Період стабілізації 1924—1929 рр

Не призвів до повного повороту від етатизму до системи відносно вільних ринкових відносин. Це зумовлювалося тим, що в 20-х роках майже в усіх країнах спостерігався об'єктивний процес монополізації економіки, об'єднання монополій і держави, подальшого викривлення вільних ринкових відносин. Усе це поглиблювало внутрішньогосподарські диспропорції. Версальська угода (1919), за якою встановлювався "новий" політичний порядок, у цілому не розв'язувала гострих європейських і світових суперечностей, а сприяла збереженню загальної тенденції до мілітаризації, підштовхувала переможені країни до територіального й економічного переділу світу. Це пояснює причини збереження значних ознак етатизму і в період стабілізації.

Світова економічна криза 1929—1.933 рр

Знову, але вже в мирний час, зумовила більше втручання держави в капіталістичну ринкову економіку. Теоретично його обґрунтовано в кейнсіанській теорії, ідеї якої дещо в іншому напрямі підтримали популярні доктрини — італійський корпоративізм, німецький націонал-соціалізм, численні соціалістичні концепції.

Післякризовий період 1934—1939 рр

У післякризовий період 1934—1939 рр. більшість розвинутих країн не відмовилися від етатизму, продовжували застосовувати практику 20-х років. Причини цього явища такі: 1) загалом украй нестійке післякризове становище національних економік Заходу; 2) посилення яскраво виражених тенденцій до мілітаризації в умовах підготовки провідних західних країн до Другої світової війни; 3) вплив успішного на той час досвіду централізованого планування й управління економікою СРСР.

Слід також зазначити, що в післявоєнний період посилилися взаємозв'язок і взаємозалежність центрів світового капіталістичного господарства. Англія та Франція виявилися прив'язаними до США значними боргами, зумовленими ввезенням з-за океану промислових і сільськогосподарських товарів. Японія, Англія, США мали суперечливі інтереси на ринках Південно-Східної Азії. Тому будь-яка нестабільність в одному з центрів світового господарства в таких умовах призводила до збою всієї системи. Переконливим підтвердженням була економічна криза 1929—1933 рр., яка розпочалася в США і швидко охопила світове господарство. Криза свідчила, що економіка капіталізму вільної ринкової конкуренції втратила спроможність до саморегулювання. Тому потрібно було радикально перебудувати економічну систему, впровадити в неї регулювальний механізм. Його пошуки в різних країнах привели до створення різних моделей регульованого капіталізму. В США розпочався процес формування інституціональної моделі економічного розвитку, що передбачала збільшення ролі суспільних інститутів у господарській діяльності.

Конверсія та її наслідки

США вийшли з війни, зміцнивши позиції як лідер світового господарства (країна дотримувалася нейтралітету до 6 квітня 1917 р.; втрати становили майже 120 тис. осіб). За період підготовки до Першої світової війни, особливо в її роки, США вдалось активно використати місткий ринок країн, котрі воювали. Виконання контрактів на постачання зброї сприяло прискореному промисловому розвитку, а поставки продовольства зумовили в країні різке підвищення рівня сільськогосподарського виробництва. Американський експорт протягом 1914—1919 рр. збільшився утричі— з 2,4 до 7,9 млрд дол. США, також розширився їх вплив на тих ринках, які раніше контролювали західноєвропейські країни, що розв'язували воєнні проблеми. Війна була "великим" бізнесом для американських підприємців, прибуток яких за ці роки досяг майже 35 млрд дол. США. До завершення війни, отримавши прибутки від масового експорту, країна погасила половину всієї зовнішньоекономічної заборгованості й перетворилася на найбільшого кредитора. 1918 р. у США була зосереджена половина світового золотого запасу. У промислових компаніях країни до кінця війни — початку періоду конверсії зосереджувалося 50 % світового видобутку кам'яного вугілля, майже 70 % нафти, 60 % міді. Вони виплавляли 3/5 чавуну і сталі, випускали 85 % автомобілів. Країна в перші роки після війни, в 1919— 1920 рр. не знижувала обсягу експорту в Європу продуктів сільського господарства, сировини, видавала кредити.

