2.1. Економічні основи переходу від споживацького до виробляючого господарств

Первісна доба — найтриваліший період розвитку людства. Вона розпочинається з часу появи людства на Землі (близько 5 млн років до н. е.) і завершується формуванням доіндустріального суспільства та виникненням держави (IV—III тис. до н. е.). Більшість подій відбулося в епоху первісного людського стада, коли між людиною і тваринним світом не існувало значних відмінностей, коли людина нічого не виробляла. Сферою її діяльності було мисливство, рибальство і збиральництво. Завершується епоха появою людини сучасного типу (приблизно 100 тис. років тому) і переходом до виробляючого господарювання. Така цивілізація в Європі виникла 3 тис. років тому.

Розвиток доіндустріальних цивілізацій поділяють на кілька етапів, які мали такі властивості:

— низькі темпи розвитку продуктивних сил і повільне їх удосконалення;

— низькі темпи розвитку суспільства;

— колективне привласнення природних благ і результатів виробництва;

— рівномірний розподіл та соціальна рівність;

— колективна, общинна власність на землю та інші засоби виробництва.

У різних частинах світу, в племен і народів виникнення певної форми праці й організація суспільного життя відбувалися у різні періоди. Вік найранішого знаряддя, знайденого в Європі, становить 2,3 млн років, а на земній кулі загалом — 5 млн.

Разом із тим, це період, коли із первісного стада формується родовий лад, коли полювання і збиральництво, привласнювальне господарство змінює виробляюче, землеробство і скотарство. Таке виробництво сформувалось 10—12 тис. років тому. Отже, людська цивілізація дуже молода. Більшість людей і нині проживає там, де вона історично з'явилась — в Азії й у деяких зонах Африки зі сприятливими умовами.

В епоху проживання пітекантропів (найстародавніші викопні люди, 1 млн років тому) розпочався льодовиковий період. Внаслідок цього швидкими темпами відбувався розвиток трудових навичок і мислення. Активнішою ставала діяльність, щоб вижити в гірших кліматичних умовах. Пітекантропи перебували у холодних регіонах Північного Китаю та Європи, тропіках острова Ява, пустелях Африки. Існували у відносній ізоляції, не зустрічались і їх розділяли генетичні бар'єри. Унаслідок утворення льодовиків зменшився рівень Світового океану й між поділеними водою ділянками суші виникли сухопутні "мости", якими люди проникали на нові території.

Із завершенням цієї епохи та встановленням клімату, подібного до нинішнього (35—10 тис. років тому), почалось утвердження людини сучасної. Порушення звичних умов життя й потреба адаптуватися до нових стали важливим чинником становлення особистості і цивілізованого суспільства. Гадають, що саме тоді, в результаті пристосування до навколишнього середовища сформувались існуючі й нині європеоїдна, негроїдна та монголоїдна раси. Люди заселили всі континенти, проникли в Австралію й Америку. Вважають, що для мінімальної общини, до складу якої входило 25 осіб, потрібна була територія для мисливства 1250—2500 км кв. Природно, що густота населення становила 0,1 людини на 1 км кв., а його загальна чисельність навряд чи перевищувала 2—3 млн осіб.

У процесі вдосконалення знарядь полювання (воно залишалось головним видом діяльності) з'явились кам'яна зернотерка, товкачі для розтирання зерна, горіхів, коренів, крем'яні наконечники. Досконаліше почали обробляти кістки. На сьогодні в археологічних музеях представлено майже 150 видів кам'яних і 20 видів знарядь із кісток епохи палеоліту (5 млн — 12 тис. років до н. е.).

Для цього періоду характерна й осілість людей, про що свідчать знайдені залишки довгочасних поселень, в яких жили від кількох місяців до сотень років. Оселями були землянки, курені, переносні намети — чуми, а також великі общинні будинки. Знайдено прикраси, що дають змогу відтворити тогочасний одяг. Отже, людина почала будувати наземне житло, створювати матеріальні й нематеріальні блага, що задовольняли її потреби.

