Оптимізація виробництва

Дослідження в межах концепції граничних витрат виробництва дали змогу А. Маршаллу виявити закономірності зміни питомих витрат виробництва під час збільшення обсягів виробництва на підприємстві. Це очевидно з XIII розділу першого тому "Принципів економікс", у якому лідер кембриджської школи звернув увагу на проблему зростання та спадання віддачі від виробництва у процесі розширення його масштабів. Він зазначав: як правило, великий масштаб виробництва в конкурентній економіці забезпечує підприємству (фірмі) зниження ціни товарної продукції та, відповідно, перевагу над конкурентами (у зв'язку з постійною економією, що збільшується, від уміння працювати і застосування спеціалізованих машин та різного обладнання), основну вигоду від такої економії має все суспільство.

Потім, аби виявити причини подібного феномену, у дослідження введено поняття "репрезентативна фірма" як різновид середньої фірми. Величина останньої, на думку вченого, звичайно, збільшується зі зростанням сукупного обсягу виробництва певного товару, що приводить до отримання нею і внутрішньої, і зовнішньої вигід, зумовленої меншими, ніж раніше, витратами праці та іншими витратами у процесі виробництва.

Економіст зробив висновок стосовно дії двох економічних законів: зростаю-чаї та постійної віддач. Згідно з першим, збільшення обсягу витрат праці та капіталу спричинює вдосконалення організації виробництва, що підвищує ефективність використання праці і капіталу, дає пропорційно вищу віддачу. За другим законом, збільшення обсягу витрат зумовлює пропорційне зростання обсягу продукції. Причому, вважає дослідник, насправді ці дві тенденції зростання і скорочення віддачі постійно протидіють одна одній.

Як бачимо, в умовах конкуренції питомі витрати з укрупненням виробництва або знижуються, або розвиваються паралельно, але не випереджають темп зростання обсягу продукції. Пізніше на основі цих суджень в мікроекономічній теорії запропонували вірогідніші методичні розв'язання проблеми оптимізації виробництва і обсягів підприємств. З іншого боку, поділяючи витрати виробництва на постійні та змінні, А. Маршалл переконливо довів, що у тривалому періоді постійні витрати стають змінними. На його думку, головний мотив, що змушує фірму покинути ринок, — перевищення її витратами рівня ринкової ціни.

Процент на капітал, згідно з А. Маршаллом, — "винагорода" тому, хто, володіючи матеріальними ресурсами, очікує "майбутнього задоволення" від них, аналогічно до того, як заробітну плату слід вважати "винагородою за працю".

Важлива думка автора "Принципів економікс" про рівень процентної ставки: хоч зі зростанням масштабів розпорядження людини природними ресурсами вона може продовжувати робити великі нагромадження навіть за низької процентної ставки, все ж, поки натура людська зберігає свої одвічні властивості, кожне скорочення процентної ставки може спонукати багатьох людей зберігати менше, а не більше, ніж у протилежному випадку. Це положення — одне з небагатьох, яке пізніше його учень Дж. Кейнс активно використав у своїй концепції макродослідження і державного регулювання економіки.

Підсумовуючи, зазначимо окремі положення про внесок ученого в розробку і систематизацію економічної теорії:

1) А. Маршалл є засновником кембриджської школи, але його вплив поширився за її межі. На його концепцію, методологію, запропоновану термінологію спираються представники неокласичної школи, прихильники економіксу;

2) одна із заслуг полягає в запропонованому розмежуванні коротко - і довготермінового періодів. Це дало змогу не протиставляти, а поєднати трудову теорію вартості й теорію граничної корисності, виробити загальну концепцію. Його положення про "два леза ножиць" — взаємозв'язок попиту і пропозиції — допомагає зрозуміти, як витрати виробництва і споживацькі переваги впливають на ціни;

3) теоретичні винаходи А. Маршалла розвинули у своїх працях інші економісти. У роботі він приділив недостатню увагу аналізу грошового фактора. Це вважали мінусом, але деякі економісти поділяли цю думку;

4) загалом "Принципи економікс" — одна з найдовговічвіших праць, одна із "працюючих" книг, що нечасто трапляється в історії економічної науки. Нею користуються і нині всі, хто цікавиться економічними проблемами, намагається осягнути механізм та лабораторію ринкової економіки.

"Принципи економікс" А. Маршалла знаменували логічне завершення етапу маржиналістської революції, створення мікроекономіки у її сучасному вигляді. Учений органічно поєднував теоретичні досягнення маржиналізму з головними положеннями класичної політичної економії і, таким чином, створив основи неокласичної школи. Однак А. Маршалл робив акцент не на революційних підходах (проривах), а навпаки, на внутрішній єдності економічної науки, її наступності.

Особливості свого теоретико-методологічного підходу до аналізу економіки та розробок у галузі економічної теорії видатний учений сформулював так: "На перший погляд деякі праці кращих сучасних авторів суперечать працям їх попередників. Може там, коли ці нові дослідження з часом стають на свої місця, а їх критична гострота знімається, то виявляється, що насправді вони зовсім не порушують спадкоємності процесу розвитку науки. Нові доктрини лише доповнюють старі, розширюють, розвивають, іноді виправляють їх, часто надають їм іншої тональності, по-новому розставляють акценти, але дуже рідко спростовують їх"1. Завдання роботи "Принципи економікс" її автор сформулював як спробу дати сучасну інтерпретацію старих доктрин, спираючись на новітні дослідження та враховуючи нові проблеми, характерні для сучасного століття.

Отже, на прикладі наукових досягнень А. Маршалла переконуємося у тому, що насправді розвиток економічної науки, незалежно від суб'єктивних суджень будь-кого, відбувається не шляхом винятково еволюції чи революції, а еволюційно-революційним шляхом.