Економічна думка

На межі XIX і XX ст. сформувалися такі історичні умови, під впливом яких США перетворились у найбільш багату і розвинуту в соціально-економічному аспекті країну світу. Саме у цій країні вперше виникли найгостріші проблеми, пов'язані з процесом переходу від економіки вільної конкуренції до переважно монополістичної. Це було однією з причин того, що США стали піонером анти монопольних заходів, які адміністрація країни апробувала ще наприкінці XIX ст. Перманентний характер таких дій потім був властивий усім урядам розвинутих країн світу.

На початку XX ст. учені-економісти США, активізувавши аналіз посилення монополістичних тенденцій в економіці та сприяючи антитрестівській політиці власної країни, отримали статус лідера концепцій соціального контролю над економікою. їх теорії започаткували новий напрям економічної думки, який нині називають соціально-інституціональним, або інституціоналізмом.

На початку XX ст. процес модифікації економіки вільної конкуренції в монополістичну значно прискорився на Європейському континенті, де ідеї економічного лібералізму, що проголошували повну свободу торгівлі (фритредерство) і ринків, та інші положення про невтручання держави в економіку, так само яків США, вже не відповідали дійсності. У таких умовах відомий закон ринків Ж.Б. Сея, на який більше 100 років спирались представники суто економічної теорії (спочатку класики, а потім маржиналісти), втратив привабливість. Недосконала конкуренція вслід за інституціоналізмом стала предметом дослідження неокласиків. Проблеми недосконалого ринку, представленого монополізованими структурами суб'єктів господарювання, майже одночасно розглядали у своїх працях представники неокласичної економічної думки — професори Гарвардського університету Е. Чемберлін і Кембриджського — Дж. Робінсон. їх теорії вважали важливим досягненням учених-економістів XX ст. (див. додатки).

Предмет аналізу і методологія інституціоналізму

В основі терміна "інституціоналізм" лежить одне зі значень поняття "інститут". Останній інституціоналісти розглядають як первинну складову рушійної сили суспільства в економіці та за її межами. До інститутів належать різноманітні категорії та явища (наприклад держава, сім'я, підприємництво, монополії, приватна власність, профспілки, релігія тощо), що відображають звичаї, звички, етику, правові рішення, суспільну психологію і головне — еволюцію економіки.

Інституціоналізм — у певному розумінні альтернатива неокласичному напряму економічної теорії (див. додатки). Неокласики зважають на смітіанську тезу про досконалість ринкового господарського механізму й саморегулювання економіки і не виходять за межі суто економічної науки. Інституціоналісти рушійною силою економіки поряд із матеріальними факторами вважають також духовні, моральні, правові й інші чинники, які розглядають в історичному контексті. Тобто предметом їх аналізу є економічні й неекономічні аспекти. При цьому об'єкти дослідження — інститути — вони не поділяють на первинні чи вторинні і не протиставляють один одному.

Формулюючи своє розуміння суспільної структури, факторів розвитку, інституціоналісти виходять в основному із зовнішнього відносно поверхового підходу до цих явищ. Вони, порівняно з ортодоксальними марксистами, не визнають визначальної ролі відносин власності на засоби виробництва, зумовленого ними класового складу суспільства. Не підтримуючи ідею про виробничі відносини як основу соціально-економічної структури (базису), інституціоналісти сформулювали свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу.

Методологія інституціоналістів передбачала:

1) широке використання описово-статистичного методу;

2) історико-генетичний метод;

3) як вихідну та основоположну — категорію інституту (сукупність формальних і неформальних правил, правових норм, звичаїв, традицій).

За деякими оцінками, інституціональний напрям в економічній думці виник у період опублікування монографії Т. Веблена "Теорія бездіяльного класу", тобто у 1899 р. Однак враховуючи пізніші, не менш значущі публікації Дж. Коммонса й У.Мітчелла, які означали становлення нових течій у межах інституціоналізму, чітке формування ідей і концепцій цього напряму економічної теорії відбувалося у 20—30-х роках XX ст.

Праці цих американських учених та їх послідовників об'єднує антимонопольне спрямування, ідея врахування впливу на економічне зростання усієї сукупності суспільних відносин і необхідності втручання держави в економіку. Увагу звернено на потребу посилити контроль суспільства над бізнесом, винесену Дж.М. Кларком у заголовок своєї однойменної книги, виданої у 1926 р. Як зазначав Ф. фон Хайєк, якщо монополії в певних сферах неминучі, то кращим є рішення, якому донедавна надавали перевагу американці, — контроль сильного керівництва над приватними монополіями. Послідовна реалізація цієї концепції передбачає більш позитивні результати, ніж безпосереднє державне управління.

У відомих трьох напрямах інституціоналізму Т. Веблен є представником соціально-психологічного (технократичного) варіанта інституційних досліджень, Дж. Коммонс —соціально-правового(юридичного),У.Мітчелл —кон'юнктурно-статистичного (емпіріостатистичного).