних чинників (у т. ч. психологічних, поведінкових тощо) шляхом конкретного вивчення цифрових показників і визначення закономірностей в їх коливаннях (кон'юнктури) на основі статистичних даних, фактичного матеріалу та їх математичної обробки;

2) обґрунтування концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.

Особливу популярність у США У. Мітчеллу принесло визнання його основоположником Національного бюро економічних спостережень і одним із першовідкривачів та тлумачів циклічних явищ в економіці. Він вважав можливим! необхідним державний вплив на економіку в сфері грошових, фінансових і кредитних відносин у взаємозв'язку з соціально-культурними проблемами і врахуванням психологічного аналізу.

Представники емпіріопрогностичного напряму інституціоналізму ще в 20-ті роки у своєму "кон'юнктурному барометрі" в Гарварді публікували за висновками "аналізу динамічних рядів" перші прогнози економічного зростання шляхом побудови кривих, що показували середні індекси низки показників національного господарства. Покладені в основу нової галузі економічної науки "економетрики" математика і статистика, давали змогу вченому і його колегам розрахувати тривалість малих і великих циклів, сконструювати моделі безкризового (нециклічного) розвитку економіки, передбачити відхилення в динаміці показників, запобігти їх падінню. Пом'якшити циклічні коливання і досягти сприятливої економічної кон'юнктури, на думку У. Мітчелла, мало створення спеціального державного планувального органу. Планування при цьому передбачалося не директивне, а рекомендаційне, засноване на науковому прогнозуванні реальних і досяжних кінцевих цілей.

Некваліфікований прогноз "гарвардського барометра", що напередодні економічної кризи 1929—1933 рр. передбачив "розквіт економіки", виявив недосконалість методологічної бази спостережень тих років, але впевнено продемонстрував вірогідність основного положення інституціоналістів 20—30-х років про потребу державного контролю над економікою. Інституціоналізм — один із теоретичних попередників сформованої у 30-ті роки XX ст. кейнсіанської та неоліберальної концепцій державного регулювання економіки, головна ідея яких полягала в активному втручанні держави в економіку.

Разом із тим, створена У. Мітчелл ом і його школою наука економетрика до кінця Другої світової війни стала, як зазначав М. Блауг, найдинамічнішою галуззю економічної науки, а кейнсіанські або неокейнсіанські макроекономічні методи мають дуже важливе, постійно зростаюче значення для праць економетриків.