Первісне суспільство в епоху пізнього неоліту (8—3 тис. до н. е.) змінила родова община, котра об'єднувала осіб одного роду. Вона мала колективну власність і вела господарство на основі вікового й статевого поділів праці та простої кооперації. Чоловіки займалися полюванням, рибальством, виготовленням знарядь праці, жінки — збиральництвом, приготуванням їжі, підтриманням вогню, вихованням дітей. Родовід установлювався за материнською лінією, влада в общині належала старійшинам — чоловікам віком 40—50 років — і ґрунтувалася на їх досвіді, силі, інтелектуальних та емоційних перевагах.

У кінці епохи палеоліту різко зменшилася чисельність великих ссавців, а деякі види тварин взагалі зникли, що призвело до труднощів у добуванні їжі, а відтак і до свідомого обмеження збільшення населення. Спостерігалась ситуація, за якої інтервал між народженням становив не менше трьох років. Якщо діти народжувалися частіше, їх убивали, часто вбивали також одного з близнюків. Уперше в історії людства виникли громадські заборони — шлюб у середині роду (екзогамія). Чіткішою стала соціальна організація общини: дорослі чоловіки, жінки і діти. Перехід від дитинства в дорослу групу супроводжувався спеціальними обрядами. У зв'язку з такими обставинами змінювалося й господарське життя.

Мисливство і зміна клімату спричинили зміни у фауні. У результаті зникнення частини великих тварин почали вдосконалювати знаряддя полювання. Найважливішим із досягнень цього періоду стало винайдення лука, зброї для дальнього бою, що дало змогу успішніше полювати на звірів і птахів. Люди навчилися робити сильця, сітки, загорожі, мисливські пастки. Розвивалися рибальство, яким займалися за допомогою гарпунів, сіток, остів, та морський звіробійний промисел — завдяки довбанню човнів кам'яною сокирою. Почали приручати тварин.

Пошуки й освоєння первісними общинами джерел харчування, менша залежність від природи зумовили зменшення переселень з місця на місце. Перші ознаки регулярного збору деяких злаків, а також осілості виявили у Палестині. Проте таку примітивну господарську діяльність не можна назвати виробництвом, адже виробництво — це свідоме, постійно повторюване перетворення речей і сил природи із попередньо встановленою метою: створити матеріальні та нематеріальні блага, які б задовольняли людські потреби, що постійно зростають.

Найбільші зміни у пізньому палеоліті відбулися в інтелектуальній сфері. Саме до того часу належать наскельні зображення, що збереглися переважно в печерах. Для полювання використовували мікроліти — дрібні осколки кременю для наконечників стріл і списів. Зароджується піктографія (малюнкове письмо). Люди навчилися фіксувати, зберігати й передавати інформацію; здобули знання з метеорології, медицини. Були відомі трепанація черепа й ампутація пошкоджених кінцівок. Широко застосовували гіпноз.

В епоху мезоліту (середнього кам'яного віку, близько 10—5 тис. до н. е.) завершилося заселення Євразії. Люди проникали все далі на північ до берегів Балтики і Льодовитого океану.

У період мезоліту всередині рас виокремилися такі гілки: в європеоїдній — південна та північна, в монголоїдній — азіатська й американська, у негроїдній — африканська та австралійська. Почався процес формування народів. Посилювалася відмінність у темпах і характері господарського розвитку окремих людських спільнот.

Неоліт (новий кам'яний вік, 8—3 тис. до н. е.) — епоха завершення переходу до вищих форм присвою вального та відтворювального господарства, що ґрунтується на виробництві матеріальних благ, потрібних для життя й діяльності. Людина зробила перший крок до свободи — незалежності від панування сил природи. Структура відтворювального господарства принципово відрізнялася від присвоювального. Головними галузями господарства були землеробство, скотарство і ремесла. Вперше з'явилася можливість постійно, а не епізодично, як раніше, отримувати додатковий продукт. На європейському континенті виробляюче господарство — землеробство і скотарство — спочатку на межі VII і VI тис. до н. е. виникло на півдні, на острові Кріт і в Греції; потім поширилося на північ і досягло Данії та Швеції до середини IV тис. до н. е. Цей процес тривав понад два тисячоліття.