Тимчасовий післявоєнний спад 1920—1921 рр. спричинила конверсія промисловості. Як і в інших країнах, у США за роки війни відчутно виявилися диспропорції в розвитку галузей народного господарства. Це частково було як причиною, так і наслідком державного втручання в господарське життя країни. Ще в передвоєнний період держава різко збільшила кількість урядових замовлень монополіям, які безпосередньо були пов'язані з військовим виробництвом, надавала їм кредити та субсидії. З метою концентрації виробничого потенціалу на виконання воєнних замовлень уряд США в 1917—1918 рр. створив комітети, відповідальні за розміщення цих замовлень, а також за розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність комітетів координувала військово-промислова рада, що було незвичайним явищем для ліберальної економіки країни. Аналогічна централізація спостерігалася і в банківській сфері. Централізовані бюджетні капітали спрямовували в ті виробництва, де відчувався дефіцит приватного капіталу. Внаслідок цього формувався державний сектор у народному господарстві країни, тісно пов'язаний з воєнною промисловістю.

У США, на відміну від інших країн, що воювали, не відбулися потрясіння і спади виробництва. Протягом двох післявоєнних років у країні підтримувалася досить висока господарська кон'юнктура завдяки активній державній допомозі американських приватних компаній європейським країнам у відбудові зруйнованого війною їхнього господарського потенціалу. Проте зменшення обсягів воєнних і цивільних замовлень негативно відобразилося на розвитку економіки країни. "Ефект відновлення" національних економік призвів до звуження американського ринку. На світовому ринку ціни зменшилися в 3—4 рази. Зміна ринкової кон'юнктури негативно відобразилася на становищі фермерів США, почалася аграрна криза, яка тривала до кінця 1930 рр. Криза 1920—1921 рр., що спостерігалася у військовій промисловості, швидко поширилася і на цивільне господарство. Недозавантаженість виробничих потужностей призвела до збільшення безробіття. Усе це зумовило зменшення життєвого рівня населення і попиту на продукти й товари першої необхідності.

Кризові явища конверсійного періоду було подолано в 1923 р. Процес швидкого економічного піднесення тривав до 1929 р. Основою процвітання в цей період став прискорений розвиток нових галузей: автомобільної (75 % світового виробництва автомобілів припадало на компанії "Форд", "Дженерал моторс", "Крайслер"), електротехнічної, хімічної, радіотехнічної та інших, завдяки їх модернізації та втіленню останніх досягнень НТП, наукових методів організації виробництва. Фінансовою базою цього були величезні прибутки, які американські корпорації отримували від експорту капіталів і товарів у європейські та інші країни світу. 31923 до 1929 р. їх чистий прибуток становив понад 50 млрд дол. США.

Головним кількісним показником піднесення було зростання промислового виробництва на 23 %, продуктивності праці й заробітної плати — на 43 %. Америка за рівнем масового виробництва товарів та послуг випередила інші країни світу.

У період найвищого процвітання країни сформувалася концепція американського типу цивілізації, яка ґрунтувалася на твердженні про національну винятковість, необмежені можливості, у тому числі бізнесу, заснованого на індивідуалізмі, вільної конкуренції, заперечення державного втручання в економіку. Тому в цей період система державного регулювання економіки в США не набула значного розвитку.

Разом із цим на тлі загального економічного процвітання у низці галузей промисловості, що не мали споживчого характеру, виникли труднощі (суднобудування, вугільна галузь), багато ринків були перенасичені, що призводило до появи проблем у текстильній та швейній промисловостях. У важкому становищі перебувало сільське господарство. Диспропорції в народному господарстві спричинили збільшення незбалансованості між виробництвом і споживанням, що доповнювалися хронічним безробіттям, лихоманковим спекулятивним біржовим ажіотажем. У країні виникла криза.