Економічне обґрунтування кооперації

Розробка теорії кооперації — ще одна сторінка у науковій спадщині М. Тугана-Барановського. "Як продукт свідомої творчості, спрямованої на перетворення існуючого ладу, — вважав учений, — кооперація з'явилася унаслідок впливу на капіталістичне суспільство соціалістичного ідеалу". Він переконливо довів, що розуміння кооперації як можливої форми суспільно-економічних організацій трудящих, спрямованої на захист їх економічних інтересів господарськими методами, пов'язане з розвитком саме капіталістичного етапу виробництва й економічних відносин капіталізму, зі збільшенням протесту проти утиску та безмежної експлуатації праці капіталом, що супроводжували бурхливий розвиток капіталізму в передових країнах Західної Європи.

Учений всебічно обґрунтував висновок про невідповідність форм виробничого кооперування господарським положенням капіталістичного суспільства, показав, що здатні до існування лише ті з них, котрі перетворюються на типові пайові товариства акціонерного типу. Він довів практичну непридатність форм виробничої кооперації як для широких робітничих мас, зважаючи на переваги великого машинного виробництва у промисловості, так і особливо для селянства у зв'язку із своєрідністю землеробської праці, індивідуалістичною психологією селянина як невеликого самостійного виробника тощо.

Стосовно кооперації в галузі обміну — споживчої (робітничої), кредитної та сільськогосподарської, він вважав її своєрідною господарською організацією, що ґрунтується на приватній власності і дбає про приватногосподарські вигоди для своїх членів, тобто відіграє роль складової капіталістичного господарства. Пайовий капітал і капіталістичні доходи, що виплачують пайовикам та акціонерам кооперативів (за винятком тієї "некапіталістичної" частини доходу, котра розподіляється відповідно до їх участі у безпосередній діяльності кооперативу), застосування найманої праці тощо надають кооперації життєздатності, роблять її конкурентоспроможною поряд із капіталістичними підприємствами і дають змогу досягти кооперативних принципів та мети, що й відрізняє її від останніх.

Особливе значення мав виконаний М. Туганом-Барановським аналіз сутності й ролі сільськогосподарської кооперації, що ґрунтується на загальновизнаних економічною наукою висновках щодо характеру еволюції селянського господарства, яке у сфері землеробства виявляло більшу стійкість, ніж велике капіталістичне господарство, поступаючись, проте, останньому в сфері обігу. В таких умовах кооперація селянства — кредитна, збутова, переробна, на думку вченого, була потрібною у селянському трудовому господарстві: завдяки кооперації селянин мав змогу користуватися тими вигодами та пільгами, які мали великі господарства. Учений звертав увагу на те, що кооперативи варто об'єднувати у спілки. Добробут кожного члена цієї організації значною мірою залежить від успішної діяльності усієї кооперативної системи і завдяки цьому господарство селянина втрачає попередній індивідуалістичний характер.

Однак, розвиваючи це положення, економіст пояснював: навіть якщо із виникненням кооперації зникає відокремленість між невеликими господарями, вона не перетворює селянське виробництво на іншу форму: господарство селянина залишається незначним, окремим на чолі з самостійним господарем, що веде його на свій ризик. Саме індивідуальне селянське господарство М. Туган-Барановський вважав "основною клітиною кооперативної тканини", яка, не загрожуючи його самостійності, "робить його ще міцнішим, адже збільшує його продуктивність і підвищує технічний рівень цього господарства. Треба рішучим способом відкинути ту думку, що ніби кооперація веде до концентрації селянського господарства і таким чином готує ґрунт до соціалізму. Ні, — рішуче заявляв учений, — хоч би як була розвинена мережа кооперативних організацій, все-таки в основі її залишається індивідуальний продуцент — селянин".

Економіст також по-своєму трактував поняття господарства, господарської діяльності як головної та визначальної сфери суспільного життя. Сутність господарства він розглядав як сукупність дій людей, спрямованих на зовнішній світ, що мають за мету не насолоду власне діяльністю, а створення матеріальних обставин, потрібних для задоволення людських потреб. Учений замінив марксове поняття "продуктивні сили" на "матеріальні фактори виробництва”. Останні, як результат господарського впливу людини на природу, він вважав саме тим стійким матеріальним аспектом господарства, який має визначальний вплив на суспільне життя. Проте є й інший аспект господарства — соціальний, що визначається зворотним впливом природи на суспільство. Цей вплив змінює людину і визначає через господарство мету й умови її господарської діяльності.

Уявлення М. Тугана-Барановського про господарство як безперервну взаємодію людини (суб'єкта) з природою (об'єктом) і зумовили його висновок про значення психологічного аспекту вивчення господарського процесу. Вчений був переконаний, що з розвитком суспільства, його прогресом роль стихійних, матеріальних факторів у суспільному житті зменшуватиметься, а значення психологічних чинників суспільної свідомості збільшуватиметься. Тим самим М. Туган-Барановський, по суті, відійшов від марксистського трактування економічних явищ як вираження суспільних відносин людей, що формуються у процесі виробництва незалежно від їх господарської волі та визначають відносини у сфері обміну й розподілу, від розуміння економічних відносив як однобічно визначальних серед всіх складників суспільного устрою.