Концепція загальної економічної рівноваги
Проблема рівноваги не лише теоретична. Порушення пропорцій між секторами і галузями економічних систем відбувається часто у зв'язку з прорахунками, помилковими висновками тих, хто має приймати визначальні рішення. Докорінні зміни в економіці Франції проаналізував відомий економіст, засновник лозаннської економічної школи Л.Вальрас (1834—1910). Головну його працю "Елементи чистої політичної економії" (1874) по праву вважають фундаментом сучасного макроекономічного моделювання. Хоч його і називають іноді "чистим теоретиком", Л. Вальрас не обмежився теоретичними дослідженнями і застосував власні розробки на практиці.
У центрі уваги вченого перебувала загальнотеоретична проблема — проблема загальної економічної рівноваги. її сутність полягає у відповідях на три питання:
1) чи досягається рівновага насправді;
2) чи є вона (якщо її досягають) стійкою; 8) які умови стійкості рівноваги?
Економіст зважав на те, що проблему можна розв'язати за допомогою математичного апарату. Побудувавши досить складну систему взаємозв'язаних рівнянь, вій довів, що система загальної рівноваги досягається як якийсь "ідеал”, до якого прагне конкурентний ринок.
Економічний світ Л. Вальрас поділив на дві великі групи: фірми і домашні господарства. Фірми відіграють роль на ринку факторів — покупців — і на ринку споживчих товарів — продавців. Домашні господарства — власники факторів виробництва є їх продавцями і водночас покупцями споживчих товарів (рис. 8.1).
Рис. 8.1. Модель загальної рівноваги Л. Вальраса
У цій моделі ролі продавців і покупців постійно змінюються. Всі витрати виробників товарів перетворюються на доходи домашніх господарств, а витрати домашніх господарств — на доходи виробників (фірм).
Ціни факторів залежать від обсягів виробництва, попиту, а отже, від цін на вироблені товари. У свою чергу ціни на товари залежать від факторних цін.
З метою нормального функціонування системи потрібно встановити відповідність між попитом і пропозицією (факторів і товарів). Ціни факторів мають відповідати витратам фірм; доходи фірм — поєднуватися з витратами домашніх господарств.
Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов:
1) попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюють постійні та стійкі ціни;
2) попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові та реалізуються на основі постійних стійких цін;
3) ціни товарів відповідають витратам виробництва.
Перші дві умови передбачають рівність пропорцій обміну, а третя умова виражає рівновагу в сфері виробництва.
Рівновага є стійкою, адже на ринку діють сили, які вирівнюють відхилення і відновлюють її. Проміжні, "неправильні” ціни поступово виключаються, чому сприяє розвиток вільної конкуренції.
Зазначимо деякі ідеї та положення, покладені в основу теорії загальної економічної рівноваги (за Л. Вальрасом):
— будь-яке ринкове господарство прагне до рівноваги у вигляді тенденції;
— є принцип взаємозалежності головних складових ринкової економіки, що забезпечує єдність системи і впливає на реалізацію прагнень до рівноваги;
— вихідний пункт аналізу рівноваги — аналіз обміну продуктами між виробниками і споживачами, який здійснюється на основі взаємовигідності й еквівалентності.
Рівновагу в економіці не тлумачать як ринкову рівновагу, але її можна досягти лише через ринковий механізм та обмін. Основною в цьому механізмі є ціна. Вирівнювання попиту і пропозиції товарів відбувається шляхом "нащупування" та пошуку взаємоприйнятних цін, що є цінами рівноваги.
Рівновага цін установлюється у точці рівноваги між корисністю товару і витратами на його виробництво. Ціна відіграє роль регулятора пропозицій обміну, вона забезпечує поєднання ступеня корисності споживної вартості з рівнем витрат. Для покупця ціна є критерієм оцінки корисності певного товару стосовно корисності інших товарів. Для продавця корисність ціни визначається співвідношенням виторгу і витрат, потрібних для виробництва товару.
Л. Вальрас підрахував, що ціни на споживчі товари залежать від цін факторів (ренти, процента, заробітної плати). У свою чергу ціна факторів виробництва залежить від цін споживчих товарів (продуктів харчування, одягу, взуття, транспортних засобів). Між учасниками операцій обміну дотримується принцип рівнозначних угод. Ціна однієї підсистеми залежить від цін іншої. Кількість грошей, витрачених на фактори виробництва, має відповідати кількості грошей, які сплачуються за споживчі товари. Рівновага на ринках факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринках споживчих товарів.
На ринку встановлюють одну ціну для рівнозначних товарів. Вона вирівнює пропоновану кількість з потребою кількості; пропозицію узгоджують з попереднім попитом, попит відповідає пропозиції. Ціна товарів відповідає витратам, їх граничній корисності.
З моделі Л. Вальраса випливають такі висновки:
1) є взаємозв'язок і взаємозумовленість цін (регулювальні інструменти) не лише на ринку товарів, але й на інших ринках. Ціни на споживчі товари встановлюють у взаємозв'язку і взаємодії з цінами на фактори виробництва, ціни на робочу силу — з урахуванням і під впливом цін на продукти тощо. Рівноважні ціни визначають у результаті взаємодії всіх ринків (ринку товарів, ринку праці, грошового ринку);
2) математично доведено можливість існування рівноважних цін одночасно і на всіх ринках. До цієї рівноваги прагне ринкова економіка. Але "ідеал" є лише у теорії. Повна рівновага всіх цін на ринках — теоретична абстракція;
3) із теорії економічної рівноваги, якої теоретично можна досягти, випливає висновок про відносну стійкість системи ринкових відносин. "Нащупування'' рівноважних цін відбувається на всіх ринках і в результаті приводить до рівноваги попиту та пропозиції на всіх ринках;
4) рівновагу в економіці не трактують як рівновагу обміну, ринкову рівновагу. З теоретичної концепції економіста випливає принцип взаємозв'язку і взаємозалежності головних складових ринкової економіки. Це вихідне положення для ліпшого розуміння взаємозв'язку виробництва, споживання, доходів на макрорівні.
На теорію загальної економічної рівноваги спираються вчення про динаміку економічного зростання, концепція загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв'язків.
Л. Вальрас зробив значний внесок в економічну науку. Він сформулював концепцію економічної системи і теоретичний апарат, який уперше в історії економіки охопив логіку взаємозв'язків і взаємозалежностей кількісних економічних показників. В. Леонтьєв так оцінив діяльність Л. Вальраса і його послідовників: "Центральна ідея системи поглядів, що нині називається економічною наукою, прикувала увагу Л. Вальраса і В. Парето, які після значного вдосконалення й уточнення переклали її на сувору математичну мову і назвали "теорією загальної рівноваги". Входячи до складу неокласичної теорії, вона є стержнем економічної освіти".