Гранична продуктивність

Головна заслуга засновника американської школи й одного з теоретиків маржинальної революції, що привела до формування неокласичної економічної теорії, полягає насамперед у розробці концепції розподілу доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва, яку в економічній літературі називають, як правило, законом граничної продуктивності Дж.Б. Кларка.

На думку вченого, цей закон має місце в умовах вільної (довершеної) конкуренції, коли мобільність усіх суб'єктів господарювання сприяє досягненню параметрів рівноваги економіки. Він чесно визнав, що головна ідея закону про граничну віддачу кожного основного фактора виробництва для досягнення найефективнішого (оптимального) виробничого процесу подібна до суджень Й.Т. фон Тюнена (1783—1850). Отже, Дж.Б. Кларк справедливо звернув увагу на пріоритет цього представника німецької економічної науки як попередника маржиналізму і предтечу маржинальної наукової революції. Він, писав американський учений, запропонував "теорію, що застосовувала закон кінцевої продуктивності як до праці, так і до капіталу і визначала заробітну плату й процент як результат цього застосування..., але щоб стати правильною, вона має стати, більше того, теорією специфічної продуктивності, згідно з якою оплата кожної одиниці праці збігається з її власним специфічним продуктом".

Дж.Б. Кларк зосередився на маржинальному аналізі спадної граничної продуктивності однорідних факторів виробництва, тобто таких, що мають однакову ефективність. Це означає, що за незмінної капіталомісткості гранична продуктивність праці знижуватиметься з кожним залученим працівником і, навпаки, за незмінної їх чисельності гранична продуктивність праці може бути вищою тільки внаслідок зростання капіталоозброєності. Це також передбачало, що частки в розподілі цінності залежать від кінцевої продуктивності, тобто процент визначається продуктом кінцевого приросту капіталу, а заробітна плата — продуктом кінцевого приросту праці.

Сформулювавши свою теорію граничної продуктивності на мікрорівні і в основному на прикладі вільно функціонуючого конкурентного підприємства, у восьмому розділі "Розподілу багатства" автор довів існування деякої "зони байдужості", або "граничної сфери", що у роботі кожного підприємства вважається контрольованою. "У межах цієї зони, — зазначав він, — люди можуть приходити і йти, не впливаючи на дохід підприємців. Якщо конкуренція діє з ідеальною досконалістю, то скрізь, куди йдуть ці граничні працівники, вони отримують у вигляді плати повністю продукт своєї праці; хоча фактично, у зв'язку з тим, що конкуренція діє недосконало, те, що одержують ці люди, лише приблизно збігається з вартістю їх продукту. Тому із виходом одного із працівників залишається невиконаною гранична робота, тобто найменш потрібна, а підприємець у свою чергу в межах "зони байдужості" може прийняти на роботу без шкоди для себе і кілька зайвих людей, оскільки в цій "граничній сфері" заробітною платою є те, що вони виробляють, і він не матиме з них жодного прибутку".

Звідси на власне запитання; "Якщо я знаходжусь у вас на службі, чи звільните ви мене?" Дж.Б. Кларк відповів: "Можливо, ні. Доти, доки продукт, який моя праця додає до інших доходів підприємства, дорівнює моїй заробітній платі". У "зоні байдужості" підприємець залучає небагато додаткових працівників за тієї самої оплати, не ризикуючи отримати збитки, оскільки продукт цієї (граничної. —Авт.) людини виражав би рівень заробітної плати.

Отже, граничний працівник (або їх група) одержує повний продукт своєї праці. З позиції підприємця, який може найняти додаткових робітників, не отримавши при цьому додаткового доходу і не маючи збитків, вони перебувають у "зоні байдужості" (за термінологією Дж.Б. Кларка. —Авт.). Додаткових працівників наймають доти, доки граничний продукт не зрівняється з нормальним рівнем заробітної плати.

