Неолітична революція

Розвитку продуктивності праці сприяли перший (землеробство та скотарство) і другий (виокремлення ремесел із сільського господарства) суспільні поділи праці, що, у свою чергу, зумовило індивідуалізацію праці, виникнення приватної власності. Такі переходи в історико-економічній літературі називають неолітичною революцією.

Примітивну схему неолітичних культур подано у табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Схема неолітичних культур

Тисячоліття до н. е.	Ареал
VII	Палестина
VI	Долина Нілу
V	Туркменистан, Іран, Межиріччя, Північно-Західна Індія
IV	Західна Європа
ІІІ	Британські острови, Північний Китай

Прогресом у розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі, незважаючи на те, що способи і техніка землеробства були дуже примітивні: землю скопували дерев'яними палицями і мотиками, жали серпами з кремінним лезом, зерна розтирали на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли майже всі відомі нині сільськогосподарські культури. Припускають, що основи землеробства як самостійної галузі господарства сформувались у Передній Азії. Сучасні археологічні й палеоботанічні знахідки дають підставу говорити про чотири самостійні найбільш старовинні центри походження культурних рослин:

1) Передня Азія, в якій у VII—VI тис. до н. е. культивували польові злаки — ячмінь і пшеницю;

2) басейн річки Хуанхе, де у IV—III тис. до н. е. вирощували китайське просо (чумизу), рис і гаолян;

3) Центральна Америка, в якій у V—IV тис. до н. е. почали розводити боби, перець, а до Ш тис. до н. е. — маїс (кукурудзу);

4) Перуанське нагір'я, де в III тис. дон. е. вирощували перець, бавовник, боби та ін.

Поступово вдосконалювалась агротехніка. Так, у V—IV тис. до н. е. у землеробстві виникли такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У низці регіонів (у Європі, Західній і Середній Азії) відбувався перехід від ручного землеробства до орного.

Важливою галуззю господарства вважали скотарство, хоча поширювалось воно нерівномірно і формувалось із мисливства. Важливу роль у його становленні відіграли діти: вони годували маленьких диких тварин і гралися з ними, приручаючи їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови та свині. Скотарські (пастуші) племена жили в степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством. На відміну від скотарських племен Азії та Африки, в європейців тваринництво лише доповнювало землеробство.

Розвивались ремесла. Найдавніше серед них — гончарство. Появу кераміки вважають важливим технічним досягненням неоліту. Маючи глиняний посуд, людина значно поліпшила приготування й збереження їжі. Удосконалення харчових технологій ставало важливим чинником економічного розвитку. Гончарне горно — піч для обпалювання глиняних виробів — уперше виготовили на Сході. Гончарний круг винайшли у IV тис. до н. е., що значно підвищило продуктивність праці і дало змогу поліпшити якість глиняного посуду.

На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії в VI—IV тис. до н. е. сформувалося металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу, була мідь, напевно, самородна. За міцністю вона поступалася каменю, але під час нагрівання з неї робили голки, шила, рибальські гачки; виготовляли різноманітні прикраси. На європейському континенті металургія міді виникла в районі Егейського моря в V тис. до н. е.

Ще одне старовинне ремесло — ткацтво —- виготовлення тканини на ручному ткацькому верстаті. Перші ткацькі верстати з'явилися у південно-східній частині Європи (власне, звідси ткацтво поширилося на територію України). На них виготовляли вовняні та лляні тканини. З цією метою вирощували льон, кропиву, інші культури, потім розділяли волокна, сукали їх, пряли, виробляли мотузки й нитки. Із ниток робили тонкі та грубі тканини для пошиття одягу і потреб домашнього господарства (виготовляли мішки, торби). Вважають, що з виникненням металургійного виробництва і ткацтва пов'язана поява великих поселень, чисельність населення яких досягла декількох тисяч осіб.

У III тис. до н. е. винайшли більш твердий метал — бронзу (сплав міді з оловом, свинцем, що надавало їй твердості); вона швидко поширилася в усьому Стародавньому світі, крім Америки. Спочатку метали плавили на вогнищі, потім руди нагрівали в суміші з деревним вугіллям у плавильних печах.

Значного розвитку набула техніка обробки каменю: його шліфували, різали та свердлили. Кам'яні знаряддя — мотики, зернотерки, ступки, леза для серпів, ножів, кинджалів — виготовляли із кременю; голки, шила, ложки робили із кістки, у тому числі із слонової.

На кордонах племен з різною господарською орієнтацією, пізніше і всередині них, інтенсивно відбувався обмін. Проте всезагального характеру він не набув. Йдеться лише про виникнення товарного виробництва й обігу, тобто створення окремих продуктів у такій кількості, що перевищувала потреби сім'ї та общини (ними обмінювалися з іншими общинами), про формування ринкових відносин, хоча у досить примітивній формі. Процес обміну стимулював удосконалення продуктивних сил, сприяв поліпшенню відносин в общині.

Із переходом до осілого способу життя різко змінилася кількість людей, які, живучи поряд, почали змішуватися. Община мисливців була невелика — понад 20 осіб. Вона збільшувалася тільки за наявності достатніх запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства зумовив помітне зростання кількості общин, виникнення територіальної общини — постійного поселення, в якому налічували десятки, іноді й сотні житлових приміщень, культових споруд, майстерень. Мешкали у глиняних будівлях. На межі V—IV тис. до н. е. на Землі вже нараховували майже 80 млн осіб, а густота населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 км кв. Уперше в історії спостерігалися тенденції розвитку сім'ї до багатодітності. Збільшилася тривалість життя. У суспільстві закріплюються закони патріархату.

