Соціально-психологічний напрям

Т. Веблен (1857—1929) — автор багатьох робіт у галузі економіки і соціології, в яких він зважав на теорію еволюції природи Ч. Дарвіна, принцип взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх суспільних відносин, у тому числі економічних і соціально-психологічних. Його теоретична спадщина найпопулярніша, її застосовували в подальших творчих пошуках соціально-інституціонального напряму економічної думки в усіх його трьох течіях. За визначенням Т. Веблена, інститути — це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони пристосовані до обставин минулого, і тому не перебувають у повній гармонії з вимогами нинішнього часу. Звідси, на його думку, випливає потреба їх оновлення відповідно до законів еволюції та вимог сучасності, тобто традиційних способів міркування і загальноприйнятої поведінки.

Своє розуміння проблем соціально-економічного розвитку суспільства Т. Веблен підкреслював навіть у назвах власних праць: "Теорія бездіяльного класу" (1899), "Інстинкт майстерності" (1914), "Інтереси і система цін" (1921), "Власність відсутнього" (1923) та ін. Переконаність в еволюційному перетворенні суспільства економіст застосовував на своєрідному переломі теорії еволюції природи Ч. Дарвіна. Відштовхуючись від її постулатів, він, зокрема, намагався аргументувати положення про неминучість у людському суспільстві боротьби за існування. Т. Веблен зазначав: "Життя людини в суспільстві точнісінько таке саме, як життя інших видів — це боротьба за виживання, а отже, це процес відбору і пристосування. Еволюція суспільного упорядкування є процесом природного відбору соціальних інститутів". При цьому вчений використав історичну оцінку розвитку інститутів суспільства, в якій заперечуються марксистські положення про "класову експлуатацію" та "історичну місію" робочого класу. На його думку, економічними мотивами людей є насамперед батьківські почуття, інстинктивне прагнення до знань і високої якості виконаної роботи.

У теорії "бездіяльного класу", з огляду на зміст однойменної книги Т. Веблена, ставлення цього "маєтного невиробничого" класу до економічного процесу характеризується як відношення користолюбства, а не виробництва, експлуатації, а не корисності. Такий клас, на думку економіста, надає перевагу законам світу бізнесу, утвореним скеровувальною та вибірковою дією законів хижацтва або паразитизму. Наприклад, для представників саме цього класу можуть встановлювати особливі ціни на товари, що є показником їх "престижності", а не виявленням закону попиту, що нині називають "ефектом Веблена1'. Вчений характеризував ситуацію, за якої зниження ціни на товар покупець сприймав як погіршення якості або втрату товаром "актуальності" чи "престижності" серед населення. Тому цей товар не має попиту в покупців, а в протилежній ситуації, навпаки, обсяг купівлі зі збільшенням ціни може зростати. Отже, фінансові прошарки мають певну заінтересованість у пристосуванні фінансових інститутів.

Звідси більш або менш послідовне прагнення бездіяльного класу спрямовувати розвиток інститутів тим шляхом, який би відповідав грошовим цілям, що визначають його.

Немарксистська, але водночас і не неокласична позиція Т. Веблена найпомітніша в його концепції реформи. Головну суперечність капіталізму початку XX ст. він вбачав у "дихотомії" (роздвоєнні) між "індустрією" та "бізнесом". Бізнес підкорив виробництво своїм фінансовим інтересам. Індустрія, тобто сфера функціонування реального капіталу, не має соціальних антагонізмів. Суперечності й конфлікти пов'язані з функціонуванням капіталу в фінансовій сфері та фіктивним капіталом, тобто з бізнесом і його впливом на індустрію.

План реформ Т. Веблена передбачав неухильне прискорення НТП та зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції. На його переконання, інтелігенція, робітники, техніки та інші учасники виробництва представляють сферу індустрії й мають за мету оптимізацію і збільшення ефективності процесу виробництва. Вони підкреслюють залежність бізнесу, що зростає, від індустріальної системи, неминучість "паралічу попереднього порядку" і переходу влади до представників інженерно-технічної інтелігенції.

У результаті реформ учений передбачав установлення "нового порядку", за якого керівництво промисловим виробництвом країни здійснюватиме спеціальна рада техніків, а індустріальна система не служитиме інтересам абсентеїстських власників (монополістів), оскільки мотивом технократів та індустріалів є не грошова вигода, а служіння інтересам усього суспільства. Тобто майбутнє людства, на думку Т. Веблена, належить індустрії, інженерам і спеціалістам, а не бізнесу.