Рівень заробітної плати вирівнює конкуренція. Ринкові ціни коливаються навколо "постійних стандартів". Різниця у рівні заробітної плати робітників різних спеціальностей може бути значною: продукт годинної праці юриста відповідає продуктові місячної праці кочегара або швачки. Але різкі відхилення згладжує конкуренція.

У змістовій частині теорії граничної продуктивності Дж.Б. Кларка важлива і та обставина, що, доводячи власну позицію про походження процента на капітал, він нагадував і, по суті, підтримував багато в чому схоже судження О. Бьом-Баверка в теорії очікування. Зокрема, автор "Розподілу багатства" вважав, що "кружний шлях" виробництва благ австрійського професора показував безперечні переваги використання капіталу, оскільки останній дає змогу збільшувати результати праці, порівняно з роботою водночас "голими руками", хоча для цього необхідно попередньо витратити деякий час, протягом якого створюються втілені у капіталі "знаряддя". Через це, погоджується лідер американської школи, збільшення продукту пояснюється тим, що не безпосередньо це робить і час, витрачений на його виробництво, тобто кружний, або потребуючий часу спосіб використання праці забезпечує ефективні капітальні блага. Можна сказати, що час продуктивний, що перманентний склад змінних капітальних благ — це капітал, він звільняє людей від очікування.

Однак із закону граничної продуктивності Дж.Б. Кларка випливає пригнічуючий висновок про те, що ціна фактора виробництва зумовлена відносним дефіцитом. Це, зокрема, наводить на думку проте, що справедлива заробітна плата завжди відповідає граничній продуктивності праці, а остання може бути відносно нижчою, ніж інший продуктивніший фактор, тобто капітал. Сам Дж.Б. Кларк, напевно, не до кінця усвідомлюючи можливий з його теорії висновок, був упевнений у тому, що "якщо вони (трудящі маси) створюють велику суму багатства й отримують її повністю, їм не потрібно прагнути до соціальної революції.

Як зазначив М. Блауг, насправді немає жодного окремо взятого виробничого фактора: фактори виробництва, по суті, комплементарні, і граничний продукт будь-якого з них — наслідок граничних продуктів усіх інших факторів. Не підтримав цю теорію і Б. Селігмен: "Немає ніякої гарантії, що народ одержить винагороду відповідно до висвітленої часом теорії граничної продуктивності".

Справді, якщо допустити, що величина капіталу постійна, а кількість праці змінюється (у такому разі теорія граничної продуктивності пов'язана з виявленням рівня заробітної плати), то чи можна стверджувати, що працю оплачують відповідно до її граничного продукту. Очевидно, ні, адже більша кількість праці зумовлює, як правило, не лише кількісне зростання капіталу, а його якісну зміну і різноманітність. Окрім того, збільшення капіталу на підприємстві супроводжується знову-таки як концентрацією однорідного виробництва, так і майже завжди одночасно спеціалізацією (предметною, подетальною і технологічною) виробництва, що потребує певного приросту праці.

Отже, суть "закону" Дж.Б. Кларка зводиться до того, що фактор виробництва — праця або капітал — може збільшуватись доти, доки вартість продукту, виробленого цим фактором, не зрівнюється з його ціною (наприклад, чисельність працівників на підприємстві можна збільшувати лише до певної межі, тобто доки певний фактор не увійшов у "зону байдужості"). Дія цього "закону" в практиці господарювання передбачає, що стимул збільшувати фактор виробництва вичерпується, коли ціна фактора починає перевищувати можливі доходи підприємця. Отже, Дж. Кларк є одночасно і попередником сучасних теорій, пов'язаних із проблематикою оптимізації структури витрат виробництва.

Оцінюючи діяльність американської школи загалом, слід зауважити, що її заслуга саме в тому, що вона, звернувши увагу на проблему оптимізації структури витрат виробництва і визначивши шляхи її граничного аналізу, сприяла значному розвитку численних прикладних досліджень кількісних співвідношень між затратами факторів виробництва.