Незадоволені потреби людини і суспільства, що зростали, низька продуктивність у виробництві призводили до витіснення кам'яних знарядь праці (IV тис. до н. е.). Почався перехід до чергового етапу неоліту (мідно-кам'яний вік). У цей період насамперед застосовували такі метали, як мідь, залізо, бронзу. Остання була надто дорогим металом для виготовлення знарядь праці. В основному її використовували для прикрас і зброї. ЗІ тис. до н. е. застосовують сплави заліза та його похідних, а саме чавуну та сталі.

Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення й плугового землеробства), постійне існування додаткового продукту, посилення майнової нерівності, засоби приватної власності спричинили виникнення класів і держави.

В Європі держава сформувалась із ладу військової демократії як об'єднання, що діяло з метою захисту і нападів. Для такого типу держави характерно те, що вона не втручалася у господарську діяльність. Кожен дорослий чоловік був воїном, котрий мав відстоювати власні права і якого не можна було примусити працювати на іншого або перетворити на раба. Дозволяли експлуатувати лише захоплених на війні полонених.

Усередині общини виникла приватна власність на тварин, присадибне господарство, урожай зі свого поля, що руйнувало попередні відносини в общині. Створювалися умови для зародження приватної власності на землю, особистого підприємництва, господарської ініціативи.

Особливості розвитку землеробства на Сході визначили й інші функції держави в період її становлення. Щоб користуватися зрошувальною системою, яка забезпечувала б отримання значної кількості додаткового продукту, потрібно було об'єднати трудові зусилля населення долини річок. Суспільні роботи, колективна праця перетворилися на трудову повинність, що сприяло посиленню влади общини над особою, а держави як головного власника зрошувальної системи, землі та її надр — над общиною. Результатом об'єднання державної власності на землю і державного управління суспільними роботами стала власність держави на все господарство країни. Встановилася централізована державна система господарювання. Вплив традицій, властивих для общинних відносин, перешкоджав діяльності підприємців.

Отже, східна держава значно відрізнялася від європейської:

1) східна держава з'явилася майже на 2 тис. років раніше, ніж європейська (II тис. до н. е. в басейні Егейського моря);

2) східна держава сформувалася значно раніше, ніж у суспільстві утворилися класи (у розумінні європейців на Сході вони виникли тільки нині);

3) спонтанне, еволюційне, природно-історичне становлення держави на Сході пов'язане із будівничими та господарськими функціями, що майже не зачіпали проблеми приватної власності на засоби виробництва.

Тому й держава більше виконувала функції інституціонального менеджера (організовувала, мобілізовувала, розподіляла, захищала, освоювала). Саме така господарська функція передбачала безумовне підкорення усіх людей і общин волі та вказівкам одного лідера — східного деспота. На Сході авторитетність завжди переростала в авторитарність, що характерно й для сьогодення. Цьому сприяла надто консервативна система одержавлених общин, які збереглися донині і визначають соціально-економічну сутність східної деспотії.

Так виникли два головні напрями господарського та суспільного розвитку — шлях Сходу і шлях Заходу.

Удосконалювалися знання, з'явилися перші примітивні рахункові системи: в'язка соломи, низка черепашок, мотузка із зав'язаними на ній вузликами. У первісній Європі, як правило, для розрахунків використовували каміння (слова "калькулятор, "калькуляція" походять від лат. calculus — камінь).

Розвиток землеробства й інтенсивні земельні роботи сприяли розвитку геометричних та географічних знань, зокрема створенню перших географічних карт. Наприкінці неоліту винайшли колесо — поширився колісний транспорт. Потім відбулася надзвичайна подія — виникла перша в історії людства писемність, що було межею, яка відокремила первісну історію від епохи цивілізації.

Отже, на відміну від країн азіатського способу виробництва з ранніми цивілізаціями, заслуга європейців полягала в тому, що вони пройшли шлях цивілізації навіть в умовах природної катастрофи — великих льодовиків. Історія первісного суспільства вкладається в межі кам'яного віку, оскільки із його завершенням починається перехід до формування держави. За цей період людина здійснила низку винаходів і відкриттів: виготовляла знаряддя праці, а не брала їх у готовому вигляді, що стало основою переходу від привласнювального до виробляючого господарства. Перехід до землеробства і скотарства — завершальний процес становлення виробляючого господарства.

Відсутність додаткового продукту у зв'язку з низькою продуктивністю праці був основою "первісного комунізму", неминучого зрівняння в розподілі матеріальних благ. Без цього продукту неможливими були експлуатація чужої праці та існування цивілізації— міського життя, управління, науки, освіти, адже кожен мав примітивно добувати їжу. Виробництво додаткового продукту пов'язували з суспільним поділом праці та технічним прогресом, унаслідок чого збільшувалась продуктивність праці, а відтак — кількість і якість продуктів праці. Додатковий продукт забезпечив матеріальну базу для розвитку людей, які самі не займалися добуванням їжі, — ремісників, науковців, мистецтвознавців. Виникла мінова торгівля, почався поділ суспільства на класи і настав період

зміцнення держави.

Руйнування первісного суспільства в багатьох регіонах світу відбувалось у різні часи. Різними були також моделі подальшого господарського розвитку. Наприкінці IV тис. до н. е. в Месопотамії, потім у Єгипті сформувались перші цивілізаційні об'єднання, на основі яких утворилися держави.